Доступність посилання

20 Вересень 2017, Київ 13:00

Київ – «Армагедон уже відбувся» – Таку назву має нова книжка Марії Матіос, задля створення якої письменниця «зникла» на кілька літніх місяців. Використовуючи лексику її героїв, вона гей би пропала: телефон не брала, на і-мейли не відповідала. Можна було лише здогадуватися про причину її «зникнення», але певности не було – крім написання книжок, у житті є чимало інших важливих ситуацій.

А здогад стосувався можливої участи Марії Матіос у Форумі видавців у Львові. Так воно й сталося: в середині вересня відома авторка презентувала на цьому щорічному святі письменників і читачів свій новий твір, де єдина з усіх мала окремий персональний стенд. Коли вона там з’являлася, то кілька годин поспіль не могла покинути свій пост – черга читачів була вражаючою. Переконався на власні очі.

Напередодні поїздки Матіос до США на гастролі з виставами Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка за її творами (14-25 жовтня ц.р.) «Армагедон уже відбувся» нещодавно презентовано і в Києві, у переповненій читачами книгарні «Є». Вони теж впродовж півтори години по закінченні вечора стояли в черзі за автографом письменниці.

Про книжку

«Армагедон» – книжка вельми актуальна. У ній відбита новітня філософія нашого теперішнього буття, наповненого гонитвою за різними примарами, коли, як каже авторка, «люди рахують гроші – і не рахують свої дні», буття, позбавленого совісті і солідарності, часто навіть на рівні родини.

Сюжет нового твору Матіос невигадливий і, як розповіла письменниця, не вигаданий. Вона своїх історій не придумує, її романи і повісті мають реальних прототипів, тож доводиться сильно маскувати реальні події, щоб робити непізнаваними конкретних мешканців рідної авторці Буковини.

На прикладі сім’ї Олексюків – батька Івана, його синів Петра, Ореста і Сильвестра та його доньки Світлани – письменниця безжально розтинає тіло нинішнього суспільства, населеного «двоногими шуліками». Головний герой твору Іван Олексюк, відколи померла його жінка, живе самотнім життям відлюдька, хату якого обходять більшість односельців. Вже чуючи подих смерти, перед його очима перебігає все його життя, а внутрішній зір постійно повертається до одного спогаду, який не дає йому спокою ні вдень, ні вночі: «…за свої вісімдесят років відбув усі покарання, бо мав особливу судимість: засуджений на життя – не на смерть засуджений».

Ще в молодості, коли в Іванів край прийшли «приблуди», «які вміли брати собі на поміч тутешніх – не чужих», старший Олексюк опинився на боці репресивного радянського режиму, встановленого в Західній Україні по війні. На подвір’ї односельчанки Софії Ткач він шукав лаз до бункера, де «від двоногих мисливців на їхні душі, коли всі полювали на всіх» переховувалося двоє мешканців його села. У повісті не сказано, чому вони ховаються, але очевидно, що вони були по інший бік національної барикади. Недаремно Марія Матіос називає цих персонажів «Чоловік і Жінка» з великої літери.

Іван Олексюк орудував довгим залізним щупаком і в якийсь момент проткнув фанерну перегородку, що імітувала стіну. Проткнув і чиєсь серце, і зрозумів це «після перших пружних бризок крові», коли «тоненька червона гадючка запетляла згори до його черевика».

Письменниця не вдається до прямого осуду свого персонажа. Натомість вона порушує питання морального вибору. Для Івана Олексюка це була «безвихідна молодість», «плин якої неможливо було ні виправити, ні виправдати, ні стерти», а для «Жінки», чиє серце було проштрикнуте Івановим щупаком, це був безвихідний вибір опору.

Але суд над головним героєм відбувається тоді, коли валиться «Вавилонська вежа його життя». І безжальними суддями стають його сини. Авторка майстерно описує, як покійник лежить сам у покинутій кімнаті, свічку не запалено, дзеркало шафи не завішено, а до обійстя нікого не допускають, щоб попрощатися з ним. Троє чоловіків зайняті важливішою справою. Не знайшовши у сховку заощаджень, перевернувши у хаті все догори ногами, зірвавши підлогу, вони викликають піротехнічну лабораторію МНС і завзято беруться до пошуків грошей на подвір’ї, під землею – такими ж залізними щупаками (який символізм). «Смерть не могла змагатися з грішми, – пише Марія Матіос. – Гроші зі смертю ішли різними дорогами».

У свою оповідь письменниця вплітає конкретні реалії нашого часу – «непогамовних і навіжених з телевізора», «чорних пасторів і проповідників на стадіонах», панотців, які службу провадять «якоюсь напівзрозумілою мовою, не їхньою, не своєю, а дурні баби мало не мліють та чола до підлоги б’ють під ту осанну». Згадує Матіос і «колядників» різних мастей. Чи не вперше в літературі вжито це слово з новим значенням. Мені здається, що пояснення цього неологізму, яке авторка зробила в тексті – «тобто, хабарники» – зайве. Хіба що для майбутніх перекладачів.

Про що книжка

Книжка «Армагедон уже відбувся» – про моральний вибір, спокуту, життя і смерть чи, як писав Василь Стус, «смертеіснування й життєсмерть». Власне, те, що ми спостерігаємо щодня, «може, це і є кінець світу, лише ніхто не сповіщає про нього?», – запитує письменниця. Однозначної відповіді на це запитання немає, як і немає в тексті повісті такої категоричності щодо Судного дня, як у назві: «…остаточного кінця світу не буде, поки бодай одна жива душа чинить опір».

Для самої письменниці її книжка «дуже «гаряча», бо дуже сьогоднішня»: «Як патріотам, так політичним «ідіотам» буде об що спекти губи, хоча повість не має жодного стосунку до політики. Вона не так про підсумки життя звичайної людини, як про крах моральної ієрархії в суспільстві. Головна думка цієї розповіді проста до банального – ніхто нікому нічого не винен, крім совісті». Ці слова взяті, мабуть, із найпронизливішого фрагменту твору – з листа доньки Софії до тата Івана Олексюка, написаного з Греції.

Тарас Марусикколишній завідувач відділу з питань мовної та етнонаціональної політики секретаріату Президента України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
  • 16x9 Image

    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG