Тетяна Савчук
Американський центр The Atlantic Council аналізує, як саме дії російського президента Володимира Путіна ненароком допомогли об’єднати український народ, а американське видання The Weekly Standard пояснює, чому війна Путіна в Україні не йде за його планом. Посилаючись на дослідження незалежного австралійського аналітичного центру Lowy Institute for International Policy, австралійський новинний портал News.com.au пише про те, чи може Росія дозволити собі бути наддержавою.
Україна здобула незалежність ще у 1991 році, але відродилася як нація лише у 2014 році, вважає автор аналітичного центру The Atlantic Council. Він пояснює, що національна еволюція України очевидна: наприклад, в розповсюдженості українських прапорів, популярності товарів, вироблених в Україні, та ентузіазмі святкування Дня вишиванки. Автор підкреслює, що «національна свідомість, що зростає, проявляється також у тисячах волонтерів і добровольців по всій країні, які віддали свій час, таланти, гроші, та подекуди навіть життя заради кращої України».
Автор нагадує, що почалося все навіть раніше, ще у 2004 році, з Помаранчевої революції, яка хоч і не принесла значних політичних змін, та все ж надихнула українців поглянути на себе по-новому. Демографічні зміни, на думку автора, теж відіграли значну роль: у 2000-х зрілого віку вже досягло нове покоління, у якого немає досвіду життя у радянські часи.
З 2014 року російська агресія змусила українців обирати, на якій вони стороні. Та, на превеликий подив Кремля, більшість обрала Україну. Адже для них це не було питанням геополітики – це було питання «фундаментального права України на існування», пише видання.
Третій рік поспіль у країні триває українізація, попри економічні проблеми та політичну корупцію. Неурядові організації розширюють свою діяльність, що також має свій позитивний вплив.
Та куди приведе національне пробудження країни, – запитує автор, – якщо воно не впливає на покращення стандартів життя? Воно, наприклад, не посприяє стрімкому зростанню зарплат. А це є вкрай необхідною передумовою для України, щоби стати сучасною європейською нацією, вважає автор.
Як пише американське консервативне видання The Weekly Standard, війна президента Росії Володимира Путіна в Україні відбувається не за його планом. Доки триває протистояння на українських землях, ще більше, насправді, триває у Брюсселі.
Нідерланди у травні стали останньою країною Євросоюзу, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною і ЄС. Видання посилається на слова президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера, який зазначив, що подія стала «важливим сигналом із Нідерландів і всього Європейського союзу нашим українським друзям: місце України – в Європі».
Більше того, нагадує автор, вже незабаром набуде чинності безвізовий режим між Україною та ЄС. До того ж, усередині країни відбуваються значні зміни: від початку російської агресії стрімко зростає рівень українізації, до українців вже зараховує себе частина з тих, хто раніше називався біетнічним. У країні заборонили доступ до популярних російських сайтів на кшталт «ВКонтакте» чи «Яндекса», що, на думку автора, теж має значення.
У самій Росії, тим часом, справи не йдуть так добре, вважає автор. Зокрема, й через санкції, запроваджені проти неї Заходом з 2014 році. Видання підсумовує, що «попри всі зусилля Кремля і багато в чому – завдяки його недалекоглядності, Путін підштовхнув Україну і ЄС мати ще більший зв’язок». «Це погано для Путіна, добре для Європи і добре для нас».
Австралійський новинний портал News.com.au розмірковує над тим, чи може Росія дозволити собі бути наддержавою, аналізуючи нещодавно опубліковане дослідження незалежного австралійського аналітичного центру Lowy Institute for International Policy.
Зазначається, що поки Росія бореться з певними економічними проблемами, як-то уповільнення економічного зростання, санкції та падіння цін на нафту, вона також намагається зберегти свій статус наддержави, але ризикує програти в обох випадках. Автор цитує вищезазначене дослідження: «Контроль Росії над її сферами впливу є обмеженим, особливо якщо порівняти з радянськими чи царськими часами. Її дії закордоном також обмежені за масштабом та характером».
Крім того, повідомляється, що Росія наразі також має проблеми із неконкурентоспроможними промисловими підприємствами, розташованими у віддалених регіонах, та зростанням кількості населення, яке старіє. Все це призвело до «комплексу наддержави, навіть якщо Росія не може цього собі дозволити».
Беручи також до уваги те, що ВВП Росії повільно зростає, «Росія матиме рівно таку потужність наддержави, яку вона буде в змозі собі дозволити».
