(Рубрика «Точка зору»)
Ганна Маляр
Протистояння між владою і народом триває. Громадськість намагається відстояти свою основну вимогу – люстрація чиновників, причетних до злочинного режиму, натомість влада ретельно стримує такі пориви всіма можливими способами.
Верховна Рада у перші дні роботи після повалення влади Януковича, поспіхом приймала популістські закони на догоду протестуючим, вочевидь, для заспокоєння протестних настроїв. Так, нашвидкуруч, був прийнятий Закон України «Про встановлення державної допомоги постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей», яким встановлена допомога сім’ям загиблих у громадянських акціях протесту в розмірі 1 мільйон гривень, а пораненим – від двохсот до семисот тисяч гривень, залежно від ступеню тяжкості отриманого поранення. Так на один закон, який не виконується, стало більше, оскільки, Кабінет міністрів України через брак коштів зняв з розгляду питання про план дій, необхідних для забезпечення виконання цього закону.
Лише лінивий юрист не висловлювався про недолугість закону про амністію учасників протестів, в тексті якого були прямі порушення вже існуючого законодавства. Текст ухвалювали терміново, знову таки, задля заспокоєння протестних настроїв.
Громадськість чомусь задовольняється такими законами, не вдумуючись і не вчитуючись у їх тексти. Насправді ж, закони ухвалюють, але проблему вони не вирішують. Сім’ї загиблих та поранені учасники протестів не отримають задекларовані законом кошти, а амністовані політичні в’язні не були реабілітовані, тобто залишаються винуватими.
З люстрацією зараз відбувається та сама ситуація. Влада не має наміру люструвати чиновників, тому знаходить будь-які способи формально задовольнити вимоги народу. Доказом тому, є ухвалений закон про відновлення довіри до судової влади, тобто про люстрацію суддів. Адже, незважаючи на те, що буде створено тимчасову спеціальну комісію для спеціальної перевірки суддів, рішення щодо судді буде приймати Вища рада юстиції. Нагадаю, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» зазначено, що склад Вищої рада юстиції та порядок його формування не відповідає міжнародним стандартам. І яка вже тоді різниця, що урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики (Тетяна Чорновол) має право призначити п’ятьох представників громадськості до цієї комісії, якщо комісія не бере участі в ухваленні рішення щодо перебування судді на посаді.
Крім того, законом чітко визначені рішення, за ухвалення яких судді підпадатимуть під спеціальну перевірку. До них належать 4 групи рішень: по справах осіб, визнаних політв’язнями; по справах, щодо яких є рішення Європейського суду з прав людини про порушення «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод»; по справах, пов’язаних з проведенням виборів до Верховної Ради України сьомого скликання, скасування їх результатів або позбавлення статусу народного депутата України особи, яка була обрана народним депутатом до Верховної Ради України сьомого скликання; по справах учасників масових акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року до дня набрання чинності цим Законом. Тобто, судді, що за хабарі вирішували інші категорії справ під перевірку за цим законом не підпадають.
Відсутність намірів влади щодо системної люстрації стала очевидною через відсутність правової концепції люстрації. Немає єдиного підходу до люстрації всіх чиновників та немає покрокового алгоритму дій. Тобто не ведеться серйозна комплексна підготовка до люстрації. Адже Україна не перша стикається з потребою відсторонювати від влади чиновників попереднього режиму, і вже давно напрацьовані механізми люстрації, є досвід чужих помилок, на яких можна вчитись. Європейський суд з прав людини вже поновив чимало люстрованих колишніми соціалістичними країнами Європи чиновників, саме через недолугість процедури люстрації.
Люстрація, зазвичай, пов’язана зі зміною політичного режиму та здійснюється новою революційною владою стосовно представників поваленої влади. В Україні не змінився політичний режим та залишились всі основні засади держави, закріплені в Конституції України. Відбулося лише усунення від влади конкретно-визначеної особи та її соратників.
Першим етапом мало б бути визнання режиму Януковича злочинним
То ж, заради юридичної чистоти, першим етапом люстрації повинно бути законодавче визнання режиму Януковича злочинним. Необхідно довести, у встановленому законом порядку, злочини, які вчинялись попередньою владою, та їх системність. Сам факт роботи на державній посаді в період правління Януковича не може стати правовою підставою для люстрації, оскільки в державі залишається той самий суспільно-політичний лад.
Визнання злочинності режиму і буде правовим підґрунтям для люстрації чиновників такого режиму, як причетних до вчинення злочинів, а також для повної реабілітації політичних жертв.
Другим етапом люстрації мусить бути створення єдиного підходу (універсальних критеріїв) для люстрації представників всіх органів влади. Не може люстрація суддів відбуватись за одними принципами та підходами, а люстрація працівників правоохоронних органів та інших чиновників – за другими.
І, нарешті, третій крок – ухвалення закону про люстрацію та виконання його положень.
Якщо збиранням і доведенням фактів злочинності поваленого режиму, розробкою люстраційного законодавства займатимуться не лише волонтери й громадські організації, а державна влада, то 2-3 місяці достатньо для всіх процедур. Тобто, до травневих президентських виборів можна було б встигнути визнати режим злочинним та ухвалити закон про люстрацію з єдиним підходом та критеріями люстрації.
Тим часом, не чекаючи на ухвалення закону про люстрацію, слід відкривати кримінальні провадження по всім загальновідомим фактам винесення завідомо неправосудних рішень, притягнення завідомо невинуватих до кримінальної відповідальності, корупції, державної зради та прямо зараз відсторонювати підозрюваних чиновників від влади на час розслідувань.
Варто сказати, що в Україні вже був правовий досвід визнання режиму злочинним. У 1991 році було ухвалено Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», яким визнано методи керівництва суспільством радянського режиму з 1917 по 1991 роки терористичними, а жертв політичних репресій, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, – реабілітованими.
Однак, тоді не було зроблено завершального кроку – люстрації осіб, які були причетні до злочинного комуністичного режиму, та ситуацію ще можна виправити. У двох, з трьох існуючих на сьогодні проектів закону про люстрацію, критерієм люстрації пропонується встановити не лише причетність до режиму Януковича, але й належність до керівництва Центральних комітетів КПРС, КПУ, службу в КДБ СРСР, КДБ УРСР як штатного працівника чи негласного агента.
Інструменти люстрації зараз в руках влади, а не громадськості. Не варто переоцінювати дієвість громадського тиску в питаннях люстрації, адже, якщо влада сама у цьому не зацікавлена, вона просто прийматиме формальні закони, які не будуть вирішувати проблему. Роль суспільства у цьому процесі – це привести до влади тих людей, які будуть зацікавлені у реалізації люстрації не менше ніж саме суспільство. Такими можуть бути лише люди, які самі не підпадають під критерії люстрації, тобто не причетні до жодної злочинної влади.
Ганна Маляр – юрист-кримінолог, кандидат юридичних наук
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
