Івано-Франківщина стала першою з українських областей, яка почала співпрацювати з Червоним Хрестом німецької землі Баварія. Понад 50 гуманітарних караванів надійшло на Прикарпаття за 25 років. Утім, німецькі партнери так і не звикли до українських законів, які часто змінюються і лише ускладнюють благодійну діяльність.
Жодного разу не був на Прикарпатті Екегарт Денн, але в Дахау його називають «батьком заснування групи допомоги Україні». У 1991 році він, поважний адвокат, на громадських засадах очолював Червоний Хрест цього округу в Баварії і під час поїздки до Румунії на мосту через Тису сказав, що «треба відкривати Росію» (так тоді світ сприймав СРСР). Перші вантажі – то були одяг і їжа, а також обладнання для створення в обласній дитячій лікарні відділення для недоношених дітей. 77 річний Екегарт Денн зазначає, що роблять це завдяки волонтерам-помічникам.
З першим гуманітарним вантажем 25 років тому приїжджали на Прикарпаття Ганс Рамштайнер та Гельмут Таллер, обидва були державними службовцями і водночас волонтерами Червоного Хреста. В Дахау Гельмута називають «Гуцулом», він часто одягає вишиванку і гуцульський кептар, подарований на Косівщині.
А Ганс порівнює, як було 25 років тому в Україні і як тепер.
«Дороги були в жахливому стані, машини старі, не було соціального і медичного забезпечення. Зараз це змінилося, але люди, на жаль, мають дуже багато розчарувань і невпевненості», – каже він.
Волонтером бути престижно
Волонтери баварського Червоного Хреста різні за фахом і віком – механік на заводі «МАН», страховий агент, інспектор, медсестра, електрик. Збирають і сортують гуманітарну допомогу, демонтують медичне обладнання, вантажать в автомобілі, оформляють митні документи, перевозять і супроводжують вантажі – і все це у свій вільний час, власним коштом.
«Волонтери, які працюють в Червоному Хресті, переконані, що треба допомагати людям, які потребують допомоги», – говорить журналіст Нільс Йоргенсен, який за п’ять років 25 разів приїжджав на Прикарпаття.
За словами голови Івано-Франківської обласної організації Товариства Червоного Хреста Валерія Старченка, в Німеччині вважається престижним – бути волонтером Червоного Хреста і займатися благодійністю.
«Років 10 тому я був у Мюнхені. У мого колеги з Червоного Хреста в черзі в приймальні стояли банкіри і просили взяти гроші на Червоний Хрест. І він говорив: «Я у цього візьму, цей банк гарний, а цей поганий – я гроші не візьму». І друге: у них є пільги, гроші, які йдуть на Червоний Хрест, звільняються від податків», – розповідає Валерій Старченко.
Найбільші враження – сиротинці та зміна законів
У 19-річному віці вперше приїхав на Прикарпаття Петер Зедельмайєр, тепер йому 39 і він очолює групу допомоги Україні. Завдяки цій групі організовано 50 гуманітарних караванів, останнім часом, здебільшого – це медичне обладнання та апаратура. На Івано-Франківщині немає жодного лікувального закладу, який би не отримав допомогу з Німеччини.
Петер працює в компанії з медичного страхування, а волонтером молодіжного Червоного Хреста став ще у школі. За 20 років їздив на Прикарпаття з гуманітарними вантажами понад 40 разів. Найбільші враження – це бабця, яка самотньо жила в лісі, та дитячі сиротинці. Звик до довгого перебування на митниці, але до дечого так і не може звикнути.
«Дуже багато законів, за якими треба підготувати митні документи. Але найгірше, коли приїжджаєш на кордон, а тобі кажуть, що змінився закон і треба інші документи», – каже Петер Зедельмайєр.
Чи потрібний кожному депутату свій благодійний фонд?
Керівник прикарпатських червонохрестівців Валерій Старченко не вважає досконалим законодавство про благодійність в Україні. А велика кількість різноманітних благодійних фондів ще не є свідченням доброчинності.
«У нас кожний депутат Верховної Ради має свій благодійний фонд. В них (у Німеччині – ред.) такого немає. Деякі депутати, якщо люди звертаються до них, вони звертаються в місцеві осередки Червоного Хреста: «я як народний депутат прошу – допоможіть людям». Тут такого немає. Тут є Червоний Хрест, «Карітас», ще пару організацій. Немає стільки благодійних організацій, як у нас», – зазначає Валерій Старченко.
В Німеччині Червоний Хрест виконує соціальне замовлення держави: є швидка допомога, станції переливання крові, магазини, будинки перестарілих і навіть дитячі садочки Червоного Хреста. В Україні ця гуманітарна організація не має права «заробляти на себе», а благодійність не стимулюється. До того ж тепер під загрозою існування патронажної служби Червоного Хреста – єдиної, яка фінансувалася з державного бюджету. На Прикарпатті майже сто патронажних сестер можуть залишитися без роботи, а понад шість тисяч самотніх людей – без опіки.
