Доступність посилання

14 Грудень 2017, Київ 15:57

Голод 19-го століття перетворив Ірландію на країну емігрантів


Лондон – Ірландський Великий або так званий «картопляний» голод неможливо порівняти з масштабами і жорстокістю Голодомору в Україні, штучно спричиненого комуністичною владою.

В результаті ірландського голоду 1845-49 років померло близько мільйона ірландців, ще близько двох мільйонів були змушені залишити острів.

Основною причиною голоду була хвороба картоплі, яка нищила врожаї цієї життєво важливої для Ірландії тих часів харчової культури.

Обставини були ускладнені помилками британської адміністрації та нерідко недбалістю землевласників, багато з яких мешкали в Англії.

Іншою ключовою обставиною було те, що, на відміну від ізольованих від світу українських селян, ірландці хоча б могли їхати у пошуках кращого життя в інші країни, переважно в Америку.

Але можна стверджувати, що, як Голодомор позначився на українцях назавжди, зменшивши і покалічивши кілька поколінь нації, так і доля мільйонів ірландців у світі складалася під впливом голоду, що виштовхнув їхніх предків зі спустошеної батьківщини.

Ірландського цвіту – по усьому світу

Бурхливими оплесками у жовтні в Дубліні на економічному конгресі ірландської діаспори вітали одного з найвідоміших в Ірландії представників діаспори – колишнього американського президента Біла Клінтона.

«У моїй родині, – стверджував Клінтон, – ми Ірландію любимо так сильно, що більше ми можемо любити лише Америку».

Близько 80 мільйонів людей у світі і понад 40 мільйонів у США,
як і родина Клінтонів, кажуть, що мають предків з Ірландії.

Населення Ірландської республіки становить нині 4,6 мільйона і 1,8 мільйона у Північній Ірландії.

Багато поколінь ірландців не бачили можливості змінити на краще своє життя в Ірландії, яка понад 500 років була під владою англійської корони.

Єдиний вихід вони бачили в еміграції. Як каже професор Дублінського університету Дермот Феретор, роки «картопляного голоду» стали переломними.

«У досягненні такого характеру, такого масштабу еміграції голод був визначальною подією. І, звичайно, потім процес тривав наприкінці 19-го і на початку 20-го сторіч. Не в таких кількостях, але це був безперервний процес еміграції. А потім, всередині 20-го сторіччя, через нежиттєздатність ірландської економіки процес знову набрав надзвичайних темпів», – каже ірландський науковець.

Професор Феретор вважає, що жодна інша країна західного світу не зазнавала таких масштабів еміграції. Упродовж сотень років найбільшим експортом Ірландії були її люди.

Українці на смарагдовому острові

Лише нещодавно, у дев’яностих роках, Ірландія зазнала небувалого переселення людей з інших країн.

Вперше в історії кількість іммігрантів перевищувала кількість емігрантів. Серед приїжджих є й українці.

Голова асоціації українців Ірландії Олександр Яворський зазначає, що саме нащадки ірландських мігрантів, які повернулися на свою історичну батьківщину, найкраще розуміють тих, хто прибув до Ірландії в пошуках кращого життя.

Яворський вважає, що доля ірландців та українців має чимало паралелей. Зокрема те, що наслідки історичних катаклізмів позначаються на національній психіці і навіть на проблемах сучасної демографії та економіки, які урядам треба вирішувати зараз.

«І в поганому, і в доброму аналогії є прямі. І Голодомор, – каже Олександр Яворський. – Британія не приховує, що Голодомор таки був. На відміну від Росії. Тут є аналогії конкретні й ірландці нам у тому близькі. Вони постраждали не зі своєї волі, але вони виїхали за кордон, і їх прийняли за кордоном. Стільки людей в Америці знайшли свою нову батьківщину. Хоча вони повертаються назад, і, що важливо, на мою думку, Ірландія стимулює повернення. Вони надають ірландські паспорти усім, хто до другого коліна може показати свій зв’язок з Ірландією через дідуся з бабцею. Тобто, ці люди є громадянами Ірландії».

Демографічні наслідки

Коли Ірландська республіка здобула незалежність 1921 року, її населення становило лише половину кількості людей, які населяли острів до Великого голоду.

Масова еміграція ірландців не припинялася й далі. Один із найвідоміших прем’єр-міністрів Ірландії Еймон де Валера був змушений визнати, що за межами батьківщини живе більше людей з ірландським корінням, ніж на самому острові.

«Ірландія є однією з найвеличніших європейських батьківщин. Її діти з покоління в покоління виїжджали на нові землі для заснування нових осель, для допомоги у розбудові нових країн», – сказав ірландський лідер в одній з промов на день Святого Патрика – покровителя Ірландії.

І сам Еймон де Валера народився не в Ірландії, а в США, у Нью-Йорку. Він став одним із лідерів війни за ірландську незалежність. Згодом він тричі був прем’єр-міністром, а потім від 1959 до 1973 року президентом Ірландської республіки.

Де Валера та інші ірландські діячі намагалися знайти позитив у тому, що мільйони ірландців були змушені шукати кращого життя по світу.
Але для багатьох сучасників це, радше, є натхненням для сумних віршів і тужливих пісень.

Сучасні ірландські економісти й політики кажуть, що еміграція дозволяла вирішувати лише тимчасові проблеми країни, полегшуючи тягар безробіття тощо.

Натомість ширші і довготермінові наслідки масової еміграції для країни частіше називають негативними.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG