(Рубрика «Точка зору»)
Лише одне речення, вписане в закон, змусило міркувати, чи західні партнери не зрадили Київ. Те одне речення – це вже занадто, вирішили українці. А от для Кремля його виявилось замало. Одне речення, яке Сполучені Штати активно лобіювали, аби пересвідчитися, що Київ виконує свої зобов’язання у мінських угодах про припинення вогню.
А речення таке: «Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом».
Ця суперечка навколо одного речення-поправки до Конституції, що має надати особливих прав цим регіонам. І це останній крок у делікатному, лукавому і небезпечному танці між Україною та Росією в сутінках війни на Донбасі.
З моменту, коли висохло чорнило на мінських угодах у лютому, стало очевидно, що найделікатнішою проблемою стане реінтеграція регіонів Донеччини та Луганщини, що наразі підконтрольні сепаратистам назад в Україну.
З іншого боку, війна – це політика, а цілі Кремля на Донбасі є політичними. Володимир Путін, можливо, колись мріяв захопити те, що його пропагандисти називають так званою «Новоросією» – частину територій від Харкова до Одеси зі створенням сухопутного мосту до Криму. Але про це вже мова не йде, і Путін, очевидно, не зацікавлений у приєднанні спустошених та економічно виснажених анклавів сепаратистів.
«Кремль втрачає інтерес до збройного конфлікту, який сам же і допоміг створити: він хоче перейти від військового втручання в Україну до тихої політичної дестабілізації», – написав політичний колумніст Леонід Бершидський для Bloomberg View.
Танець автономії
Росія прагне, щоби території, які захоплені сепаратистами, мали широку автономію в складі України – аналогічний статус має Республіка Сербська в Боснії і Герцеговині. І Москва хоче, щоби статус цей закріпили в Конституції. Якщо Україна децентралізується до тої точки, що це заважатиме функціонуванню держави – Росії стане легше втручатися у справи Києва, врешті-решт.
Президент України Петро Порошенко – не дурень. Він знає, що це гра Росії. І коли він презентував проект конституційної реформи минулого місяця, – план децентралізації для всієї України, – він жодним чином не згадав про якийсь особливий статус Донецької та Луганської областей.
Проте це факт, що проект Основного закону та візит помічника державного секретаря США Вікторії Нуланд до Києва знервували дуже багатьох в українській столиці.
«Чи віддають США Україну в обмін на Сирію та Іран?» – такий заголовок публікації на gordonua.com.
В інтерв’ю на тому ж ресурсі екс-парламентар Тарас Стецьків поцікавився: «Що саме виторгувала Росія в обмін на підпис під закриттям ядерної програми Ірану?» «Думаю, щонайменше, спеціальний статус для Донбасу в Конституції. І саме для цього Нуланд приїхала контролювати голосування», – зазначив Стецьків.
Проте, в той час, коли українці – як Стецьків – висловлюють підозри, що їх виміняли Москві, – Кремль та його маріонетки залишились незадоволеними.
«Поправки Порошенка в проекті Конституції є далекими від мінських угод, а наближені лише до політичних фантазій самого Порошенка», – написав у Твіттері Олексій Пушков, голова комітету Держдуми з міжнародних справ.
Відкладання проблеми на потім
Політичний аналітик Владімір Сокор написав, що «багато західних чиновників бояться, що неспроможність вирішити конфлікт через політичну домовленість» про статус Донеччини та Луганщини на кінець 2015 року, як це передбачено мінськими угодами, «може підштовхнути Росію до ескалації військових дій».
В результаті, зазначив Сокор, західні союзники України тиснуть та наполягають на цих політичних положеннях, усупереч тому, що Москва не виконала до кінця пункти про припинення воєнних дій та відведення важкого озброєння.
Що Порошенку ефективно вдалось – відкласти вирішення проблеми на потім. Закон, що врешті вирішить, скільки автономії отримають ці території, не переправлятимуть та не обговорюватимуть до осені, коли законодавці повернуться з літніх канікул.
Поки що Київ не дав Москві те, що вона хоче – закріплення особливого статусу Донецької та Луганської областей в Конституції. Принаймні, поки що не дав. Проте і цього виявилось достатньо, аби задовольнити Захід та продемонструвати, що Україна дотримується мінських угод. Це розумна тактика, проте чи є це стратегією?
Адже те, що врешті буде з захопленими територіями Донбасу – надзвичайно важливо для українського майбутнього. Якщо їх реінтегрують на умовах Москви: із широкою автономією та сепаратистськими ватажками у ролі політичних представників, – то це серйозно обмежить суверенітет України. А про євроінтеграцію більше мова не йтиметься. Якщо ви хочете подивитись на майбутнє України за такого сценарію – погляньте на Боснію.
Деякі оглядачі, серед яких Олександр Мотиль із Ратгерського університету (США), вважають, що відпустити ті території – в інтересах Києва.
«Якби Київ був сміливим, він дав би окупованим територіям незалежність, а їхнім лідерам – те, що вони мають чи хочуть», – написав нещодавно Мотиль.
«Подумайте про це. Якби Київ перехопив ініціативу, то одним кроком прояснив би все із ситуацією на сході держави. Якби той анклав отримав незалежність, то всі розмови про «громадянську війну», автономії та «економічну блокаду» зникли би. І єдиною проблемою залишалась би війна Росії проти України», – пише він.
Мотиль усвідомлює, що такий крок «розлютить українських ультра-патріотів і проукраїнських мешканців сходу держави, які боряться за свою батьківщину на Донбасі», тому і не вірить, що такий крок зроблять.
Натомість «найкращим-найгіршим» варіантом для Києва є «заморозити конфлікт і дозволити анклаву віддалитися». А ймовірно, це саме те, що Порошенко і робить, якщо вирішення проблеми відкладатиметься і далі.
Brian Whitmore – оглядач, автор блогу Power Vertical (Вертикаль влади)
Оригінал публікації на англомовному сайті Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
