ВО «Свобода» має відмовитися від риторики, що межує з ксенофобією – Дзюба

Київ – Всеукраїнське об’єднання «Свобода» мусить довести у Верховній Раді, що відстоювання інтересів українства не загрожує громадянам інших національностей. Таку пораду через Радіо Свобода дає представникам цієї політичної сили член Ініціативної групи «Першого грудня» академік Іван Дзюба.

– Пане Дзюба, вже 12 грудня новообрані народні депутати складуть присягу. Серед них уперше буде 37 представників ВО «Свобода». Чого Ви очікуєте від свободівців у парламенті?

– Для них має настати пора зрілості, вони мають стати відповідальними політичними діячами. ВО «Свобода» має врахувати, що все-таки більшість суспільства або неприхильна до них, або не розуміє їх, або залякана спотвореним образом націоналіста.

На мою думку, треба відмовитися від застрашливої риторики, яка часом небезпечно межує з ксенофобією, треба довести, що обстоювання політичних і культурних інтересів українства не загрожує громадянам України інших національностей.

Представникам ВО «Свобода» у парламенті треба конкретизувати соціальну програму захисту трудящих верств народу, які сьогодні залишені напризволяще. Адже відома партія, яка афішує себе як представника трудящого люду, згадує про цей люд тільки напередодні виборів, а весь інший час підтримує олігархічну владу. Отже, треба пам’ятати, що свобода – це свобода не тільки від чого, але й свобода для чого – для суспільного добра, для добра людини.

– Але чи можна очікувати від ВО «Свобода» політичної зрілості? Це ще досить молода партія, та й до парламенту вона потрапила, на думку експертів, саме завдяки своїй радикальній риториці.

– Ну, це час покаже. Поки що тут багато тривог виникає. У них багато такої емоційності, хлоп’яцтва, але вже настає зовсім інший етап. Парламентська діяльність вимагає продуманості й раціональності. Звичайно, не йдеться про поступливість чи пристосуванство, а йдеться про продумане відстоювання чіткої лінії. Я думаю, ВО «Свободі» треба вчитися й намагатися виражати інтереси суспільства, а не якихось там крайніх груп.

– Як Ви думаєте, чи можливо відстоювати інтереси української мови й вести дискусію (наприклад, з автором мовного закону Вадимом Колесніченком) таким чином, щоб не відштовхувати, а, навпаки, знаходити прихильників серед російськомовних громадян України?

– Це можливо. Це тяжко, це складно, але можливо. Тому що серед росіян дуже багато людей, які абсолютно не хочуть солідаризуватися з цією братією, яку Ви називали, які тверезо дивляться на речі, які симпатизують українцям. Треба до них іти, треба з ними вести діалог.

Розумієте, наша біда в тому, що ми якось звикли агітувати самих себе, ми вміємо говорити і розпалювати самих себе. А треба навчитися говорити з іншими людьми, з людьми, які, скажімо, не сприймають, не розуміють, які навіть насторожено чи вороже інколи ставляться, треба вміти якось їх переконати в чомусь. Причому, переконуючи, не нав’язувати обов’язково свою точку зору, а в чомусь і зрозуміти їх, якось на зустріч їм іти, якщо це люди доброї волі. Я думаю, що, в принципі, це тяжкий шлях, який і витримки, і розуму потребує, але інакше не може бути.

Ми ж повинні розуміти, що якщо ми будемо тільки розраховувати на якісь крайні національно-патріотичні гасла, з цього нічого не вийде. Ми живемо в дуже складному суспільстві, русифікація зайшла так далеко, що якимось простим способом вилікуватися від цього не можна. Мені здається, що, можливо, ми стаємо напередодні того часу, коли серед російськомовного суспільства виникне якась політична сила, яка захоче відмежуватися від отієї промосковської братії, яка буде обстоювати Україну і українську культуру, і навіть українську мову. І це цілком можливо, що серед цієї частини добромисної російськомовної і російської частини населення може й така політична сила народитися. Тому що, я думаю, багатьом росіянам і багатьом російськомовним просто соромно, нестерпно соромно, що від їхнього імені виступають Колесніченки, Ківалови, Чечетови й інші. І, можливо, ці люди, якщо не політичну партію свою створять, то якусь громадську організацію, але вони заявлять в якийсь спосіб свою позицію.

Щоб вести діалог із таким широким спектром різних суспільних груп, треба бути на висоті цієї місії, треба бути людьми, тверезої, раціональної, політичної думки, й людьми великої культури.

– З огляду на цей широкий спектр поглядів і думок, чи передбачали Ви успіх ВО «Свобода» на парламентських виборах?

– Успіх «Свободи» не важко було передбачити. Це закономірна відповідь частини українського суспільства на посилення русифікаторства й державного олігархічного грабіжництва, на небачене раніше нахабство агентів московського імперіалізму в українському політикумі. Звичайно, палітра української опозиції давала можливість обрати й інші варіанти відповіді, але частина виборців обрала саме цей варіант – партія «Свобода». Мабуть, їх приваблювала прямота, відвертість, незаплямованість цієї молоді, якій не властиве політиканське крутійство. Чи виправдають вони цю довіру? Сподіваюся, що так, якщо будуть відповідально працювати й при цьому звільняться від своїх стереотипів, від своїх крайнощів, від якихось невиправданих гасел і таке інше. Тобто, ВО «Свобода» треба йти в життя, не зависати над життям й намагатися керувати ним із висот своїх поглядів, а треба йти в життя і в житті працювати.