Мрія Кінга стосується кожного – правозахисники

Жанна Безп’ятчук

Київ – Півстоліття тому 28 серпня на сходах Меморіалу Лінкольна у Вашингтоні лідер руху за громадянські права Мартін Лютер Кінг виголосив свою промову під назвою «Я маю мрію». Вона перетворилась на точку відліку нової Америки, вільної від узаконеної расової дискримінації. Окремі школи та кав’ярні для білого населення та афро-американців, заборона останнім брати участь у виборах і відвідувати бібліотеки, незмога отримати вищу освіту – ось проти чого повстав Кінг та його однодумці. Правозахисник вірив, що боротися проти поділів за кольором шкіри потрібно було винятково мирними шляхами.

Того дня близько 250 тисяч американців взяли участь у Марші за робочі місця та свободу. Саме до них звернувся Мартін Лютер Кінг: «Нині настав час справдити обіцянки демократії. Нині настав час підвестися з темної та спустошеної пустелі сегрегації та ступити на осяяний сонцем шлях расової справедливості. Час підняти нашу країну з сипкого піску расової несправедливості та допомогти їй ступити на тверду скелю братерства. Нині настав час зробити реальною справедливість для всіх дітей Бога».

Член Палати представників та учасник правозахисного руху Джон Люїс переконаний, що Кінг мав такий вплив, бо захищав універсальні цінності, актуальні для кожного, незалежно від походження.

«Він перетворив мармурові сходи Меморіалу Лінкольна на модерну трибуну. Я пам’ятаю, як він повторював: «Я маю мрію, вкорінену в американську мрію. Його промова стосувалася кожного. Кінг представляв усіх нас, всю Америку. Тому це був марш не лише на знак протесту, не лише на захист громадянських прав, це був марш за права кожного», – зазначає Джон Люїс.

Колір шкіри не має значення – Кінг

У 1960-х роках у США не можна було навіть думати ні про змішаний шлюб, ні про мера чи директора компанії афро-американсього походження. Саме тому слова Кінга знайшли такий жвавий відгук.
«Я маю мрію, що моїх четверо малих дітей одного дня житимуть у країні, де про них судитимуть не за кольором їхньої шкіри, а за рисами їхнього характеру. Сьогодні я маю мрію», – каже Джон Люїс.

Ветеран правозахисного руху Джон Люїс – останній живий промовець, який виступив з трибуни Маршу. «Зростаючи на півдні США, я спостерігав сегрегацію та расову дискримінацію. Я скуштував гірких плодів расизму. І вони мені не сподобались. Я бачив на власні очі ці всі знаки «Білий чоловік», «Чорношкірий чоловік», «Біла жінка», «Чорношкіра жінка», «Білим чекати», «Чорним чекати». Коли ми йшли до крамниці у центрі міста, то не могли там присісти пообідати. Ми не могли також піти до публічної бібліотеки», – заявляв Люїс.

«Без Кінга не могло б бути Обами» – Еленор Голмз Нортон

Колишній дипломат, конгресмен та лідер руху за права людини Едрю Янґ також брав участь в історичній демонстрації у Вашингтоні 28 серпня 1963-го. Він розповідає, що дискримінація з життя американців не зникла.

«Колір стає менш і менш важливим, натомість виникають проблеми економічної та культурної дискримінації, – говорить Едрю Янґ. – Отож, я вважаю, що справді раса є менш важливим фактором, але несправедливість все ще існує».

Активіст американського руху за права людини Еленор Голмз Нортон нині представляє округ Колумбія у Палаті представників. Вона переконана, що нікому не вдалося повторити чи тим паче перевершити ораторського подвигу Мартіна Кінга. І його вплив відчувається понині.

«Без Кінга не могло б бути президента США Барака Обами. Більш того, він би не з’явився без руху за громадянські права. Кінг був центральною фігурою у цьому всьому», – каже Еленор Голмз Нортон.

Ветерани правозахисного руху переконані, що боротьба за рівні права для всіх має тривати. Це безперервний процес.