Доступність посилання

ТОП новини

«Переклад – це спосіб життя» – перекладач Неля Ваховська


Неля Ваховська

30 вересня – Міжнародний день перекладача. Чи багато ми знаємо про цю професію? Радіо Свобода запросило до розмови у передачі «Свобода сьогодні» голову неформального об’єднання творчої спілки перекладачів і письменників, перекладачку з німецької мови Нелю Ваховську.

– Готуючись до програми, я дізналась, що українські перекладачі працюють по 46 годин на тиждень – читала результати дослідження, представленого в Києві – знаю про те, що у них мало оплаченої роботи, менше ніж їм би хотілося… Але ось як в умовах інформаційної війни, коли українські перекладачі часто-густо виступають як волонтери, бо вони дають можливість, зокрема, відвідувачам соцмереж з інших країн знайомитися з тим, що відбувається в Україні, перекладаючи інформацію на інші мови, щоб люди просто знали про ситуацію в Україні? Чи, на Вашу думку, змінилася роль українського перекладача в цих умовах?

– Мені здається, що так. От якраз у березні був критичний пункт, коли були суспільні замовлення саме на переклад, і коли у функції перекладачів постали не лише перекладачі, які перекладають між мовами, а у цій функції постали всі фактично, хто так-сяк володіє якоюсь мовою, або – ще краще – просто голосом.

Тобто всі українські інтелектуали, журналісти, просто медійні особи постали у функції перекладачів Майдану, протесту, власне, перекладачів з України. Тому для нас раптом відкрилося, що рівень поінформованості світу, Західної Європи, Євросоюзу про Україну був звичайно низький і ще в культурологічному якомусь відношенні – для того щоби пояснити своє уявлення і очікування від протесту, нам потрібен банальний переклад, переклад як переказ себе. І в той же час мені здається, що українська інтелектуальна спільнота з цим завданням справилася. При чому працювала вона над цим завданням запекло і самовіддано. Інший бік цієї ситуації, звичайно, полягає в її розвитку. Тому що сьогодні, наскільки я можу судити про ці зусилля, із перекладом ми трішки захлинулися, тому що, з одного боку, не можна «тримати хвилю» півроку поспіль. Люди виснажуються, люди, якщо вони не організовуються в інституції, просто не можуть більше тягнути. Власне, ми всі тут дещо у стані перевиснаження. Тому, з одного боку, цей процес він має сам таку притаманну здатність до легкого падіння, і з іншого боку – знову ж таки – ці тонкощі культурного, міжкультурного процесу, мені здається, ось цей порив до перекладу до «перекладання себе» він був романтичний у чомусь і дуже інфантильний.

І ось реакція у формі того, що Захід нас не зрозумів, не захотів зрозуміти, не почув, не захотів підтримати, вона теж впливає на те, що хвиля перекладу, пояснення себе вона теж спадає. І ось такі дуже відчутні настрої до коркування української культури в її національному, їй начебто нічого не потрібно, ніхто не потрібен, раз ви нас не любите. Це дуже небезпечна тенденція, вона контрпродуктивна, вона контрдіалогічна, і власне саме зараз вирішується, що ж буде далі саме в цьому полі культурного обміну.

– На Вашу думку, творчий переклад – чи він залишається затребуваний в таких умовах?

– Безумовно, він став навіть більше запотребуваним, ніж раніше. Але знову ж таки ситуація у нас дуже амбівалентна. Не можна говорити аж дуже однозначно. Але загалом ми помітили, теж всі відчули, суспільство, мабуть, що шалено бракує тих самих інтелектуалів, які здатні критично мислити, не впадати в істерики, не впадати в інфантильність. І нам бракує якогось інструментарію для аналізу власної дійсності, яка за останніх 9 місяців змінюється настільки разюче, що ми не встигаємо просто разом з нею йти подумки. Тому якраз в цьому аспекті такий сплеск інтересу видавничого, читацького до «нонфікшн», до «докуфікшн» із інших країн, зрозуміло, до перекладної літератури – він дуже й дуже показовий. Тобто, з одного боку, звичайно, це певна мода, яка характерна, скажімо, для європейського культурного процесу – ось це от відлуння постмодерну, такого дуже вигадливого якогось письма до, власне, начебто сирої реальності, яка тобі дана в «нонфікшн» – мені здається, для України це важливіше зараз набагато більше, тому що це дає дійсно певну перспективу, тому що це показує, як працювати з дійсністю, не вигадуючи її.

– Ось раніше («раніше» я називаю до подій на Майдані) говорили, що мовляв в Україні дуже багато є книжок з російськими перекладами з інших мов через те, що мовляв українському перекладачі не настільки фахові, як у сусідній Росії, і тому видавництва здебільшого видавали книги з російським перекладом. Чи погоджуєтеся Ви з такою думкою і чи взагалі, на Вашу думку, фаховість і професіоналізм українських перекладачів покращилася?

Ми маємо блискучих перекладачів, ще маємо школу, хоча ми ризикуємо її втратити із нашими нинішніми процесами в економіці і на книжковому ринку

Це складне питання. Тому що я би пов’язувала якесь домінування російські книжки на українському ринку не стільки з кваліфікацією перекладачів, тому що ми маємо блискучих перекладачів, ми все ще маємо школу, хоча ми ризикуємо її втратити із нашими нинішніми процесами в економіці і на книжковому ринку. Біда в тому, що український видавець – як такий – не надто професійний і не зумів витримати конкуренції.

За даними Книжкової палати, в кінці 90-х років Україна дуже багато експортувала своїх перекладів на російську мову в саму Росію. Україна була одним із лідерів російського книжкового ринку

Якщо подивитися на дослідження букплатформ, яке робив Костянтин Родик, вони проглядали переклади, зроблені в Україні до 2012 року, і власне, за даними Книжкової палати і за його якимось додатковими даними, в кінці 90-х років Україна дуже багато експортувала своїх перекладів на російську мову в саму Росію. Тобто Україна була одним із лідерів російського книжкового ринку. І потім – після митної реформи – Україна, звичайно, це місце втратила. І натомість своє зворотнє вікно зробити не зуміла, не зуміла ні захистися від російського імпорту, ні, власне, якісно протиставити свою перекладну книжку. Біда в тому, що ринок в Росії почав розвиватися набагато швидше, і сьогодні ми маємо дійсно іноді не стільки кращий переклад, скільки краще зроблену книжку, краще придуману книжку, відкоментовану книжку з кращим дизайном на кращому папері, за відносно ті самі гроші – так, дещо дорожчу, але зрештою для того сегменту читацтва, який готовий читати експериментальну чи інтелектуальну літературу, різниця в ціні не стільки важить.

Ми маємо розкіш «не страждати від конкуренції» всередині самої перекладацької громади. Нас не так багато, не так багато видавництв, які готові видавати переклади

З іншого боку – чи покращилась якість українських перекладів? І так і ні. Це теж дещо суперечливі тенденції, як на мене, в самій спільноті перекладачів. Тому що, з одного боку ми маємо розкіш «не страждати від конкуренції» всередині самої перекладацької громади. Нас не так багато, не так багато видавництв, які готові видавати переклади, і тому, як от кажуть навіть російські колеги, часто: вам не потрібно брати текст, який буде гарно продаватися. Це означає те, що ти можеш вибрати те, що ти хочеш, і зробити так, як ти хочеш. Тому в цьому аспекті нам все ще краще ніж росіянам сьогодні. Тобто у нас немає такої тиранії ринку. А з іншого боку ринок слабкий, те що він не дозволяє нам жити з перекладу, призводить до того, що все більше поширюється модель «перекладача вихідного дня». Саме в таку модель часто йдуть молоді перекладачі, та й я в тому числі, також, і звичайно, це несе свої загрози. В першу чергу, загрози депрофесіоналізації художнього перекладу.

Український переклад після Майдану, після всіх цих подій має дуже сильно пожвавитися, тому що Україна знову, по-новому з’явилася на карті Європи

Український переклад зараз, після Майдану, після всіх цих подій має дуже сильно пожвавитися, тому що Україна знову, по-новому з’явилася на карті Європи, а це означає, що трансфер і в один, і в інший бік, і в Європу, і з Європи має посилитися. І я цьому дуже, дуже рада. І, власне, маю зауважити, що саме завдяки притоку молодих у переклад, ми маємо досить велику команду людей, які готові перекладати, людей, які готові до цього дуже ідеалістичного, такого ентузіастського способу життя. Тому що, переклад – це спосіб життя. Так само, як і творчість. І я дуже радію з того, що ми ростемо, ми розвиваємося, і я впевнена, що наступного року нам буде, чим похвалитися.

  • Зображення 16x9

    Людмила Ваннек

    Людмила Ваннек На радіо Свобода від 1993 року, в українській редакції – від 1995 року. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, працювала на сцені українських та німецьких театрів та на телебаченні. Переможниця міжнародного конкурсу поп-музики в Сараєво. Редакторка і ведуча програм «Світ у новинах», «Міжнародний щоденник», «Виклик», «Свобода сьогодні». Авторка і ведуча програми «Свобода за тиждень», яка виходила кілька років на «Радіо НВ». Авторка програми «Подкаст Свобода за тиждень із Людмилою Ваннек», яка виходить щосуботи. Цікавлюся соціальними темами та мистецтвом. Багато перекладаю з білоруської, англійської, німецької, сербської та болгарської.

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG