Почухати кучеряве порося за вушком, зробити селфі з угорською сірою коровою... А потім продегустувати кілька видів леквару – закарпатського повидла. Оригінальну форму еко-туризму кілька років тому запровадив фермер із села Ботар – Павло Тізеш. Починав з того, що робив сливове повидло. А потім купив 110-річне приміщення, де колись сушили тютюн. Тепер приймає туристів з усієї України та закордону.
Павло Тізеш займається фермерством 10 років. До цього працював у селі Ботар фелдьшером, згодом потрапив на курси фермерів в Угорщину, зацікавився цієї справою. Відтак пройшов стажування вже у Грузії. Із захопленням згадує, як тамтешні фермери двічі на місяць проводили у центрі Тбілісі ярмарки продукції власного виробництва. Розкладали великі столи та організовували справжнє свято для жителів.
«Починалося все з повидловаріння звичайних слив, продавали продукцію за кордон – згадує Павло Тізеш, – потім організували цех, розширили виробництво, розпочали виробництво соків. Через 3-4 роки свиней завели, корів, побудували маленький ковбасний цех».
Фермер каже, що худоби у нього небагато: 100 корів, 300 свиней. Пояснює, що органічне виробництво не повинне бути масштабним.
Спеціально завезли старі угорські види: корови сірі рогаті і свині мангалиці. Обидві породи невибагливі, на це і розраховували: їх не треба доглядати, і взимку можуть «гуляти», і влітку під навісом перебувати.
Також у господарстві два буйволи – для краси. Через три роки на еко-ферму почали приходити знайомі, а незабаром і гості. Довелося організувати дегустаційний зал. Тепер сюди їздять автобусами. Після дегустації ідуть на ферму, поспостерігати за живністю та пофотографувати кучерявих свинок, які здалека подібні до овець.
«Їм як зоопарк, навіть діти зі шкіл приїжджають на екскурсії, з групами. Нема такого в Україні», – сміється Тізеш.
Власник еко-комплексу каже: раніше було багато іноземців. Тепер поменшало навіть українців. В околицях – цілий комплекс атракцій: сільська картинна галерея, музей під відкритим небом. Тільки дорога геть у дірках, хоча й міжнародного значення. Втім, туристам все одно подобається. Особливо, дегустація.
Туристка з Ужгорода Тетяна тут не вперше. «Найбільше подобається брусниця, ще ожина, вона дуже підходить до м’ясних страв. Соки смачні, полуничне варення, – Тетяна вже готова до нової дегустації. – Дуже цікаво, колоритно, все у такому стилі. Я б бажала всім сюди потрапити, є що подивитися і що скуштувати».
Тепер у міні-цеху виробляють 20 видів леквару – повидла по-закарпатськи, 6 із них – на дегустаційній тарілці у національному горському стилі. До цього – кілька видів ковбасок власного виробництва, є навіть ковбаса із сливовим повидлом.
Ірина Тізеш, екскурсовод, дегустатор, може із закритими очами визначити сорт повидла і за хвилину розповісти про нього все: з чим їдять, що лікує, до чого пасує і як виробляється.
«Цікаві лісові ягоди: чорниця, з чорної бузини повидло, воно корисне при кашлі, повидло з терену, буває з кизилу. Такі, які не завжди домогосподарки готують вдома», – пояснює Ірина Тізеш.
У Павла Тізеша ще чимало ідей. Перед кризою планував побудувати біля ферми готель у сільському стилі. Тепер, каже, не буде стільки клієнтури. Але екскурсії на кучерявих свинок не втрачають популярності. Та й оригінальні тарілки з лекваром зажди приваблять охочих приїхати за кількасот кілометрів до Ботара.
