Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 00:25

Людмила Задорожна

Із виступу на ІІІ академічній дискусії «Націєтворча місія перекладу» проекту Інституту філології Київського національного університету імені Шевченка та фонду «Європа XXI» – «Українська гуманітаристика. Діалог культур між Сходом і Заходом»

В українських перекладах наймасштабніше представлена англомовна література. Хочеться вірити, що українська література хоча б трохи представлена в перекладах англійською мовою. Адже у небайдужих умів дедалі частіше виникає думка про те, що за такого рівня, такого характеру англомовних перекладів українською мовою в сучасній українській літературі ми не дочекаємося лауреата Нобелівської премії.

Проблеми перекладу з англійської мови українською і з української мови англійською так само проектуються на переклад інших мов. Зокрема, й вірменською. Хоча у цій царині Україна й має певні здобутки.

Українська література по-вірменськи

Вірменський читач не має цілісного уявлення про українську літературу. Однією з перших у цьому плані проблем є відсутність системи у представленні українських творів вірменською мовою. З давньої нашої літератури не репрезентовано нічого, окрім «Саду божественних пісень» Сковороди.

Фольклор, до якого належить і переклад українських казок, достатньо повно було представлено вірменською мовою лише два роки тому. Батько української нової літератури Котляревський має переклад вірменською тільки початку п’ятого розділу «Енеїди». Творчість Квітки-Основ'яненка вірменською мовою не представлена взагалі.

Лише два оповідання презентують творчість Панаса Мирного, Стефаника, Глібова, Коцюбинського – один. Перекладачі оминули увагою драматургів Карпенка-Карого, Старицького, Кропивницького, тож і українська драматургія взагалі майже не представлена у вірменських перекладах.

Тож яке уявлення на сьогодні склалося у вірменського читача про українську літературу?

Представлення вірменської літератури

Аналогічна картина спостерігається і зі зворотного боку медалі – в українських перекладах фольклорної спадщини вірменського народу.

Тільки рік тому українська література достатньо повно представила твори вірменською мовою. Проте, майже не представлена вірменська драматургія 19-20 сторіччя. Одним перекладним твором представлений письменник Стефан Зорян. Між тим, про творчість цього письменника Іван Дзюба написав книгу у майже 400 сторінок. Ця монографія Дзюби «Стефан Зорян в історії вірменської літератури» побачила світ 1992 року.

Цей класик вірменської літератури представляє романтичне світобачення вірменського народу, і в освітніх програмах вивчають як мінімум 10 його творів – переважно великих історичних романів, епічних полотен. В українській літературній традиції цей письменник представлений лише одним романом «Рафі Сафо», виданим 1990 року.

Скільки перекладачів – стільки варіантів твору

Характер цілісності у представленні того або іншого митця породжує безліч парадоксів. Про це говорив ще Єремія Айзеншток: «А чи логічно, що поетичний цикл поета з п’яти віршів перекладено чотирма перекладачами?» Чотири різні перекладачі – це чотири різні підходи у відтворенні мистецького явища.

Така доля спіткала вірменський народний епос «Давид Сасунський». Роботу над координацією цього проекту провадив Павло Тичина. Так склалося, що для «вчасного видання» (до ювілею) епічного твору українською мовою залучили аж 23 перекладачів із абсолютно різними підходами. В результаті ми отримали амбівалентне художнє явище, якщо оцінити його у зіставленні з вірменським оригіналом.

Підступність правил фонетики

Необхідно зважати на відсутність спільних фонетичних правил у відтворенні найважливіших моментів. Це стосується сфери антропонімів і топонімів. Агатанґел Кримський із неабиякою увагою ставився до цього. Приміром, роздумуючи над державою аршакидів 250 року до н.е. – 224 року н.е., він говорив «араки», а в дужках зазначав «вірменською мовою «аршакуні». І так щоразу Кримський встановлював точну вірменська відповідність, а у деяких випадках співвідносив вірменські імена у написанні з арамейським зразком.

Зрозуміло, що це еталонний вияв культури у ставленні до антропонімів і топонімів іншої мови. Що ж відбувається в художніх перекладах? Тут кожен діє відповідно до власного бажання. Тому фіксуємо відсутність адекватного українському алфавіту написання імен багатьох вірменських письменників.

У 30-50 роки вірменські твори перекладали, переважно, за підрядковими перекладами. Таким чином здійснювалася навіть трансформація окремих романів та великих епічних полотен. Олександр Ільченко здійснив підрядковий переклад роману Хачатура Авовьяна «Рани Вірменії» й отримав дивовижні знахідки, абсолютно не прив’язані до змісту оригіналу. Завдяки цим підрядковим перекладам і завдяки традиції написання та прочитання цих імен у російськомовних зразках, ми пишемо за російськомовною традицією замість графічного оформлення за правилами української мови. Наприклад, ми пишемо Говванес Туманян чи Ованес Туманян – замість Гоганес Гоганісян, Аветик Ісаакян, коли мали б насправді писати Аветик Ісагакян.

Ця сфера потребує дуже ретельного, тривалого виправлення, дуже копіткої роботи.

Матриця безсистемності

Що ж запропонувати? Спілка письменників України не має можливості взяти на себе вирішення цієї проблеми. Залишається ще надія на відповідні кафедри перекладів і, можливо, частково кафедру компаративістики, які б змогли працювати над цим.

Це робота над створенням відповідного банку даних. Він повинен включати бібліографію всього, що опубліковано у Вірменії в перекладах української літератури, і перекладів із вірменської в Україні. Цей етап зможе значною мірою координувати зусилля перекладачів і виправити стан справ.

Зрозуміло, що ситуація з перекладами вірменською і з вірменською матрицею накладається на стан перекладу літератур інших народів. Наприклад , азербайджанської чи грузинської літератури.

Ми вже стоїмо на порозі того часу, коли належало б виправити або принаймні починати виправляти становище. Хочеться вірити, що ми не ледарюватимемо, не стоятимемо осторонь цієї важливої справи. Йдеться про дуже велику річ – йдеться про репрезентацію світові нашої культури через літературу.

Людмила Задорожна – завідувач кафедри української літератури і шевченкознавства Інституту філології Київського національного університету, доктор філологічних наук, професор.

Радіо Свобода є інформаційним партнером проекту «Українська гуманітаристика: діалог культур між Сходом і Заходом» і надалі публікуватиме виступи усіх учасників обговорення. Третя академічна дискусія пройшла під назвою «Націєтворча місія перекладу».

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG