Імена «друзів Путіна» найчастіше на слуху через їх «нескромність у побуті». Предметом скандальних викриттів зазвичай стають палаци, вілли, земельні угіддя, колекції яхт, парки раритетних автомашин, шубосховища, офшорні рахунки і багатомільярдні доларові статки, одним словом, все нажите непосильною працею на галерах держслужби. В інших випадках діячі з ближнього кола вождя самі епатують публіку екстравагантними одкровеннями, наприклад, про «чекістський гак».
Гендиректор держкорпорації «Ростех» Сергій Чемезов тримається в тіні. Він не хизується тим, що їв глухаря з государем, і не повчає про патріотизм. На телеекрані він теж не часто, з'являючись там, лише коли того вимагає протокол, і вважаючи за краще не говорити, а обмежуватися своєю фірмовою посмішкою досвідченого вербувальника. Все це свідчить, принаймні, про наявність розуму, такту, розуміння свого місця в кремлівській вертикалі, умінні дотримуватися субординації і якісно маскувати амбіції.
До того ж, Чемезов не просто близький до першої особи, але знайомий і товаришує з ним три десятки років і входить до складу неформального путінського «політбюро». Починаючи від 2001 року, його готували то в губернатори Іркутської області, то в прем'єри, то в директори ФСБ Росії, а в 2007 році навіть у «наступники».
Що значить вдало одружитися!
У 2014 році (декларації за 2015 рік ще не опубліковані) офіційний дохід Сергія Чемезова склав 123 мільйони 484 тисячі рублів – у більш ніж два рази більше, ніж у 2013 році. На той момент у власності Чемезова були три земельні ділянки загальною площею майже 7 гектарів (69 392 кв.м), три житлових будинки (1673, 513,3 і 202,2 кв.м.), квартира (385,6 кв.м.), гараж (182 кв.м.), нежитлове приміщення площею 390,3 кв.м. (спільна часткова власність, ¼) і ще десять господарських нежитлових приміщень загальною площею 1 226 кв.м. Окрім цієї нерухомості, в користуванні голови «Ростеху» квартира площею 259,7 кв.м. Є і автопарк. Зокрема, податкова декларація зафіксувала наявність декількох ретро-авто: малосерійний лімузин для вищої радянської номенклатури ГАЗ-13 «Чайка», легендарний радянський ЗІЛ-410470 для членів Політбюро, а також «Кадилак Ельдорадо» – одна з найдорожчих американських представницьких машин (модельний ряд тридверних «Кадилаків» класу personal luxury). Окрім цього, легкий спорткар «Мерседес-Бенц» 280 SL (теж ретро, не виготовляється від 1971 року), два мотовсюдиходи (квадроцикли Arctic Cat-ATV 650 Pro і Polaris Ranger RZR), два снігоходи (SKI-DOO Skandic SWT 500F і LYNXY eti PRO V-800 ARMY), снігоболотохід Yamaha YXZ700F Phino, легендарний мотоцикл Harley-Davidson FLHTCVTG TRIG, трактор ВТЗ-2048А, автопричіп. Зафіксовані також вітчизняна «Лада Калина» і електрокар «Лада Еллада» – таким, крім Чемезова, володіють лише міністр промисловості і торгівлі Росії Денис Мантуров і король Йорданії Абдалла II.
Річний дохід всього сімейства Чемезова в 2014 році – 2 мільярди 250 мільйонів 139 рублів. Свої 2,126 мільярда рублів у сімейну скарбничку внесла головна годувальниця, Катерина Ігнатова, друга дружина Чемезова, з якою він одружився у 2004 році. Землі у неї виявилося набагато більше, ніж у чоловіка: шість земельних ділянок площею трохи більше 26 гектарів (26 309 кв.м.). У 2014 році дружина голови «Ростеху» стала власницею будинку площею 4442,5 кв.м. З автопарком у дружини справи гірші, ніж у чоловіка: всього лише «Волга» ГАЗ М21 і компактний пікап «Міцубісі» L200.
Згідно з офіційною біографією, в 1994 році Катерина Ігнатова закінчила Московський державний університет шляхів сполучення (до 1993 року це був Інститут інженерів залізничного транспорту). Свою трудову кар'єру, незважаючи на диплом «залізничного» економіста, вона почала на кафедрі усного перекладу Московського державного лінгвістичного університету. Потім потрапила в Управління справами президента Росії, де її шляхи і перетнулися з Чемезовим. Під його керівництвом вона потім працювала в «Промекспорті», який займався продажем озброєння зі складів Міноборони, а потім і в «Рособоронекспорті». За даними Forbes, Катерина Ігнатова володіє 70 відсотками компанії «Кате», що постачає АвтоВАЗу автоматичні коробки передач для «Лади Калини», також їй належить 13 відсотків акцій створеного Михайлом Прохоровим банку «Міжнародний фінансовий клуб» (МФК). Причому пані Ігнатова не просто акціонер, але голова Ради директорів МФК. Сам Чемезов у 2010 році теж став членом Ради директорів МФК, до складу якого входять ще мільярдери Віктор Вексельберг, Михайло Прохоров, Олександр Абрамов. Крім цього, дружина Чемезова – основна власниця мережі міських ресторанів «Этаж», клубу Ye, DJ-бару Picasso, піцерії «dal Капо», бару «Аквапарк», ресторану «Троя» і кафе-кондитерської «Еклер». У 2011 році «Ведомости» опублікували відомості, що пані Ігнатова була співвласницею нафтогазового холдингу «Итера» (третя за величиною газова компанія Росії).
Сам Чемезов тоді запевняв, що він і гадки не мав, що його дружина – співвласник холдингу «Ітера» і доларовий мультимільйонер, і що це для нього повний сюрприз... У іншому інтерв'ю він говорив, що не бачить нічого поганого в тому, що його родичі займаються бізнесом, який перетинається з діяльністю очолюваної ним держкорпорації. Зокрема, йшлося про закупівлю вироблених фірмою «Кате», що належить Ігнатовій, автоматичних коробок передач для АвтоВАЗу, де Чемезов заступник голови Ради директорів, і КамАЗу, де голова «Ростеху» голова Ради директорів. Ніякого конфлікту інтересів, мовляв, тут немає і бути не може, оскільки «сфера роботи» «Ростехнологій» «така обширна, що, де б не працювала Ігнатова, за великого бажання зв'язок з держкорпорацією можна було б скрізь притягнути за вуха». Щоправда, як з'ясували колеги з «Ведомостей», ні до яких інших топ-менеджерів цієї держкорпорації такий зв'язок за вуха притягнути не вдається, оскільки «тільки члени сім'ї самого Чемезова займаються бізнесом, який пов'язаний з держкорпорацією». Проте представники держкорпорації тоді запевняли, що «проблемами російського автопрому» і виробництвом автоматичних коробок передач Катерина Ігнатова займається «від кінця 1990-х років», але хронологія тут помітно страждає: невже вони робили ці самі коробки прямо в Управлінні справами президента, «Промекспорті» чи «Рособоронекспорті»?! Ще представники держкорпорації запевняли, що ТОВ «Кате» було створене в 2004 році, коли, мовляв, «Ростехнологій» ще й у проекті не було, тому «шукати причинно-наслідкові і родинні зв'язки в цьому випадку не варто. Їх просто не було і немає». Звичайно ж, немає, адже саме в 2004 році пані Ігнатова вийшла заміж за пана Чемезова. І після цього заміжжя її ділові таланти розквітли яскраво і пишно.
«Роспилосос», або Авто-мото-вело-фото-бричко-тракторний завод
У руках Сергія Чемезова – найпотужніша держкорпорація Росії, найбільший промисловий гігант, який одноосібно розпоряджається фактично всім машинобудуванням держави і за своєю сукупною фінансово-економічною могутністю, може, вже перевершив навіть таке «національне надбання», як «Газпром». А вже у частині лобіювання своїх інтересів і вибивання коштів із держскарбниці відомство Чемезова цю «природну монополію» точно перевершило. Коли в 2007 році засновували державну корпорацію «Ростехнології» (пізніше перейменована в «Ростех»), її прозвали «Роспилосос», оскільки ще на зорі свого створення ця корпорація спробувала «всмоктати» в себе ледь не всю промисловість країни. Якщо початковий список майна, планованого для передачі дітищу Чемезова, не перевищував 250 підприємств військово-промислового комплексу, то творці майбутньої держкорпорації запросили аж 600 виробництв, з яких не менше 20 відсотків – суто цивільні, аж до друкарень, які до військової сфери стосунку не мали, зате самі по собі були цілком прибуткові. Так, у списку Чемезова фігурували десятки провідних фармацевтичних підприємств і Науково-дослідний інститут. Незрозумілі, на перший погляд, домагання на високоприбуткове виробництво обґрунтовували необхідністю забезпечити ... біологічну безпеку держави. Ба більше, держкорпорація замахувалася ще й на функцію держзамовника оборонної продукції, одержувача і розпорядника бюджетних коштів. При цьому все повинно було виглядати так: самі все розробляємо за власним розумінням, самі ж замовляємо і проводимо. Уже на підготовчій стадії виходив натуральний Голем: величезний і неповороткий, зате нищівно могутній, який повинен був випускати все, від титану і сталевого прокату до пароходів-паровозів-літаків-вертольотів-танків-пушок-ракет-труб-пігулок.
Амбіції «Ростехнологій» обурили тоді практично всі зацікавлені міністерства, служби і відомства Росії: Мінфін, Мінекономрозвитку, Мінпромторг, Мінтранс, Міноборони, Федеральну антимонопольну службу. Крім фармакопеї, каменем спотикання стали посягання команди Чемезова на КамАЗ, УАЗ, «Уралвагонзавод», Тверський вагонобудівний завод, «Технопромекспорт», Центральний науково-дослідний автомобільний і автомоторний інститут і цілу низку авіакомпаній. У різкій формі відсіч домаганням «Ростехнологій» спробувала дати тодішня голова Мінекономрозвитку Ельвіра Набіулліна. Як вважала Набіулліна, якщо держкорпорація створена для оптимізації діяльності військової галузі – саме так обґрунтували необхідність заснування нової корпорації, – навіщо їй виробництва, не пов'язані із замовленнями для потреб оборони?! Мінекономрозвитку тоді вважав недоцільним передавати Чемезову активи КамАЗу і держпакети ще понад 120 підприємств. Мінпромторговлі тоді ж заблокував передачу під крило Чемезова фармацевтичних підприємств, а перший віце-прем'єр Сергій Іванов і голова «Російських залізниць» Володимир Якунін солідарно відмовили в «видачі» Чемезову «Уралвагонзавода»... Віце-прем'єр і міністр фінансів Олексій Кудрін у червні 2008 року направив до уряду офіційного листа про те, що передача низки активів «Ростехнології» – це відверта спроба відведення доходів держбюджету, оскільки і механізм продажу активів непрозорий, і ніякий контроль над доходами держкорпорації не можливий.
На ту критику Чемезов відреагував оперативно: звинуватив кривдників у лукавстві, демагогії і бажанні «завести реальну справу в глухий кут».
І незабаром на світ з'явилася, цитую федеральний закон Росії від 23 листопада 2007 року, «Державна корпорація зі сприяння розробці, виробництву і експорту високотехнологічної промислової продукції». По суті, гігантський управлінський апарат, який нічого сам не виробляє, зате контролює фантастичні фінансові потоки. На чолі з Сергієм Чемезовим...
Гірський інженер секретного значення
З року в рік офіційна біографія Сергія Чемезова приростає переліком регалій, чинів, звань, членств і головувань у всіляких правліннях і радах директорів, фондах, наглядових і піклувальних радах. Кожні два-три роки він отримує державні нагороди – у нього вже п'ять орденів Російської Федерації, при цьому всі укази про нагородження закриті, немов голова держкорпорації виконує спецзавдання в глибокому тилу супротивника. Скупі відомості про його життєвий шлях, офіційна хроніка поїдена хронологічними лакунами. Досить довго ця недомовленість породжувала здогади щодо належності Чемезова чи до Луб'янки, чи то навіть до «сусідів» – так зазвичай називають військову розвідку. Що підтверджувалося наявністю звання: Сергій Вікторович – генерал-полковник.
Трудову діяльність Чемезов почав в Іркутському державному науково-дослідному інституті рідкісних і кольорових металів Міністерства кольорової металургії СРСР. «Мінкольормет» відав тим Науково-дослідним інститутом, який належав до числа найбільш потужних і впливових загальносоюзних міністерств, які займалися там не так кольоровими металами, скільки стратегічною сировиною для ще більш могутнього відомства – Міністерства середнього машинобудування, фактично міністерства атомного озброєння. Обидва ці нерозривно пов'язані відомства беззмінно і ледь не до кінця радянської влади очолювали «залізні» сталінські наркоми: «Мінкольормет» – Петро Ломако, «Мінсередмаш» – Юхим Славський. Обох висував ще Сталін, обидва працювали над створенням перших радянських атомних і водневих бомб під особистим керівництвом Берії.
Один з колишніх «кольорметівців» зауважив у розмові, що в 1970-х – початку 1980-х років на власному досвіді переконався: і на місцях, і в центральному апараті міністерства порядки були гранично суворі, консервативні, всюди панував дух тотальної секретності і загальних доносів. Тому там завжди в ціні були беззаперечні виконавці, які не мають своєї думки.
Після Науково-дослідного інституту Чемезов трудився в «експериментально-промисловому об'єднанні «Луч», одному з важливих підрозділів атомного відомства СРСР, від 1983-го до 1988 року очолював східнонімецьке представництво «Луча» в Дрездені. Потім було дивне переведення під зовнішньоторговельне об'єднання «Совінтерспорт», але це вже несуттєва деталь. Головне – Дрезден, де Чемезов жив у сусідній з Путіним квартирі в будинку на Радебергер-штрассе.
Наприкінці 1999 року, коли знайомство з Володимиром Путіним стало конвертованою валютою, Чемезов, який служив тоді начальником управління зовнішньоекономічних зв'язків Управління справами президента, був поставлений на чолі федерального державного унітарного підприємства «Промекспорт», про який нині мало хто пам'ятає. Формально займаючись збутом за кордон «надлишків» майна Міноборони, в реальності воно виступало небезпечним конкурентом пріснопам'ятній компанії «Росвооружение», яку тоді лапідарно прозвали «Росвор». З появою Чемезова в «Промекспорті» виявилась пов'язана низка подій, що здивували співтовариство збройових торговців. Спочатку зазбоїв сам «Промекспорт», доходи якого так різко впали – з 250 до 120 мільйонів доларів, що він скотився з другого місця серед російських експортерів озброєння на четверте, відставання ж від «Росвооружения» було у 12 разів. Як «ефективний менеджер» Чемезов не відбувся, натомість перший рік його перебування в збройовому бізнесі ознаменувався грандіозним скандалом. «Росвооружение» тоді підготувало контракт на постачання в Колумбію вертольотів Мі-17, але в останній момент, коли з покупцем вже все узгодили, в Боготі раптом з'явилися посланці Чемезова, які запропонували колумбійцям ті ж вертольоти дешевше. Колумбійці, які абсолютно заплуталися, взагалі відмовилися від угоди. Схожа історія була в Індії: Військово-повітряні сили цієї країни оголосили тендер по одній із систем озброєння, «Росвооружение» провело серйозну попередню роботу, індійцям пропозиція фірми сподобалася, вона була відправлена на розгляд у тендерний комітет, і раптом там же зовсім несподівано з'явилася заявка «Промекспорту», який пропонує те ж саме, але на 15 відсотків дешевше. Індійці з подивом зупинили розгляд російських пропозицій, контракт був зірваний... Аналогічні історії мали місце і в інших країнах, збитки «Росвооружения» були величезні, компанію майже викинули з ринків в Алжирі, Лівії, Сирії, ОАЕ, хоча раніше там вона мала найкращі шанси на контракти. Можливо, інтрига полягала в тому, що «Росвооружением» керував ставленик Єльцина чи його «Сім'ї» Олексій Огарьов. Незабаром «Росвооружение» і «Промекспорт» об’єднали в одне підприємство, а «друг нового царя» Чемезов отримав керівне крісло в «Рособоронекспорті», щоправда, поки що як перший заступник.
Далі його кар'єра знайшла стійко висхідну спрямованість. Щоправда, спочатку начальником Чемезова став Андрій Бельянінов, колишній заступник Чемезова в «Промекспорті». У відповідь Чемезов навідріз відмовився переїжджати на Гоголівський бульвар, до головного офісу «Рособоронекспорту», зі Строминки, де були розташовані приміщення колишнього «Промекспорту». Туди і змушений був їздити на наради до свого заступника голова компанії. Як уїдливо зауважив тоді один з підлеглих Сергія Чемезова, «вдома не тільки стіни рідні, а й прослушка». У квітні 2004 року Сергій Чемезов – уже повноправний гендиректор «Рособоронекспорту», а сама компанія буквально на очах перетворилася в супервпливову, отримавши в січні 2007 року право монопольного експортера озброєння.
Мрія прапорщика
Отже, «Ростехнології». Корпорація підім'яла під себе цілі галузі промисловості, поглинувши при цьому велику ділянку і галузей суто цивільних. Причому мова саме про поглинання вже існуючих виробництв, а не створення нових. Отримавши держпакет акцій 420-440 підприємств, який «тягнув» тоді на 18-20 мільярдів доларів, зараз «Ростех», цитую сайт корпорації, – «це 663 організації в 60 регіонах країни». Щоправда, на іншій сторінці йдеться, що до складу корпорації входить уже понад 700 організацій. Отримавши влітку 2008 року від держави настільки колосальні активи, «ефективний менеджер» насамперед зажадав у тієї ж держави ще 7,22 мільярда доларів у вигляді грошових коштів і держгарантій.
У вересні 2007 року, виступаючи в Московському державному технічному університеті імені Баумана, Чемезов визнавав, що «ми попереду планети всієї лише з видобутку і продажу наших сировинних ресурсів». Там же доктор економічних наук Чемезов поставив і свій діагноз: конче потрібна військова техніка 5-го покоління, а військова промисловість виробляє продукцію лише 3-го покоління, тому що обладнання жахливо застаріле і частка щодо сучасних верстатів не перевищує п'яти відсотків. А з новими технологіями і зовсім погано, оскільки «ми досі використовуємо відкриття і наукові розробки, зроблені радянськими вченими ще в 70-80-ті роки минулого століття... Сьогоднішній стан вітчизняного машинобудування вичерпав можливість конкурувати на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку». Наприкінці своєї промови доктор Чемезов ще й рецепт виписав: «Уже знайдено рецепт подолання застою... Це створення в найбільш важливих секторах економіки державних корпорацій».
Підсумки застосування рецепту такі. Ще в 2007 році Чемезов запевнив, що з 2008-го до 2012 року в Росії буде вироблено «понад 430 літаків Іл-96, Ту-204, «Сухий Суперджет», Ту-334, Ан-148», а частка Росії в світовому виробництві цивільної авіатехніки до 2015 року збільшиться з 1 до 5 відсотків, досягнувши до 2015 року 10 відсотків. До 2025 року ще далеко, але обіцяні 2012-й і 2015-й уже минули. Виробництво Ту-334 провалене – не випущено жодного; Іл-96 – у зазначений період не випущено жодного, експлуатуються лише решта 11 із числа випущених «до Чемезова»; Ту-204 в 2008-2012 роках випущено 27, та ще п'ять одиниць у 2013-2015 роках. Ан-148 вироблено у Воронежі з 2008-го до 2012 рік всього лише 15 одиниць, ще 13 випущено з 2013 року. Лише 22 лайнери «Сухий Суперджет 100» зроблені з 2008-го до 2012 року, зате від 2013 року їх випущено 77. За фактом же, замість обіцяних Чемезовим до 2012 року 430 літаків авіапром подужав лише 64. Потім, щоправда, злегка наростили авіапарк за рахунок «Суперджетів», тільки назвати цю машину російською складно, оскільки збирається вона, в основному, з імпортних комплектуючих, та й до обіцяних 430 все ще не дотягли, зробивши за «час Чемезова» всього лише 159 машин.
Ще можна згадати АвтоВАЗ, взятий під крило командою Чемезова ще в 2005 році: як були автовазівці збитковим підприємством, так і залишилися. У 2014 році чистий збиток АвтоВАЗу склав 25,4 мільярда рублів. А збитки ВАЗу за 2015 рік взагалі стали рекордними за всю його історію – 73,851 мільярда рублів. Продажі, якщо порівнювати з 2005 роком, впали більш ніж у 2,6 рази. Однак один із найближчих до Чемезова людей, Володимир Артяков, у 2006-2007 роках президент і гендиректор ВАТ «АвтоВАЗ», лише за 8 місяців своєї роботи на цій посаді тільки як преміальних отримав близько 1,5 мільярда рублів.
Чемезов неодноразово запевняв: щоб позбутися залежності від України, Росія вже створила свої двигуни для вертольотів «Мі» і «Ка» і щосили їх виробляє. Але при цьому наводяться якісь дивні цифри. У 2012 році було повідомлено, що «Клімов» різко збільшив обсяги виробництва вертолітних двигунів, довівши їх випуск у 2011 році до 260. Але вже в 2014 році той же Артяков, перший заступник Чемезова, повідомив, що виробництво це все ще «дослідно-конструкторське», тобто не серійне, і ставиться завдання збільшення серійності виробництва з 50 двигунів у 2014 році до 350 – до 2017 року. Що ж за 260 двигунів тоді зробив «Клімов» у 2011 році, якщо в 2014-му прогресом визнали випуск 50? У лютому 2015 року та генеральний директор «Об'єднаної двигунобудівної корпорації» Владислав Масалов проговорився: лише «в минулому році на виробництві ВАТ «Клімов» були зібрані перші десять двигунів повністю з російських комплектуючих». Тобто і в 2014 році не було навіть і півсотні повністю своїх, тільки десять! Значить, коли в червні того ж 2014 року пан Чемезов доповідав, що «на сьогоднішній день ми випускаємо близько 50 штук на рік», він лукавив?
Сьогодні дітище Чемезова фактично нікому не підконтрольне, не рахуючи, звичайно, президента. У частині непрозорості рівних цій держкорпорації немає: згідно з федеральним законом № 270-ФЗ від 23 листопада 2007 року «цікавитися» станом справ у «Ростех» має право тільки президент – і більше ніхто. Спеціально обумовлено, що ні федеральні органи державної влади, ні органи держвлади суб'єктів Росії або муніципальні органи місцевого самоврядування «не мають права втручатися в діяльність корпорації». Ба більше, річний звіт держкорпорації до недавнього часу взагалі не підлягав публікації, прямуючи лише до президента і в уряд. Після внесення поправок у закон звіт все-таки повинні публікувати на офіційному сайті, але, як обумовлено, «з дотриманням законодавства Російської Федерації про державну таємницю, законодавства... про комерційну таємницю». Але у військово-промисловій корпорації, за визначенням, таємне все.
На «Ростех» не поширюється дія низки пунктів статті 32 федерального закону «Про некомерційні організації» – статті, які якраз і регламентують порядок здійснення контролю. Багато й інших бонусів. Наприклад, «Ростех» не можна визнати банкрутом, корпорація «не відповідає за зобов'язаннями Російській Федерації», а держава, в свою чергу, теж не відповідає за зобов'язаннями держкорпорації... Не випадково ще в 2007 році Сергій Чемезов одним із головних переваг держкорпорації називав саме кардинальне розширення її правових можливостей: наділена державною владою корпорація «діє ефективно, стабільно і без бюрократичної тяганини».
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода
