(Рубрика «Точка зору»)
У той час, коли притихли бої на вулиці Грушевського і Майдан стоїть відносно спокійно, запекла боротьба в політичному протистоянні між владою і опозицією продовжується. Ця боротьба відбувається на дорогах держави, і її учасники сидять за кермом. Це представники вже добре відомого Автомайдану.
Стихійна сила залізних коней
Після формування Євромайдану на головній площі столиці майже відразу виникла потреба розширяти цей простір і діяльність Майдану за межі встановлених барикад. Потреба швидко знайшла своє втілення, і такі першопрохідці, як Дмитро Булатов, почали роз’їжджати по Києву на машинах, на яких майоріли прапори України та Європейського союзу.
Ще довго до Євромайдану влада Партії регіонів застосовувала тактику «керування протестами», коли міліцейські загони поступово, але наполегливо відтісняли демонстрантів від ключових місць як, наприклад, з-під Верховної Ради тощо. Але коли демонстранти сіли в автомобілі, ця схема була зламана, бо кожен протестуючий – уже не просто тіло, яке піддається банальному відтисненню, а відносно захищений великий механізм, якого не зупиниш просто так.
Спочатку було дещо важко пізнати силу Автомайдану. З одного боку, що тут такого – машини їдуть кудись, приїхали, від’їхали. Але, виявляється, просто під’їхати до маєтків можновладців – це і є тиск на них, бо красти гроші і витрачати їх хоче кожен у спокої. А тут наїхало чимало автомобілів, світять телекамери, липучки на огорожі, виступи, гасла, крик і шум. Як усе геніальне, Автомайдан виявився втіленням напрочуд простої ідеї: фізично люди вразливі, особливо в порівнянні з добре оснащеними та психологічно підготовленими «беркутівцями», тож, сідаємо за кермо!
Головне, що зупинити походи Автомайдану важкувато. ДАІ в змозі зупинити кілька машин, але не усю колону на кілька сотень авто і не надовго. Лідерів колони Автомайдану багато, від народного депутата України Володимира Яворівського до, в принципі, будь-кого, хто долучився до конкретної акції. Тому доцільність і ефективність Автомайдану були швидко доведені.
Кожен виїзд колон Автомайдану – це виклик системі, який інформує громадськість через ЗМІ, тисне на тих, хто ховається за високими парканами, вкотре доводить, що боротьба ведеться за зміну системи.
Швидко, один за одним, Автомайдан влаштував поїзди-протести до президента Віктора Януковича, генерального прокурора Віктора Пшонки, відомого проросійського діяча Віктора Медведчука, тоді ще прем’єр-міністра Миколи Азарова, міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та інших. Дійшло до того, що Автомайдан був організований у Донецьку і приїхав до резиденції найбагатшого олігарха України Ріната Ахметова. Особливо за останні кілька тижнів Автомайдан швидко розмножився по регіонах. Філії з’явились у Львові, Хмельницькому, Одесі та в інших містах.
Система завдає удари у відповідь
Реакція влади на настільки оперативний і дієвий спосіб боротьби, як Автомайдан, була очікуваною.
Автомайдан заслужив окремої уваги в рамках сумнозвісних «диктаторських законопроектів» від 16 січня, один із котрих забороняв рух автомобілів у колоні більше ніж п’ять машин. Попри весь маразм такої норми, намагання влади боротись зі сталевими демонстрантами була чітким визнанням їх ефективності.
Представники ДАІ взялись записувати номери автомобілів-учасників походів і поодинці висмикувати їх і піддавати репресіям. Так втратив свої права опальний митець і завзятий автомобіліст Сергій Поярков. Позбавляють прав за вигаданими сценаріями – начебто водій не зупинився на вимогу даїшника. Важко боротись, бо судів як таких немає, люди в мантіях суддів просто задовольняють, не замислюючись, усі побажання обвинувачення.
Поярков був затриманий 27 січня в Черкасах, куди виїхала автоколона на підмогу місцевим протестуючим. Приїхавши в Черкаси, автомайданівці негайно стали свідками спроби маленької групи людей штурмувати будівлю ОДА і миттєвої реакції місцевої міліції, які розігнали протестуючих і накинулись на автомайданівців. Було заарештовано семеро автомайданівців, переважно жителів Києва.
Саме по такій схемі пройшла найбільш масштабна акція, спрямована на нейтралізацію Автомайдану. Розуміючи, що законними способами Автомайдан не зупинити, влада запустила готових бійців, так званих «тітушок», які так чи інакше були залучені і чекали команди. 21 січня на Петрівці у Києві група з 30-40 тітушок напала на автомобілі активістів Автомайдану. Але справжній розгром був попереду.
До останнього тижня січня Автомайдан розвивався динамічно. До поїздок приєднувались більше і більше автомобілів, координація якими здійснювалась по ночах на зборах на Європейській площі. Система комунікацій у Києві через цивільний радіозв’язок захищалась системою паролів. Вночі 23 січня, як розповідають автомайданівці, почало надходити багато дзвінків про скупчення тітушок біля 17-ї лікарні в Києві. Зв’язавшись між собою, автомобілі вирушили туди, де, дійсно, стояли тітушки. З ними автомайданівці вступили в дискусію, яка тривала приблизно 20 хвилин. За цей час, очевидно, було здійснено виклик і на місце прибули наряди «Беркута». Вони, не вагаючись, накинулись на автомайданівців, розгромили дев’ять автомобілів і заарештували 15 активістів.
Того ж дня, 23 січня, зник найвідоміший серед лідерів Автомайдану Дмитро Булатов. Він з’явився тільки через тиждень, впродовж якого, як виявилось, його піддавали тортурам. Дмитро зазначив, що ті, хто його викрав і мучив, говорили з вираженим російським акцентом, і їх найбільше цікавила настільки улюблена для росіян тематика, як американські шпигуни, посол США та американські гроші.
Хоча Булатов, попри його очікування, не був убитий нападниками. Через кілька днів після того, як його випустили 30 січня, нова хвиля репресій розгорнулась проти Автомайдану, невідомі почали спалювати автомобілі активістів. Лише за одну ніч 30 січня згоріли 23 автомобілі, 1 лютого ще вісім. Арешти, штрафи і санкції, викрадення та тортури, знищення і спалення автомобілів. Автомайдан отримав високу оцінку від теперішньої влади.
Спробуєш – не пожалкуєш
Незважаючи на репресії, спрямовані на знищення Автомайдану, цей рух живе і процвітає. По Києву вже діють кілька районних угруповань Автомайдану, які патрулюють вулиці міста серед ночі з метою виявлення тітушок, збереження громадського порядку. Як показує досвід, спроби репресувати Автомайдан не ведуть до суттєвих результатів. Одні лідери замінюють інших, люди постійно долучаються до колон, які очолюють народні депутати, як, наприклад, Володимир Ар’єв.
Сьогодні саме Автомайдан залишається одним із найбільш дієвих засобів опозиційної боротьби. Сівши в машину перед початком патрулювання, відчуваєш себе, як парадоксально це не звучить, захищеним. І є щось інше – почуття відповідальності за порядок, за себе і за усіх нас.
Боротьба вершників революції триває.
Іван Лозовий – громадський діяч, президент Інституту держави і демократії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
