Ім’я молодого «айтішника» із Донецька Валерія Ясакова – не нове для тих, хто цікавиться відкриттями у сфері інтернетних технологій. У 2012 році він разом зі своїми товаришами у складі команди QuadSquad мав величезний міжнародний успіх: українці перемогли у світовому фіналі конкурсу Microsoft Imagine cup («Кубок уяви»), який проходив в австралійському Сіднеї. Рукавички, спроможні трансформувати жести глухонімих у мовлення, не залишили байдужими нікого з присутніх, а члени журі цього престижного конкурсу надали команді перше місце із числа 72 груп винахідників із цілого світу! Однак за два роки в Україні не знайшлося інвесторів, які би вклали гроші у цей – дуже соціальний – винахід. Зараз маркетолог і дизайнер продукту Валерій Ясаков став переселенцем, він живе і працює у Львові. Радіо Свобода поцікавилося у 27-річного розробника, чи не випадково він опинився саме в так званій «айтішній столиці України», залишивши свою домівку через події на Донбасі?
– Це питання включає мою відповідь тому, що ми переїхали до Львова через те, що, з одного боку, на Донбасі зараз дуже неспокійна ситуація і для розробки потрібен спокій та безпека. З іншого боку, ми переїхали до Львова тому, що це ближче до Європи, це дозволяє щільніше спілкуватися з інвесторами та знаходити гроші на соціально направлені проекти.
– Ви говорите, що Вам легше у Львові знайти інвесторів. Чи вдалося їх знайти? Чи знайшли Ви собі у Львові роботу за фахом. І над чим конкретно, над якими проектами Ви зараз працюєте?
– Зараз ми розробляємо далі наш проект, але дуже повільно. Тому що у зв’язку з переїздом, ми були змушені призупинити розробку на деякий термін. А зараз ми відновили та працюємо. Інвесторів, на жаль, ми не знайшли. Ми розробляємо на власні кошти та дуже повільно рухаємося у напрямку до інвесторів на довгий термін. Ми їздили у цьому році до Америки, до Європи, розмовляли з венчурними фондами (інвестиційний фонд, що орієнтований на роботу з інноваційними підприємствами та проектами, так званими «стартапами» – ред.), але наш продукт був на стадії, яка не дозволяла отримати гроші.
– Від винаходу вже пройшло понад два роки, чи вдалося за цей час втілити цей задум у масове виробництво?
У масове виробництво ми ще не втілили його, тому що потрібні гроші на його динамічний розвиток
– У масове виробництво ми ще не втілили його, тому що потрібні гроші на його динамічний розвиток. Та потрібно довести до ладу алгоритм розпізнавання, тому що зараз ми маємо невелику похибку біля 10 відсотків, та для спілкування, щоб ми могли розпізнавати похибки, треба близько 1-2 відсотків, не більше.
– Але цікавість до цього проекту є велика, і необхідність напевно є в багатьох: отримати цей продукт, купити?
– Так, це дуже спеціальний продукт. Як ми знаємо, і ми розповідали на конференції, провівши аналіз ринку, ми побачили, що багато людей має проблеми або з мовленням, або зі слухом. Таких людей мільйони у світі. І наш продукт мультимовний, він дозволить розмовляти будь-якою мовою, якій користувач зможе навчити рукавичку.
– З часу вашого винаходу багато чого змінилося, зокрема, на Донбасі, звідки Ви походите. За межами Донбасу побутує думка, що, мовляв, серед причин того, що відбувається у регіоні, є й те, що там мало інтелектуалів, а «гірникам все одно, від кого гроші отримувати». Як Ви ставитеся до таких оцінок, адже Ваш досвід доводить цілком протилежне?
– Я розробник. У першу чергу для мене найважливіше, щоб продукт, який я розробляю у складі команди, приносив користь. І люди, які ним будуть користуватися, щоб вони були задоволені. А з іншого боку, для мене важливо, щоб працювало, тому що я розробник. Я не зважаю на стереотипи і не відволікаюсь на це. Тому, якоїсь власної думки щодо того, що там «тільки гірники або недостатньо інтелектуалів», в мене немає конкретної. Я розробляю продукт і пишаюся цим.
Ми повинні надіятися, що на сході все нормалізується, стане спокійно і ми зможемо туди повернутися
– Який меседж Ви би хотіли передати своїм землякам, які опинилися у статусі переселенців через події у Донецькій та Луганській областях?
– В першу чергу я хотів би сказати, що єдине, що у нас є, це надія. Ми повинні надіятися на те, що на сході все нормалізується, припиниться, стане спокійно і ми зможемо туди повернутися. Тому, що багато хто залишив домівку, багато хто залишив роботу, ще щось, і потрібно просто триматися і надіятись.
