Доступність посилання

ТОП новини
07 квітня 2020, Київ 10:54

Правду про «Віслу» привезли рівнянам українці з Кентшина


Фото переселенців з акції «Вісла»
Рівне – Кентшинський гурток Об’єднання українців Польщі привіз до Рівного експозицію, приурочену 65-м роковинам акції «Вісла». Виставка, складена з історичних і сучасних світлин та документів, розповідає про переселення українців із етнічних земель на південному сході Польщі на анексовані у повоєнної Німеччини землі Східної Пруссії, а також про сучасне життя українців на польських теренах.

Сильний снігопад, який на кілька годин відтягнув прибуття гостей із Польщі, все ж не завадив зустрічі й спілкуванню українців, котрі нині мешкають по обидва боки кордону. Щойно розмістили світлини, а коридори музею вже заповнили молоді люди, котрих зацікавила подія. Чимало хто з них не уявляв, яку історію почують з вуст самих героїв світлин або їхніх дітей та онуків. Адже незадовго після того, як з повоєнної Польщі в степи радянської України були депортовані 650 тисяч холмщаків, решті 150 тисяч українців, котрі не побажали виїжджати, була уготована доля переселенців уже всередині країни – на північ і захід, за Віслу. З тих пір назва великої ріки стала для них символом вигнання, розповідає польський журналіст, син переселенців, Андрій Сидор.
Метою операції «Вісла» було «остаточне розв’язання українського питання» в Польщі, виселення українців із рідних земель, на яких вони проживали споконвіку

«Донедавна комуністична пропаганда проповідувала, що рішення стосовно виселення українців у 1947 році було прийняте внаслідок убивства генерала Кароля Свєрчевського. Однак задум про виселення українців був представлений членам політбюро комітету польської робітничої партії у листопаді 1946 року. Насправді метою операції «Вісла» було «остаточне розв’язання українського питання» в Польщі, тобто, виселення українців із рідних земель, на яких вони проживали споконвіку, та цілковита їх полонізація, – констатує дослідник.

Варміно-Мазури: польсько-німецько-українська земля

Одним із міст, змушених прийняти нових господарів, став доти німецький Растенберг, по-сучасному – Кентшин.

Голова Кентшинського гуртка Об’єднання українців Польщі Збишко Гомза розповідає: його предки-лемки мешкали у передгір’ї Карпат сотнями літ. Коли наступали радянські війська, діда Григорія забрали з собою. Упродовж дев’яти місяців він воював у Червоній армії, був поранений під Берліном, після госпіталю повернувся додому. «А за два роки була акція «Вісла». Запакували за дві години. Бабця розповідала, що лише піввідра бульби встигла взяти. А що зробили з дідом? – з поїзда – до концтабору Явожно. На два роки», – зауважує його онук Збишко.

Степан Сидор, якому на момент переселення виповнилося одинадцять, пережив депортацію двічі – спочатку до радянської України, з-під кордону якої дивом йому вдалося повернутися. Тоді упівці напали на станцію Угнів, відбили депортованих і закликали повертатися додому. А що худоба, реманент і хатні речі лишилися у вагоні, то прийшли вони в порожні хати. Та ненадовго. За два роки в його селі Ульгівок не залишилося нікого, розповідає Степан Сидор.

Але згодом історія з виселенням повторилася. У селі, де до війни було 262 господарства, не лишилося нікого. «В Україну виселили близько двохсот родин, а в межах Польщі – близько сімдесяти», – розповідає Степан Сидор.

На місці заслання – калиновий острів

Після переселення визнавати себе українцем офіційно було заборонено, збиратися гуртом, організовувати газети, театри, ба навіть проживати у містах – також, розповідає Степан Сидор. Але українці вперто навчали своїх дітей рідної мови, розповідали дітям про історію свого роду. Саме тому цілковитої асиміляції, якої так прагнули комуністичні режими тодішніх СРСР і Польщі, не сталося. Степан Сидор вбачає в цьому велику роль церкви. Коли не було приміщення – молилися в євангелістських храмах, розповідає він. Нині ж ситуація змінилася. Православні й греко-католицькі церкви, де здебільшого моляться українці, діють на теренах краю – у Кентшині, Гіжицько, Боровно, Бартошицях, Ольштині тощо.

Лише в 1952 році, після смерті Сталіна, українці поступово почали отримувати забрані в них громадянські права, розповідає рівненський журналіст Петро Мідріган, котрий почав відкривати українську спільноту Польщі 15 років тому. А до того часу сам він також не здогадувався про існування згуртованої української спільноти у сусідній країні. «Про цю історію знали лише одиниці – знали очевидці і жертви, але мовчали, бо боялися, бо знали, що може бути за це», – констатує журналіст.

Коли впала залізна завіса, першими до батьківських могил до Польщі, уже не криючись, стали навідуватися переселені до радянської України холмщаки. З Польщі в Україну потяглися ті, кого ріднили з незалежною державою мова, культура, звичаї. Одним із перших із культурним середовищем українців Польщі ознайомився культуролог-рівнянин Микола Федоришин. Незадовго в Рівненському інституті культури стали навчатися представники діаспори з Більська-Підляського та Ольштина.

Зав’язалася маса культурно-просвітницьких проектів із Варміно-Мазурським воєводством, до яких долучилися освітяни, підприємці, митці. Ось уже три роки поспіль на Мазурах відбувається фестиваль телерадіопрограм «Калиновий острів-Польща», метою якого є ознайомлення українських громадян із життям одноплемінників у Польщі, і навпаки. Нинішній візит журналістів і громадських активістів із Кентшина та впорядкування виставки є черговим кроком до єднання колись розділеного народу, представники якого хоч і розділені кордонами, проте на генетичному рівні відчувають спорідненість.

Тож через світлини з Кентшина на прикладі сімох родин, котрі передавали з покоління в покоління цінні фотографії і папери, рівняни дізнаються про історію, яка раніше не була відомою широкому загалу українців. Нині нас розділяють сотні кілометрів, снігові замети і кордон. Але цілком ймовірно домогтися, щоб останній фактор став умовним.
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...

Recommended

XS
SM
MD
LG