Доступність посилання

21 Жовтень 2017, Київ 22:47

Українці про втрачені шанси Євромайдану


Майдан Незалежності, Київ, 1 грудня 2013 року

Крістофер Міллер

У перервах між заняттями у індійському місті Колката (раніше Калькутта) 17-річний Святослав Юраш у 2013 році невідривно слідкував за тим, як майже мільйон його співгромадян вийшли на вулиці Києва. Він вирішив приєднатися до протестів, які невдовзі переросли у повстання.

30 листопада 2013 року сотні демонстрантів у Києві – переважно студенти – були побиті правоохоронцями. Романтично налаштований Святослав Юраш зрозумів, що не може лишатись осторонь. Він прилетів на батьківщину і помчав на майдан Незалежності (або просто Майдан). Невдовзі він заснував прес-центр Євромайдану, завдяки якому голоси з барикад зазвучали шістьома мовами і на різноманітних платформах.

Коли на президентських виборах 2010 року переміг Віктор Янукович, Юраш утратив усі надії на зміни і поїхав з України. Вкінці 2013-го на Майдані вони знову ожили. Разом з іншими протестувальниками Юраш виступав за укріплення зв’язків із Заходом і більшу прозорість влади. У ті дні, відбиваючись від правоохоронців, він відчував, що країна нарешті стала на правильний, на його думку, шлях: перетворення на успішну демократію та рух у Європу, подалі від задушливих обіймів Росії.

Однак минуло три роки, вони знов у відчаї.

Хоч Янукович і втік у Росію, українські революціонери розчаровані відсутністю прогресу і скаржаться на те, що країна зараз близька до того, щоб змінити заданий революцією європейський вектор.

У році, що минає, пішов у відставку сформований після Євромайдану уряд. Пішли з політичної сцени реформатори з числа міністрів та інших політиків. На зміну їм прийшли переважно представники «старої гвардії», в тому числі люди із оточення президента Петра Порошенка, які, на думку критиків, відродили найбільш непрозорі практики української політики.

Політики, які прийшли до влади після Майдану, не виправдали наших надій на те, що Україну побудують на інших засадах. Їм вдалося зберегти країну, але особливого бажання змінювати її у них немає
Святослав Юраш

«Політики, які прийшли до влади після Майдану, не виправдали наших надій на те, що Україну побудують на інших засадах, – говорить тепер уже 20-річний Юраш в інтерв’ю Радіо Свобода. – Їм вдалося зберегти країну, але особливого бажання змінювати її у них немає».

Однією із найгостріших проблем в Україні залишається корупція. Прокуратура не змогла притягти до відповідальності нинішніх та колишніх чиновників, у тому числі за вбивство понад 100 осіб під час заворушень на Майдані.

Українська економіка так і не змогла вийти із періоду нестабільності, який почався із хаосу 2014 року і продовжився під час військового конфлікту з сепаратистами, яких підтримує Москва. Гривня впала до історичних мінімумів. Три чверті населення заробляють у середньому 200 доларів на місяць і вважають, що живуть за межею бідності. Згідно із нещодавніми опитуваннями, майже 82% українців упевнені, що після революції їхнє життя погіршилось.

Той пристрасний ідеалізм, який вивів багатьох на Євромайдан три роки тому, пішов на спад. За даними соціологічної групи Socis, лише один із чотирьох українців висловив готовність вийти на Євромайдан, якби він стався зараз.

Однак при цьому майже половина респондентів вважає, що такі протести «імовірні» або «дуже імовірні» у першій половині 2017 року.

Крики «Ганьба!» та «Зека геть!», які звучали під час Євромайдану, зараз знову чути на вуличних акціях проти президента й уряду. 8 грудня більше від тисячі демонстрантів із Федерації профспілок України вийшли на мітинг перед будівлею парламенту, присоромлюючи законотворців за те, що ті не підвищують соціальних виплат робітникам, незважаючи на подорожчання комунальних платежів. Члени ультраправих угруповань вийшли на Майдан у річницю повстання 21 листопада, вимагаючи відставки «злочинців, які прийшли до влади». У Києві, де за останні 12 років уже відбулося дві революції, не вщухають розмови про імовірність третьої.

У мене є стійке відчуття, що, якщо все залишити як є, на нас чекає справжня контрреволюція
Мустафа Найєм

«У мене є стійке відчуття, що, якщо все залишити як є, на нас чекає справжня контрреволюція», – написав на своїй сторінці у фейсбуці журналіст і депутат Верховної Ради Мустафа Найєм у третю річницю Майдану. Саме Найєм став одним із натхненників Майдану 21 листопада 2013 року завдяки своїм закликам у соціальних мережах.

Звинувачення у низькому темпі реформ адресовані перш за все президенту Порошенкові. Декілька реформаторів звільнились із уряду після заяв про те, що президент і його найближче оточення активно перешкоджають боротьбі із хабарництвом і кумівством. Депутат парламенту Олександр Онищенко, який утік із країни, звинуватив президента і його соратників у масштабній корупції. В Адміністрації президента Порошенка ці звинувачення повністю відкидають.

Уродженець Литви Айварас Абромавичус пішов із посади міністра економічного розвитку України у лютому, заявивши, що не збирається «бути ширмою для відвертої корупції» і маріонеткою «тих, хто хоче у стилі старої влади встановити контроль над державними коштами».

Айварас Абромавичус
Айварас Абромавичус

У листопаді пішов у відставку з посади голови Одеської ОДА колишній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі. Він також звинуватив Порошенка та його оточення у масштабній корупції. Соратниця Саакашвілі Юлія Марушевська, яка прославилася англомовним відеозверненням «I am a Ukrainian» і згодом була призначена президентом очільницею Одеської митниці, розказала кореспонденту Радіо Свобода, що їм із Саакашвілі спочатку дали «зелене світло» на реформи, однак пізніше «воно змінилося на червоне». Із перших днів роботи вони зіткнулися із «повною відсутністю політичної волі і будь-якого бажання щось змінювати» з боку уряду Порошенка і, зокрема, прем’єр-міністра Володимира Гройсмана. Марушевська пішла у відставку через тиждень після Саакашвілі.

Голова ради «Громадського люстраційного комітету» Олександра Дрік стверджує, що Порошенко та уряд Володимир Гройсмана балансують між мінімальними реформами, покликаними задобрити західних партнерів, і збереженням «старої корупційної системи», яка з 1991 року збагачує олігархів за рахунок зубожілої державної скарбниці.

Олександра Дрік
Олександра Дрік

Безумовно, деякі перешкоди від Києва не залежать. Війна із підтримуваними Росією сепаратистами на сході країни та анексія Криму також перешкоджають проведенню реформ. Під час візиту на фронт 6 грудня президент України Петро Порошенко підбив печальні підсумки 31 місяця військових дій: понад 10 000 загиблих: 2500 військових і 7500 цивільних з квітня 2014 року. Москва використовує цю війну як важіль для дестабілізації ситуації у Києві, періодично посилюючи військовий тиск і таким чином змушуючи Україну витрачати додатково по 5 мільйонів доларів на день.

Захід намагається підтримувати Україну, однак і у Вашингтоні, і у Брюсселі роздратовані низьким темпом реформ і небажанням Порошенка щось змінювати, повідомили у розмові з Радіо Свобода два дипломати із західних посольств. Представники Міжнародного валютного фонду, які відвідали Київ у листопаді, не гарантували наступного траншу, вказавши на необхідність більш рішучої боротьби з корупцією та притягнення до відповідальності високопоставлених корупціонерів. В опублікованому 7 грудня звіті Європейської рахункової палати стверджується, що виділені на підтримання реформ в Україні європейські фінансові засоби мали «обмежений ефект».

Заступник голови Адміністрації президента України Дмитро Шимків заявив Радіо Свобода, що у нинішніх реформах послідовність важливіша за швидкість: «Якщо ми зупинимось, це буде викликом для країни. Шляху назад у нас немає».

Однак не все так понуро. Україна змогла створити нові державні агентства з боротьби із корупцією, ввела електронні системи для державних закупівель та декларування власності посадовцями, модернізувала Збройні сили, зменшила енергетичну залежність від Росії (упродовж року Київ не закуповує газ у Росії).

Імовірно, найбільш помітною виявилась реформа поліції, яка раніше нерідко вдавалася до насилля та корупції. «Три роки тому ми виступили проти правоохоронців, тепер виступаємо за них», – говорить 25-річна Катерина Крук, відома за межами України тим, що вела репортаж із Євромайдану у твіттері.

У грудні уряд України провів низку знакових реформ, які серйозно скоротять бюрократичний апарат і масштаб корупції в охороні здоров’я, вважає галузевий міністр Уляна Супрун. Вона народилась і виросла у США, однак повернулася в Україну незадовго до Євромайдану. Супрун зіграла визначну роль в організації медичної служби на Майдані. Вона стверджує, що 1 січня буде оголошено про «революційні» зміни, у результаті яких всі українці отримають доступ до первинної і невідкладної медичної допомоги.

Українські офіційні особи сподіваються, що цього буде достатньо, щоб переконати Євросоюз у тому, що Україна гідна особливого ставлення, наприклад, щойно прийнятої угоди про безвізовий в’їзд із країнами Шенгенського простору, що було однією із ключових вимог Євромайдану.

Однак це навряд чи переконає незадоволених українців у тому, що реформи продовжуються.

«Шанс реальних реформ помер разом із розпадом dream team» – говорить Абромавичус, маючи на увазі технократичний уряд Арсенія Яценюка, у якому він також працював. Міністром фінансів там була народжена у США Наталя Яресько, яка тішиться повагою у Вашингтоні. Цей уряд відправили у відставку у квітні.

У кінці 2016 року Юраш сидить у тіні згорілого Будинку профспілок, де колись був прес-центр Євромайдану і, за його словами, зберігає оптимізм, незважаючи ні на що. Однак він розчарувався в українській владі і вважає, що можливість змін втрачена.

«Ті, хто зараз при владі, не розуміють, що вони втратили шанс увійти в історію як батьки-засновники нової України, – говорить він. Порошенко міг стати українським Джорджем Вашингтоном. Він цей шанс втратив».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG