Виставка робіт петриківських корифеїв зайняла цілий поверх Дніпропетровського художнього музею. Тут і неповторні настінні панно, від яких віє ароматом степових трав та квітів, і декоративні вази та тарелі з традиційними петриківськими павичами, і розписані малюнками фруктів та овочів скрині й скриньки.
Серед найстаріших робіт твори середини минулого століття, що належать пензлеві нині покійної художниці Тетяни Пати. Цю неписьменну жінку у Петриківці вважають берегинею розпису і вчителькою кількох поколінь майстрів, зокрема, відомих – Федора Панка, Василя Соколенка, Надії Шулик, Марії Шишацької.
Справжня Петриківка – квіткова
Серед послідовників Тетяни Пати і її двоюрідний онук, нині керівник Центру «Петриківка» Андрій Пікуш. Відрізнити справжній петриківський розпис від «штамповки» легко, каже пан Пікуш, треба лише мати досвідчене око. Яскрава індивідуальність, багатство барв і головна героїня твору – квітка – ось риси непідробного народного розпису, ділиться майстер.
«Квітка – це не просто стилізація. Це величезний символ, символ краси, вершина прекрасного в природі. І це так є в усіх народів. І квітка, а не людина, є головною постаттю петриківського розпису. У цьому глибинна філософія нашої культури: людина є часткою природи, як і пташка, як і квітка. Ті, хто навчаться читати ті письмена, які закладені в петриківському розписі, зможуть вилікуватись від усіх комплексів і недугів сучасного суєтного світу», – сказав Радіо Свобода заслужений майстер народної творчості Андрій Пікуш.
А втім, мистецтвознавці констатують: петриківський розпис нині «уже не той», що ще півстоліття тому. На зміну наївному народному малярству прийшов високий професіоналізм, водночас розпис почав втрачати притаманну йому простоту, вважає заступник директора Дніпропетровського художнього музею з наукової роботи Людмила Тверська.
«Зараз усе народне мистецтво, і не тільки в Україні, переживає не найкращі часи. Як не парадоксально, але коли народний майстер починає професійно навчатись, від нього втікає головне: ота простодушність і теплота, яка вирізняє народне мистецтво. Тобто, з’являється майстерність, вміння, але зникає горіння душі. Зараз з’явилась така рафінована майстерність, яка принижує дещо дивну простоту, яка була у давніх майстрів», – поділилась думками з Радіо Свобода Людмила Тверська.
Творець чи продавець?
Мистецтвознавці відзначають і певну комерціалізацію петриківського розпису. Майстри погоджуються: зараз їм часто доводиться бути більше продавцями, аніж творцями. Петриківська художниця Валентина Панко працює у розписі майже 35 років.
«Дуже-дуже складно зараз, хоч і приносить мистецтво велику насолоду, але вижити важко. Ніякої підтримки держави немає, я сама шукаю собі замовлення, щоб просто вижити. Треба чимось одним займатись – або продавати, або займатись живописом», – каже Валентина Панко.
Виставка петриківського розпису триватиме у Дніпропетровську до кінця вересня. У її рамках художники проведуть також майстер-класи для охочих.
Серед найстаріших робіт твори середини минулого століття, що належать пензлеві нині покійної художниці Тетяни Пати. Цю неписьменну жінку у Петриківці вважають берегинею розпису і вчителькою кількох поколінь майстрів, зокрема, відомих – Федора Панка, Василя Соколенка, Надії Шулик, Марії Шишацької.
Серед послідовників Тетяни Пати і її двоюрідний онук, нині керівник Центру «Петриківка» Андрій Пікуш. Відрізнити справжній петриківський розпис від «штамповки» легко, каже пан Пікуш, треба лише мати досвідчене око. Яскрава індивідуальність, багатство барв і головна героїня твору – квітка – ось риси непідробного народного розпису, ділиться майстер.
«Квітка – це не просто стилізація. Це величезний символ, символ краси, вершина прекрасного в природі. І це так є в усіх народів. І квітка, а не людина, є головною постаттю петриківського розпису. У цьому глибинна філософія нашої культури: людина є часткою природи, як і пташка, як і квітка. Ті, хто навчаться читати ті письмена, які закладені в петриківському розписі, зможуть вилікуватись від усіх комплексів і недугів сучасного суєтного світу», – сказав Радіо Свобода заслужений майстер народної творчості Андрій Пікуш.
А втім, мистецтвознавці констатують: петриківський розпис нині «уже не той», що ще півстоліття тому. На зміну наївному народному малярству прийшов високий професіоналізм, водночас розпис почав втрачати притаманну йому простоту, вважає заступник директора Дніпропетровського художнього музею з наукової роботи Людмила Тверська.
«Зараз усе народне мистецтво, і не тільки в Україні, переживає не найкращі часи. Як не парадоксально, але коли народний майстер починає професійно навчатись, від нього втікає головне: ота простодушність і теплота, яка вирізняє народне мистецтво. Тобто, з’являється майстерність, вміння, але зникає горіння душі. Зараз з’явилась така рафінована майстерність, яка принижує дещо дивну простоту, яка була у давніх майстрів», – поділилась думками з Радіо Свобода Людмила Тверська.
Мистецтвознавці відзначають і певну комерціалізацію петриківського розпису. Майстри погоджуються: зараз їм часто доводиться бути більше продавцями, аніж творцями. Петриківська художниця Валентина Панко працює у розписі майже 35 років.
«Дуже-дуже складно зараз, хоч і приносить мистецтво велику насолоду, але вижити важко. Ніякої підтримки держави немає, я сама шукаю собі замовлення, щоб просто вижити. Треба чимось одним займатись – або продавати, або займатись живописом», – каже Валентина Панко.
Виставка петриківського розпису триватиме у Дніпропетровську до кінця вересня. У її рамках художники проведуть також майстер-класи для охочих.
