Доступність посилання

ТОП новини
15 Листопад 2018, Київ 04:40

У Росії відкрили Центр пошуку репресованих родичів


Пауліна Вагнер з дочками Гілдою, Ізольдою і Фрідою

Із 28 лютого у російському Музеї історії ГУЛАГу почав діяти Центр документації. Це простір, відвідувачі якого можуть вивчати архівні матеріали, спеціальну літературу і артефакти, а головне – дізнатися, як знайти інформацію про рідних, які стали жертвами політичних репресій.

Спеціаліст Центру документації Олександр Макєєв говорить, що готовий прийняти будь-кого:

Але я повинен сказати, що з нашого боку це не буде виглядати як послуга. Не так, що людина просто вирішила мимохідь зазирнути і мимохіть знайти своїх родичів. Повинно бути бажання. Я готовий допомогти скласти запити для звернення до архівів, готовий надати консультацію, але людина все одно повинна це зробити сама. Іншими словами, від неї будуть потрібні якісь зусилля. Вона повинна знайти документи, що підтверджують свої родинні зв'язки з репресованим. Повинна спробувати зібрати якусь попередню інформацію. Звичайно, якщо у неї є такі можливості. Якщо немає, я готовий допомогти.

– Все-таки, минуло досить багато років з часів існування ГУЛАГу. Найчастіше, в сім'ях збереглися тільки усні перекази. І жодних документів. Однак в родині пам'ятають, що родич, якого давно немає в живих, наприклад, прадід, був репресований. Як бути таким людям? Із чого розпочинати пошуки?

Початкові запити найкраще робити за місцем арешту

Потрібно почати зі збору вихідних даних. Це прізвище, ім'я та по-батькові. Рік народження, бодай приблизний. І дуже бажано місце, де людина жила на момент арешту. Тому що початкові запити найкраще робити за місцем арешту.

– Чому це так важливо?

Справи репресованих зберігаються найчастіше за місцем арешту

Тому що справи репресованих зберігаються найчастіше за місцем арешту. Звісно, в провінції відсилали якісь картки-дублікати до центральних органів (зараз це ФСБ Росії і МВС), але не завжди ці дані є і там, і там.

Пошлюся на свій особистий досвід. Один з братів мого прадіда був заарештований в Баку і потім був відправлений до «Сиблагу», під Маріїнськ. Через центральні органи я нічого про нього знайти не зміг. Але виявилося, що його справа лежить в управлінні МВС у Новосибірську. Мені вдалося це з'ясувати завдяки вже четвертому за рахунком запиту.

– Чи знадобилося Вам для цього спеціально приїжджати до Новосибірська?

Такі запити можна відправляти навіть за допомогою електронної пошти, але я цього робити не рекомендую

Ні. Все сталося, завдяки переписці. Взагалі, такі запити можна відправляти навіть за допомогою електронної пошти, але я цього робити не рекомендую. Ваш запит може потрапити до спаму. Хоча на сайті МВС є розділ «Запити», я вважаю, що краще користуватися звичайною поштою. Рекомендований лист коштує недорого. При цьому на чеку є трек-номер, за яким я можу відстежити шлях листа. Можу упевнитися, що його отримали.

– Що спочатку Ви знали про свого родича? І що в результаті Ваших пошуків вдалося з'ясувати?

Я буду говорити не тільки про одну людину. У нас в сім'ї пам'ятали про те, що репресовані були обидва татові дідусі. Один самарський селянин Дмитро Макєєв. Він служив у Чапаєва, а згодом був розкуркулений. Другий був лютеранським пастором. Тільки ці вихідні дані я і мав.

Через багато років у мене виникло бажання дізнатися бодай ще щось. Це сталося, коли я переїхав з Томська до Пітера. Там, на Першій лінії Василівського острова мій прадід свого часу служив у церкві святої Катерини. Я сходив туди, познайомився з пастором, але далі справа не пішла. Чесно кажучи, чомусь не хотілося зв'язуватися з нашими силовими структурами. Були у мене побоювання.

– Це було ще в радянський період?

Ні, це відбувалося вже в двохтисячних роках. Але все одно не дуже це для мене було приємно. Мабуть, щось таке відклалося в кістках, на рівні генетичної пам'яті.

Два роки тому моя тітка віддала мені свідоцтво про народження і свідоцтво про шлюб моєї бабусі. Ось це і виявилося ланками в тому ланцюжку документів, яка мені дозволяла довести мою пряму спорідненість з прадідом. Тоді я наважився і почав посилати запити. Із Петербургу вдалося отримати копії частини справи, здебільшого з анкетними даними. Тоді я сам приїхав в пітерський архів. Виявилося, що там же зберігається справа, заведена на прабабусю. Її після арешту чоловіка заслали разом з дітьми до Казахстану. У цій папці лежала довідка про те, що Пауліна Вагнер була дружиною заарештованого Вольдемара Вагнера, який, за інформацією Управління Сибірських таборів, був повторно заарештований і засуджений до вищої міри покарання. Це для мене виявилося новиною, адже наша сім'я нічого не знала про це. У 1957 році прабабусі прислали свідоцтво про смерть, де зазначалося, що Вольдемар Вагнер помер від захворювання нирок у 1942 році.

– А насправді?

Прабабуся так і прожила все життя, не дізнавшись правди про свого чоловіка. Мені вдалося відновити імена тих, хто засудив Вольдемара Богдановича Вагнера до розстрілу, і тих, хто виконав вирок. Зараз намагаюся визначити місце розстрілу і поховання

Я надсилав запити до цілої низки інстанцій різних міст. У результаті з'ясував, що його заарештували на самому початку Великого терору, у вересні 1937 року. Лише через два тижні, 24 вересня, він був засуджений і розстріляний. Прабабуся так і прожила все життя, не дізнавшись правди про свого чоловіка. Зараз я запросив його справжнє свідоцтво про смерть. Незабаром сподіваюся його отримати. Також мені вдалося відновити імена тих, хто засудив Вольдемара Богдановича Вагнера до розстрілу, і тих, хто виконав вирок. Зараз намагаюся визначити місце розстрілу і поховання.

Я дізнався, що всі брати мого прадіда теж постраждали

Потроху моя сім'я почала набувати справжню історію. Я дізнався, що всі брати мого прадіда теж постраждали. Частково я вже дістав їхні справи. Вже відправив листа голові служби безпеки Азербайджану, оскільки з цієї країни не хочуть надавати повну інформацію. Справу другого брата я зараз розсекречую. Вона чомусь досі засекречена в Солікамську.

– У чому звинувачувався Ваш прадід?

Він був російським надволзьким німцем. Громадян цієї національності у той час брали під контроль і автоматично зараховували до фашистів

Щоб відповісти на це питання, я повинен сказати, що він був німцем. Російським надволзьким німцем. Громадян цієї національності у той час брали під контроль і автоматично зараховували до фашистів. Окрім того, як я вже згадував, він був пастором. У Ленінграді у нього були знайомства на досить високому рівні. Членами громади церкви святої Катерини були, наприклад, консул німецького посольства, помічники консула і так далі.

Приводом для звинувачення був пасторський вчинок. Оскільки наприкінці 30-х років життя російських німців вже було не цукор, Вольдемар Вагнер склав список з 24 прихожан, яким потрібна була фінансова допомога. В основному це були самотні старенькі бабусі та інваліди. Прадід відправив цей список безпосередньо через консула до Німеччини. Там є організація, вона досі існує, – «Мартін Лютер Бунд». У ній допомагали одновірцям по всьому світу. Незабаром нужденним членам громади з Німеччини почали приходити невеликі гроші, буквально по п'ять марок.

– Чи правильна моя здогадка, що Вашого предка звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини?

Взагалі так. Шпигунство і контрреволюційна діяльність.

– Як правило, архівні матеріали жертв політичних репресій – це специфічні, сухі документи. Чи вдалося дізнатися, якою людиною був пастор Вагнер?

Так. Коли я почав щільно займатися пошуками, все почало ніби саме по собі стікатися до мене. Пазл почав складатися. Підключилися родичі. Моя рідна тітка, донька наймолодшої доньки прадіда, як і я зараз, живе в Москві. Одного разу вона сказала: «У мене дещо від прабабусі залишилося. Приїжджай до мене подивитися». У конверті з паперами лежали листи з табору, куди прадід потрапив після першого арешту. Листів було близько сорока. Близько 30 російською мовою і близько 10 німецькою. Там дуже багато любові. Дружині і дітям він розповідає, як він за ними сумує і що у нього відбувається. Звичайно, це дуже сильно мене зворушило і розставило все на свої місця. Я зрозумів, що мені хочеться у цій справі дійти до кінця.

– Які можливості надає Ваш Центр документації людям, які захочуть наслідувати Ваш приклад? Чи існує щось окрім консультацій, про які Ви сказали на початку нашої бесіди?

Буває, відомості про родича не можуть знайти лише тому, що одна буква не так написана

Так, існує. Почну з того, що у нас є робочі місця, де відвідувач може самостійно щось подивитися в інтернеті. Я можу підказати, в які бази слід звернутися і які нюанси треба при цьому врахувати. Наприклад, трапляються різночитання в прізвищах. Буває, відомості про родича не можуть знайти лише тому, що одна буква не так написана. Далі, в Центрі документації є можливість подивитися, в яку інстанцію і на чиє ім'я слід надіслати листа. В результаті формується готовий запит, щоб людина могла відразу відправити роздруковані у нас папери.

Усе це затребуване, бо найчастіше цікавляться долею своїх родичів люди похилого віку, які не володіють вільно комп'ютером. Для них знайти щось навіть у відкритій базі – схоже на диво.

Пошук репресованих рідних наше головне завдання. Але є й інші. Наприклад, ми створили проект під назвою «Мій ГУЛАГ». Накопичено вже достатньо великий масив відео-інтерв'ю з людьми, які пройшли через ГУЛАГ, і їхніми дітьми. Це цінна підмога для дослідників.

Також у нас є велика бібліотека, приблизно десять тисяч найменувань. Там чимало унікальних книг. Наприклад, людина сама видала свої спогади мізерним тиражем. Так ось, один примірник зберігається в нашому музеї.

Ще один важливий проект – це Інтерактивна карта ГУЛАГу, що представляє географію системи таборів. На цій мапі зібрана докладна інформація про всі відомі нам табори

Ще один важливий проект це Інтерактивна карта ГУЛАГу, що представляє географію системи таборів. Це буде дуже великий графічний портал. У майбутньому він стане доступний для всіх в інтернеті, а поки він тільки у нас. На цій мапі зібрана докладна інформація про всі відомі нам табори. Там можна побачити, скільки утримувалося ув`язнених в тому чи іншому місці, і чим вони там займалися. Причому, всі відомості розбиті за роками. Карта стане весь час поповнюватися спогадами і фотографіями.

– Чи зацікавлені Ви в тому, щоб виявлені відомості про репресованих поповнювали Ваші бази?

Величезна кількість людей опинилися відірваними від історії власних родин. Це жахливо!

Тільки за їхнього бажання. Якщо воно виникне, звісно, я допоможу внести ці відомості у відкриті бази даних (того ж «Меморіалу»), щоб хтось інший міг ними скористатися. У будь-якому випадку, головне, щоб люди могли отримувати інформацію про членів своєї сім'ї. На жаль, наша країна пережила такий період, який у її населення забрав цілий проміжок часу. Так сталося, що величезна кількість людей опинилися відірваними від історії власних родин. Це жахливо! Прогалини треба відновлювати, і ми будемо допомагати це робити.

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG