Доступність посилання

ТОП новини
23 Квітень 2018, Київ 09:18

Демократія стає більш локальною, а політикам треба частіше виходити «в люди», вважає американський експерт з урядування Лекс Полсон. Він – учасник президентських кампаній Барака Обами та Емманюеля Макрона. Під час свого візиту до Києва в інтерв’ю Радіо Свобода він, зокрема, розповів, що, на його думку, зробило Обаму і Макрона успішними кандидатами. Нині Лекс Полсон живе у Парижі, де викладає риторику в престижному Інституті політичних досліджень (Science Po).

– Успішна політична комунікація – це все-таки живий організм, який змінюється під впливом часу і того, що його оточує. Що зараз у тренді?

– Це дуже хороша аналогія, про живий організм. На заняттях у Science Po ми читаємо діалог часів античної Греції – «Федон» Платона. Там мистецтво комунікації порівнюється з медициною: як лікарі мають піклуватися про все тіло, розуміти, як відрізняються люди, як співіснують різні частини тіла, це саме можна сказати й про успішних спікерів. Аби скласти хорошу промову, вони повинні розуміти різницю між людьми, відмінності у людській психології, як люди сприймають інформацію.

Думаю, ми входимо в еру, коли текст буде менш важливим, ніж картинка. Ефективний комунікатор повинен вміти візуалізувати інформацію, а не лише спілкуватися через текст

Чим відрізняється нинішній час від того, що було 2500 років тому? Навряд чи людський мозок сильно змінився за 70000 років. Що було хорошою промовою за Платона, є хорошою промовою і зараз – поєднання емоцій і логіки, що пасувало б характеру людини, яка говорить. Але, думаю, ми входимо в еру, коли текст буде менш важливим, ніж картинка. На хвилі популярності емоджі, твітів та смс ми бачимо, що комунікація, в основі якої – важкий текст, поступається відео, зображенням. Ви бачите це й у медіа. Тож, думаю, ефективний комунікатор повинен вміти візуалізувати інформацію, а не лише спілкуватися через текст.

– Але як цей тренд впливає на політичну риторику, на те, що і як політики говорять?

Людина, яка хоче бути дуже успішним комунікатором, має вміти слухати і чути тих, кого вона хоче переконати

– Мені подобається думати, що мистецтво комунікації тісно пов’язане з мистецтвом слухати. Нові технології, які начебто здатні швидко поєднати нас із великою кількістю людей, насправді, певною мірою, роз’єднують нас. Людина, яка хоче бути дуже успішним комунікатором, має вміти слухати і чути тих, кого вона хоче переконати. Технології роблять нашу комунікацію дуже швидкою: «Твіттер» постійно оновлюється, ми весь час отримуємо якісь повідомлення, зображення. Небезпека полягає в тому, що спікер не слухає, і виходить одностороння комунікація.

Моя порада для людей, які починають кар’єру у політиці чи адвокатурі – слухати більше, ніж говорити. І навчитися говорити те, що природньо резонує з цінностями і мовою аудиторії, до якої ви звертаєтеся.

– Чим вище людина підіймається, тим, здається, складніше втримати цей зв’язок із людьми. Як це зробити?

Можна побачити, що у Вашингтоні, Лондоні чи Брюсселі політичні процеси подекуди паралізовані. Але на рівні міст і громад все стає значно цікавіше. Демократія стає більш локальною

– Думаю, ми зараз спостерігаємо революцію у демократії: рух від централізованої державної влади до більш локальної, ближчої до людей форми громадянства. Можна побачити, що у Вашингтоні, Лондоні чи Брюсселі політичні процеси подекуди паралізовані. Але на рівні міст і громад все стає значно цікавіше – зокрема, завдяки такому явищу, як бюджет участі, коли громадяни беруть участь у вирішенні того, як розподіляти наявний у міста ресурс. Тобто демократія стає більш локальною. Політик завтрашнього дня, той, хто матиме успіх, – це людина, яка зловить оцю хвилю локальної і мобільної форми комунікації.

І не думаю, що через 50 років ми ще будемо бачити оце загальне бажання якнайшвидше піднятися в політиці. На мою думку, комунікація буде більш горизонтальною.

– Тобто охочі добитися успіху в політиці повинні бути ближчими до виборця незалежно від того, йдеться про президента країни чи місцевого політика?

Неважливо, як високо ти піднявся чи наскільки великою є твоя країна, розмови з людьми напряму є необхідними

– Так, і є багато способів цього досягнути. Що добре робив Барак Обама – і як кандидат, і пізніше як президент, – то це його зустрічі з різними громадами, групами по 30-40 людей. Мета – обмінятися думками, зрозуміти, як люди в Огайо, чи Пенсильванії, чи Каліфорнії, Мічигані ставляться до таких питань, як імміграція, виробництво, освіта, охорона здоров’я. Ці розмови, під час яких можна було почути реальних людей, були дуже важливою частиною президентства Обами, допомагали йому розставити пріоритети, відповідно до того, що дійсно турбувало людей. Тож неважливо, як високо ти піднявся чи наскільки великою є твоя країна, такі розмови з людьми напряму є необхідними.

– Ви брали участь у кампанії Барака Обами. В чому полягала Ваша роль?

– Думаю, я зробив дуже скромний внесок (сміється). Я брав участь у кампанії 2008 року, був регіональним директором кампанії у штаті, де тоді жив. Як і Барак Обама, я тоді опановував таку справу, традицію, як організація громад (англійською «community organizing» – ред.). Є такий професор у Гарварді, Маршал Генц, справжній майстер цієї справи. У ту пору він був одним із ключових стратегів у команді Обами. Пізніше він, до речі, допомагав застосовувати практику організації громад руху «Вперед, республіко!» Емманюела Макрона.

Барак Обама у Чикаго відразу після обрання його на другий президентський термін, 6 листопада 2012 року
Барак Обама у Чикаго відразу після обрання його на другий президентський термін, 6 листопада 2012 року

– Ви брали участь також у кампанії Макрона у Франції. Що, на Вашу думку, зробило його успішним кандидатом?

– І в Емманюеля Макрона, і в Барака Обами я можу виділити щонайменше три такі риси. По-перше, це інтелектуальні здібності, здатність вийти за рамки усталених шаблонів політичної дискусії у стилі «ліві – праві», «більше податків ­– менше податків», «більше державного контролю – менше державного контролю». Вони здатні осмислювати проблеми по-новому. По-друге, це здатність ризикувати – зокрема, стати президентом ще до того, як тобі скажуть, що ти можеш бути президентом. Третє і найважливіше: і в кампанії Обами, і в кампанії Макрона з нами, учасниками кампаній, волонтерами, не поводилися як із солдатами, роботами, які мають суто виконувати наказ, якусь функцію – наприклад, роздавати агітки на площах. Ми були організаторами і послами цих осіб. Обама вдихнув нове дихання у цю американську традицію організації громад. Макрон узагалі у Франції застосував це вперше: якоюсь мірою, тому, що ще не мав своєї партії на момент кампанії – він вибудовував новий рух, частково – бо масштаби кампаній у Франції все-таки менші, ніж у США, ти не маєш стільки грошей, і волонтери – реально твоя опора, ти маєш довіряти їм і організувати їхню ефективну роботу. Тому, думаю, ми і добилися таких результатів.

Емманюель Макрон під час виступу у Сорбонні, 26 вересня 2017 року
Емманюель Макрон під час виступу у Сорбонні, 26 вересня 2017 року

– Нинішній президент США Дональд Трамп часто поводиться неординарно, ексцентрично. В чому його секрет? Чому це працює?

Навіть якщо ми не погоджуємося з якоюсь думкою, якщо нам її весь час повторюють і якщо вона просто сформульована, ми її запам’ятовуємо

– Тут, думаю, нам може допомогти когнітивна наука. Давайте погодимося, що його успіх неоднозначний: Трамп має найнижчий рейтинг схвалення як президент за підсумками першого року на чолі держави. Але він переміг на виборах, хоч і набрав менше голосів виборців. В чому секрет? Перш за все, у сприйнятливості людського мозку до інформації, яку постійно повторюють. Навіть якщо ми не погоджуємося з якоюсь думкою, якщо нам її весь час повторюють і якщо вона просто сформульована, ми її запам’ятовуємо. Трамп весь час повторював «Make America great again» – і всі знали, що це – його гасло. Він весь час повторював, що побудує стіну, апелюючи до потреби людини у безпеці. Трамп дуже вміло використовував оці прості гасла.

До того ж, якщо щось часто повторювати, це може мати такий собі заспокійливий ефект: людина в прямому сенсі відчуває задоволення, чуючи те, що збігається з її переконаннями. Скажімо, ви вірите, що іммігранти – погані. І ви чуєте людей, які вигукують «Збудуймо стіну! Збудуймо стіну!». Ви отримуєте задоволення від цього, це – хімічна реакція. Тобто Дональд Трамп у прямому сенсі викликав задоволення у мозку своїх прихильників завдяки цим простим гаслам, які весь час повторював.

Дональд Трамп знав, як треба комунікувати з розчарованими людьми

Він добре знав, як треба комунікувати з розчарованими людьми, як спілкуватися з тими, хто вважає, що «білі» повинні знову бути впливовішими, що США повинні мати більше впливу з-поміж сусідів, що країна повинна більше домінувати. Це – погляди, яких я не поділяю, але їх поділяють мільйони американців, і Трамп знав, як із цими людьми спілкуватися.

Дональд Трамп сідає на літак, щоб летіти до США. Маніла, 14 листопада 2017 року
Дональд Трамп сідає на літак, щоб летіти до США. Маніла, 14 листопада 2017 року

– Президента Трампа критикують, зокрема, за його манеру спілкуватися з пресою. Подекуди від президента США лунають прямі звинувачення у брехні на адресу деяких медіа. Те, як політик має спілкуватися з журналістами тема, яку днями також обговорювали в Україні через останні інтерв’ю колишнього грузинського президента, а нині українського політика Міхеїла Саакашвілі. У цих розмовах він був досить різким і емоційним із ведучими. Чи має політик завжди добре поводитися з журналістами?

Політик завжди має бути чемним – навіть із тими журналістами, які ставлять складні чи незручні запитання

– Я думаю, політик завжди має бути чемним – навіть із тими журналістами, які ставлять складні чи незручні запитання. Правда полягає в тому, що наш нинішній президент Дональд Трамп вірить у свободу слова лише для себе. Коли хтось його критикує, він не здатен це належно сприймати. Це небезпечно для вільного суспільства. Якщо ми не можемо мати суперечки, вести емоційні дискусії про те, що правильно для країни, якщо ми не можемо знайти з них вихід і досягти компромісу, таке суспільство зазнає краху і на його місці утвориться диктатура – і неважливо, говоримо ми про США чи Україну.

Битва за демократію – це, зокрема, боротьба за обмін думками між медіа і людьми при владі. Люди, які мають владу, повинні поважати те, що хтось не погоджуватиметься з ними, що їх критикуватимуть. Це – риса здорового, а не хворого суспільства. Дональд Трамп вважає, що критика з боку медіа є ознакою слабкості, що це – хвороба. Але він помиляється.

Я вважаю, що політик повинен прийняти той факт, що здорове суспільство – це суспільство, в якому журналісти будуть ставити складні запитання. Політик може не завжди мати на них відповіді, але він повинен завжди ставитися з повагою до ролі медіа у суспільстві, яка, зокрема, полягає у тому, щоб кидати виклик людям при владі.

– Чи Ви стежите за кимось із українських політиків? Чи можете сказати про когось із них, що він або вона вміло комунікує із аудиторією?

– Якщо говорити про політичний імідж, то мені свого часу здалося цікавим, що президент України Петро Порошенко, коли був кандидатом, позиціонував себе як людину непідкупну, яка вже така заможна, що їй не страшна корупція. До чогось схожого вдається і Бабич у Чехії, та й Трамп себе так позиціонував: мовляв, я такий багатий, незалежний, ніхто не зможе мене підкупити.

Я залишу це українцям – вирішувати, наскільки він був чесний. Але, думаю, такий хід під час президентської кампанії був дуже ефективним у країні, розчарованій корупцією. Це цікаво, що після Майдану президентська кампанія була зосереджена на тому, хто виявиться найбільш незалежним кандидатом. Не стільки довкола того, хто буде найбільш проєвропейським чи прозахідним, а саме – хто буде найменш корумпованим, на противагу попередньому президенту Януковичу.

Президент України Петро Порошенко
Президент України Петро Порошенко

– Ви кажете про ефективність іміджу Порошенка як непідкупного кандидата. Пан Порошенко є президентом уже понад три роки. Серед його обіцянок свого часу була обіцянка продати бізнес він цього досі не зробив. Як бути політику з такими обіцянками, щоби його потім не звинуватили в обмані?

Не йдеться про те, що політик має позбутися всіх своїх грошей. Але він має показати, що він не залежить від своїх бізнес-інтересів

– Що я порадив би президенту? Думаю, в таких випадках не йдеться про те, що політик має позбутися всіх своїх грошей. Але він має показати, що він не залежить від своїх бізнес-інтересів. В Америці, наприклад, існує практика передачі бізнесу в «сліпий траст» (у січні 2016 року Петро Порошенко заявив про передачу в «сліпий траст» своєї частки у корпорації Roshen – ред.), але це досить складна процедура. Саме тому я вважаю, що багатий підприємець не обов’язково має очолювати державу, це не завжди хороша ідея.

Українці заслуговують на президента, який поза підозрами

Якби я міг порадити щось президентові Порошенку, то сказав би, що він має бути не залежним від свого бізнесу. Давайте я наведу приклад із римської історії. Якось дружину Юлія Цезаря звинуватили в адюльтері. І хоч це і виявилося неправдою, він розлучився з нею. Бо, як він сказав, «навіть дружина Юлія Цезаря має бути поза підозрами». Тож я сказав би, що президент має піти навіть далі, ніж просто зберігати нейтралітет – він, можливо, має бути готовий пожертвувати якимись домовленостями, вигідними для його компанії, щоби показати громадськості, що він не отримує зиску зі своєї політичної влади. Так, це може коштувати мільйонів доларів. Але це – те, на що заслуговує український народ. Українці заслуговують на президента, який поза підозрами. І він має докласти зусиль, щоб переконати у цьому громадськість.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG