Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 10:22

Гібридна мовна політика України: між громадським вовком-санітаром і страусом-владою


Учасники флешмобу з нагоди Дня української писемності та мови. Львів, 9 листопада 2017 року

(Рубрика «Точка зору»)

2 березня 2014 року, вже через кілька днів після того, як голова Верховної Ради Олександр Турчинов не підписав ухвалений більшістю голосів Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про засади державної мовної політики», бо, мовляв, це «призвело до загострення соціальної напруги та створило умови для політичних спекуляцій», олігархічні телеканали «Інтер», «Україна», «1+1», «ICTV», «СТБ», «5 канал» через Індустріальний телевізійний комітет (ІТК) започаткували логотип з написом «Єдина країна. Единая страна». Причому повідомлення на своєму сайті ІТК зробив двома мовами – українською та російською, даючи зрозуміти, що в мовній політиці змінюватися нічого не буде.

Олександр Турчинов – і не лише він – виявився вмілим чи то інструментом, чи «провідником» державної гібридної мовної політики, тобто політики маніпуляцій і пристосуванства. Нагадаю: восени 2012 року думка згаданого політика про закон Колесніченка-Ківалова була прямо протилежною до цитованого вище речення з його листа в Конституційний суд України від 24 листопада 2014 року. Тоді він ще не був членом «Народного фронту». Як №4 у списку ВО «Батьківщина» він погодився з тим, що закон «Про засади державної мовної політики» розколює суспільство, ставить під загрозу державний статус і розвиток української мови та є антиконституційним.

Особливості мовної політики останніх років

До російської збройної агресії державна мовна політика була більше риторично-ритуальна, за винятком періоду президентства Віктора Януковича, і розвивалася сплесками від одних парламентських чи президентських виборів до інших: то безконечні емоційні обговорення, то блокування статусу державної мови на законодавчому рівні, то завмирання на якийсь час із різними поясненнями («спочатку економіка, тоді – мова», «мова не на часі», тощо). Це означало, що в постколоніальній державі фактично відсутня послідовна й історично справедлива мовна політика, і саме відсутність її була характерною рисою тогочасної державної мовної політики.

Якщо до окупації Криму і прямої збройної агресії на сході України більшість політиків і суспільства це влаштовувало, то тепер ситуація кардинально змінилася. В суспільстві з’явилися численні громадські рухи, організації та активісти, які змусили державу відступити від своїх давніх звичок і почати бодай щось конкретне робити.

Якраз особливість нинішньої мовної політики в Україні полягає в тому, що вона розпадається на дві політики, які часто не доповнюють одна одну, а протистоять одна одній: на державну і громадську мовні політики. Але це вже дало результат. Окремі важливі здобутки стали наслідком тиску вулиці і консенсусу між різними частинами українського політикуму. І в цьому – ще один вияв гібридності, але не в сенсі політики маніпуляцій і пристосуванства, а в сенсі гібриду колективного вовка-санітара зі страусом.

Нинішню постмайданну владу в мовному питанні можна порівняти з в’юном, який звивається на підігрітій сковорідці. Не бажаючи стати на якусь чітку позицію, вона вдається до напівкроків або до ігнорування. Саме так треба сприймати небажання Конституційного суду України ухвалити рішення у справі за конституційним поданням 57 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про засади державної мовної політики». Від початку розгляду, 17 листопада 2016 року, минув рік.

Такою ж страусиною залишається в загальних рисах політика президента України, Верховної Ради, прем’єр-міністра. Президент України зосереджується на секторальній мовній політиці. Він, зокрема, покликаючись на квотні закони та закон «Про освіту», анонсував законопроект, який гарантуватиме обов’язкову присутність української мови у сфері послуг.

У Верховній Раді зареєстровано низку різних мовних законопроектів. Можна вже збитися з ліку. Це один із надійних способів правильно говорити, але не ухвалювати жодного рішення.

Уряд, незважаючи на положення статті 10 Конституції України, відповідну постанову, інші нормативно-правові акти, ігнорує порушення мовного законодавства державними службовцями від найвищої до найнижчої категорій.

На жаль, президент, прем’єр-міністр і Верховна Рада досі не розуміють, що врегулювати конституційний статус державної мови в секторальний спосіб дуже важко. Пора докласти всіх зусиль, щоб ухвалити законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної», який регулює вживання державної мови у всіх сферах життя на всій території України.

Це дає сигнали тим, хто не хоче нічого міняти і підводить для цього своєрідну ідеологічну базу, яка ґрунтується на міфах і неправдивій інформації. Наведу тут один недавній (із сотень інших) приклад розважального сайту «La Петанк». З аргументацією адміністратора сайту можна ознайомитися тут. Процитую лише одне речення: «В подальшому, аби не ображати україномовне населення, буду намагатися дублювати інформацію українською».

Авторові цього пасажу Артемові Якименку – 25 років. Сформований після розпаду СРСР, він повторює нав’язані українському суспільству владою та олігархічними ЗМІ міфи. Мені дуже складно уявити реакцію французького суспільства, якщо б цитована фраза була звернена до французької інтернет-авдиторії («щоб не ображати (!) франкомовне (!) населення (!)»).

Але в сфері послуг є окремі оптимістичні приклади. Згадаю один: це мережа ресторанів Дмитра Борисова «Остання барикада», Chicken Kyiv. Вони розташовані в самісінькому центрі Києва і всюди обслуговують українською, меню в них також українською. Такою є свідома політика власника.

Що є і що робити

Навіть реальні здобутки мовної політики, досягнуті значною мірою зусиллями громадських організацій та експертного середовища, часто нівелюються або обертаються в свою протилежність, тому що, по-перше, панує хаос на рівні законодавства, нового закону немає, а конституційні норми ігноруються. Проте майбутній закон не вирішить автоматично проблеми. Тому, по-друге, без його дотримання через жорсткий контроль і покарання за порушення не варто розраховувати на його втілення. В цьому немає нічого нового. Так розвивається багато держав: закон, контроль за виконанням його норм і покарання за переступи. Відтак цей контроль стає нормою і входить у кров і плоть. Звичайно, без політичної волі влади цього досягти буде важко.

Показовими є дані, нещодавно оприлюднені соціологом Іриною Бекешкіною. Мешканці Донбасу на контрольованих територіях вже не тільки не хочуть від’єднуватися від України, але й більшість вважає неприйнятним надання російській мові статусу офіційної. Така ж кількість опитаних, до речі, не підтримує надання територіям, на яких нині діють угруповання «ДНР» та «ЛНР», спеціального статусу. Як пише Ірина Бекешкіна, сталася істотна зміна в ідентифікації, бо зламався російський вектор.

Колись було гасло «Свободу не спинити!». Його вже не згадують, але свободу не спинили. Поступ також не спинити – і в мовному питанні, бо вже виросло покоління, яке наполегливо допомагає владі проявляти свою політичну волю і конвертувати правильну риторику в правильні дії.

Тарас Марусик – заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

НА ЦЮ Ж ТЕМУ:

Тест на державність для політиків. Битва за українську мову​

  • 16x9 Image

    Тарас Марусик

    Заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя при Міністерстві культури України

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG