Як виглядає ситуація в Україні очима білоруських правозахисників? Чи вони бачать недоліки у роботі своїх колег із України та Росії? Чи зуміють їх попередити у себе, коли дійде до зміни режиму в Білорусі? Про це говоримо з Олесем Бяляцьким, легендарним білоруським правозахисником, в’язнем сумління, якого білоруський режим президента Олександра Лукашенка протримав у в’язниці майже три роки і випустив лише наприкінці червня.
– Події в Україні налякали білоруську владу, і вона бачить, що східний сусід непередбачуваний. І ці тісні обійми «великого східного сусіда» можуть привезти і до втрати незалежності, і до втрати особистої влади Лукашенка. А цього він боїться найбільш за все. Не дивлячись на той економічний, політичний та військовий союз, який на сьогоднішній день Білорусь має з Росією, він займає достатньо тверезу позицію по тому, що відбувається в Україні. І це, безперечно плюс, і, яке б не було моє особисте ставлення до нього, я безумовно вітаю таку його позицію.
– Пропаганда намагається довести росіянам, що якщо вони повстануть проти режиму, то Україна це їхнє майбутнє. «Громадянська» війна, як вони це називають, і повстання, багато пролитої крові. Як до цього ставляться люди у Білорусі?
Люди піддаються на «страшилки», які розпускаються з російських ЗМІ
– На жаль, російські засоби масової інформації, в першу чергу телевізійні канали, вони покривають всю територію Білорусі, і активно впливають на свідомість звичайних громадян. Я це добре бачив у колонії. Тому що йшла ця ідеологічна пропаганда, інакше її називати не можна, з російських ЗМІ. І люди, чи ти цього хочеш, чи не хочеш, піддаються на ці «страшилки», які розпускаються з російських ЗМІ. Я дуже сподіваюся, що все-таки ця війна закінчиться якомога скоріше і настане період відбудови і зростання, економічного, і соціального, і культурного, і громадсько-політичного життя в Україні, який послужить справжнім прикладом для білорусів, що змін не треба боятися, що зміни потрібні, коли ти хочеш кращого життя.
– Чи це не створює проблеми для Вашої роботи в Білорусі? Чи Вам не говорять, навіщо Ви займаєтеся цією правозахисною діяльністю, навіщо Ви підбурюєте людей, вони потім вийдуть на вулицю, буде Майдан, і буде подібна ситуація, як в Україні?
– Нам такого не кажуть. Мушу сказати, що у нас дуже велика підтримка серед простих громадян, не кажу вже про активних громадян, чи окремих правозахисників. До нас дуже добре ставлення. І мені у в’язниці було добре, комфортно, тому що в’язні до мене досить добре ставилися.
Але щодо майбутніх змін, то треба сказати, що безумовно серед ЗМІ сама війна, сам факт війни, налякали білоруське суспільство. І, як на мене, люди не бачать цих змін через якісь радикальні кроки. Все ж таки вони згодні, потерпіти, як кажуть, але щоб не було війни. Ось така ситуація на сьогоднішній день.
Коли самі білоруси не будуть клопотати про своє «я», про свою свободу, то ніхто за них цю справу не зробить
Наше завдання, звичайно, казати, що зміни повинні бути, і треба йти до цих змін, нехай вони будуть поступові, крок за кроком, але ми мусимо добиватися кращого життя. Бо коли самі білоруси не будуть клопотати про своє «я», про свою свободу, то ніхто за них цю справу не зробить. Це головний сигнал, який на сьогоднішній день, після мого звільнення, я роздаю, посилаю білоруському суспільству.
– В Україні досить неоднозначне ставлення до ролі Заходу у цьому конфлікті з Росією. Тому що Захід звинувачували в тому, що він був дуже пасивним, що він був готовим йти на будь-які угоди з Путіним. У Вашій справі так само роль Заходу була ледь не вирішальною, в тому що Вас віддали режиму Лукашенка. Як Ви бачите роль Заходу в обороні прав людини в Білорусі, і в Україні?
– Правозахисні стандарти в Європейському союзі доволі високі. Вони є взірцем для наших держав, і нам потрібно старатися, щоб наші права, права наших громадян захищалися таким чином, як це робиться в інших країнах. Там є незалежний суд, це надзвичайно важливо. Там працюють закони, це найбільш важливо. Там кожна людини завдяки законам, судові і правовим механізмам може захищати свою гідність, це надзвичайно важливо. Коли людина ходить з високо піднятою головою і не боїться, що його ні за що може посадити або покарати якимось чином держава. Нам до цього ще треба рости. Я думаю, що ви вже стоїте на цьому шляху, але цю проблему не можна вирішити за один день, чи за один рік. Це певний період. А ми ще тільки намагаємося стати на цей шлях. Нам до цього ще далі, ніж українцям.
Політика ЄС щодо своїх сусідів, а ми кілька років є сусідами ЄС, і Україна, і Молдова, і Білорусь, вона направлена на те, щоб стандарти життєві у наших країнах стали вищими у всіх відносинах. Це стосується і прав людини, і економічних стандартів, і всіляких інших. Інша справа, що є певні випадки, які можуть викликати питання або критику, і це нормально. Тому що люди живі, і вони можуть помилятися.
– Я не знаю, чи Ви знайомі з випадком Human rights watch, яка характеризувала офіційно конфлікт в Україні як «внутрішній конфлікт», попри всі ті свідчення участі Росії у цьому конфлікті. Як Ви бачите цю ситуацію? Чи це помилка з боку правозахисників, чи правозахисники, як Ви сказали, також люди, які можуть помилятися і можуть виправляти відповідно свої помилки? Чи тут є якась глибша проблема з правозахисним рухом на Заході?
Не можна сподіватися, що правозахисники завжди на сто відсотків праві
– Ні, я не бачу в цьому якоїсь глибокої проблеми. Тому що правозахисні організації достатньо самостійні, вони самі випрацьовують тактику своїх дій, стратегію своїх дій, і самі ухвалюють якісь рішення, оцінки тих чи інших подій. Тому, коли це було зроблено Human rights watch, це цілком їхнє рішення. І насправді не можна сподіватися, що правозахисники завжди на сто відсотків праві. Ми так само маємо право на помилку як і будь-які інші люди. А щодо цієї конкретної оцінки, то я думаю, що мої колеги з України, українські правозахисники, будуть, сподіваюся, працювати з Human rights watch, і, можливо, якимось чином ця оцінка цього конфлікту зміниться.
