Доступність посилання

ТОП новини
21 Червень 2018, Київ 12:25

Олекса Гайворонський, Сергій Громенко

(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.

Перейдімо від зовнішньої політики до внутрішнього життя Кримського ханства в ту епоху. Які були її головні тенденції, що турбувало та що тішило правителів Криму в другій половині 17-го століття? Які внутрішньополітичні процеси розгорталися в Кримській державі та як складалися відносини ханської владної династії зі Стамбулом?

Основна тенденція того часу ‒ це, безумовно, посилення та остаточне закріплення османського впливу на Крим. Причини цього, думаю, я вже висвітлив досить докладно: Туреччина вперше в історії стала безпосереднім гравцем на українській арені, їй необхідно було забезпечити собі максимальний контроль над Кримом, щоб Гераї були не просто партнерами, але вірними слугами у відстоюванні османських інтересів.

Декларував, що поверне Польщі Україну, а Кримові ‒ Казань, Астрахань і навіть Сибір

Наочним прикладом є заміна Мехмеда IV Герая на Аділя Герая в 1666 році: Мехмед IV Герай, збираючи по всій Європі антимосковську коаліцію, голосно говорив про кримську спадкоємність прав Золотої Орди, він декларував, що поверне Польщі Україну, а Кримові ‒ Казань, Астрахань і навіть Сибір (хоча навіть Менглі Герай у 16-му столітті не претендував на Сибір, бо це була частина Синьої Орди, а не Золотої). Ця великодержавна риторика, в якій величі османського падишаха просто не залишалося місця, дратувала Стамбул, як і намір хана приєднати до Криму нову васальну державу в особі гетьманської України ‒ тобто самовільно залишити за собою в Гетьманщині такі ж виняткові привілеї та прерогативи, які султан мав у Молдові та Валахії.

Презирливо називали «Чобанами», тобто «пастухами»

У підсумку гордого й самостійного хана Стамбул замінив людиною, чиї права на кримський престол були вкрай сумнівні: Мехмед IV Герай вирушив у вигнання, а ханом став Аділь Герай ‒ представник бічної, незаконної лінії кримської династії, яку решта членів ханського роду традиційно ігнорували та презирливо називали «Чобанами», тобто «пастухами». Зрозуміло, що така людина цілком і повністю залежала від султана, тому зухвалих великоординських гасел свого попередника більше не озвучувала й обурення з приводу переходу Дорошенка з кримського в турецьке підданство не висловлювала. Незабаром, щоправда, він смертельно посварився з вищою знаттю Криму, в країні почався бунт, і султан відіслав Аділя Герая у відставку.

Потім османам вдалося знайти більш вдалу кандидатуру, яка влаштовувала практично всіх: Селіма I Герая, який мудро правив країною, заслужив повагу підданих, вірно служив султанові, згодом ще тричі, з перервами, займав ханський престол і залишився в історії як один із видатних правителів Криму. Втім, у нього теж були свої суперники ‒ як, наприклад, Мурад Герай, який змінив його в 1678 році.

Мурад Герай, до слова, провів незвичайну реформу: справжню юридичну революцію. Справа в тому, що в Криму здавна застосовувалася подвійна юридична система: провідним компонентом кримського законодавства був загальний мусульманський шаріат, а допоміжним ‒ система традиційних народних звичаїв, які в Криму називалися «адат». Мурад Герай вирізнився серед усіх інших правителів Криму тим, що вирішив кодифікувати ці традиційні звичаї і звести їх у статус єдиного зведення законів країни. Для надання авторитету цьому рішенню було оголошено, що це зведення законів тотожне знаменитому кодексові імперії Чингізхана ‒ так званому «тьоре». Тексту реального кодексу Чингізхана у хана, зрозуміло, не було, тому що навряд чи цей кодекс взагалі коли-небудь існував у вигляді структурованого тексту, ‒ але, тим не менше, в Криму при Мураді Гераї таке зведення було складене. Хан утворив навіть спеціальні судові структури, які застосовували винятково кодекс «тьоре». А звичайна шаріатська система втратила силу.

Треба зауважити, що судова система в Криму була, по-перше, збудована на клерикальній структурі, а по-друге, по суті, була незалежна від хана. Адже кримські судді нижчого рангу, каді, підпорядковувалися вищим придворним суддям, каді-аскерам, ті звітували перед кефинським муфтієм, той відповідав перед стамбульським шейх-уль-іслямом, а над шейх-уль-іслямом не було нікого, окрім султана. У світлі цього стають зрозумілі мотиви хана: Мурад Герай, будучи цілком лояльний султанові в зовнішній політиці, намагався вивести з-під впливу стамбульських кліриків хоча б внутрішній суд у своїй країні. Однак османські улеми м’яко пояснили йому, що така дія за бажання легко може бути витлумачена як віровідступництво, й хан, щоб уникнути ускладнень, скасував свою реформу. Тобто несміливі спроби ханів зберегти незалежність хоча б у внутрішніх справах ми бачимо й тут.

В першій половині 17-го століття почалася масова імміграція в Кримське ханство заволзьких ногайців

Якщо говорити про найважливіші події внутрішнього життя Криму 17-го століття, то надзвичайно важливою та помітною зміною стали серйозні демографічні зміни в населенні країни. Справа в тому, що в першій половині 17-го століття почалася масова імміграція в Кримське ханство заволзьких ногайців. Це були колишні жителі Великої ногайської орди, що лежала між Волгою та Ембою. Велика ногайська орда була підкорена Москвою ще в середині 16-го століття й продовжувала жити в своїх степах, час від часу зазнаючи всіляких утисків із боку царських воєвод. Але коли з глибин Азії до ногайських степів прикочували численні, вкрай войовничі й різко ворожі ногайцям калмики, то велика частина ногайських улусів рушила на захід, шукаючи порятунку в володіннях ханів. Ця міграція тривала майже сто років, і в кримські володіння переселилися не менше від півтораста тисяч людей.

На півострів біженців не пустили: хани поселили їх у степовій смузі своїх материкових володінь уздовж берега Чорного моря

У заволзьких ногайців були родичі в кримських степах в особі представників численного роду Мансур, який давно жив у Криму, але ця спорідненість була дуже віддаленою, прибульці значно відрізнялися з етнографічного погляду від кримських степовиків. Тому вони були повноцінними іноземцями, з іншою політичною культурою й навіть з іншою системою господарювання: адже заволзькі ногайці були класичними кочівниками, тоді як кримські степовики вже давно в більшості осіли та мали значно більш різноманітну економіку. На півострів біженців не пустили: хани поселили їх у степовій смузі своїх материкових володінь уздовж берега Чорного моря, що стратегічно мало вельми вигідний вигляд у плані охорони кримських кордонів. Пізніше хани створили там для ногайців окремі управлінські структури зі спеціальними намісниками, свого часу ми ще торкнемося теми цих кочових орд у Причорномор’ї.

І, нарешті, традиційне запитання, яким ми підсумовуємо кожне сторіччя і яким завершимо нашу програму, а саме культурне життя Криму того часу. Чим, не побоюся цього слова, «дихала» кримськотатарська культура в 17-му столітті? Чи дійшли до наших днів якісь пам’ятки тієї епохи на півострові?

Коли ми говоримо про культуру тих часів, то тут значно більше приводів захоплюватися, ніж сумувати. Адже навіть горезвісне посилення османського впливу, яке в політичному житті оберталося різними сумнівними сторонами, у сфері культури мало зовсім інше значення ‒ позитивне та продуктивне. Остаточно інтегрувавшись у багатющий світ зрілої османської культури, Крим не тільки почерпнув там творчі сили та ідеї для власного культурного розвитку, а й сам зробив серйозний внесок у османську культурну спадщину.

17-е століття ‒ це епоха розквіту ханської поезії

Адже не забуваймо, що 17-е століття ‒ це епоха розквіту ханської поезії. Треба сказати, що це загалом була епоха розквіту високої літератури в Криму; від цього періоду відомі імена багатьох книжних людей, які писали та навчали в Криму: законознавців, суфійських філософів, різних інших вчених. І, мабуть, не менше можна назвати імен вихідців із Криму, які прославилися за межами півострова, в різних куточках Османської імперії.

Але ханська поезія ‒ напевно, найбільш яскрава частина цієї спадщини. Упродовж 17-го століття в Криму відомими були поети Газайї, Ремзі, Кямиль і низка інших. Газайї ‒ той і взагалі був не тільки поетом, а й композитором, чиї твори для тамбура є визнаною класикою османської музики, а його вірші свого часу перекладав навіть Іван Франко. Всі ці псевдоніми нічого не говорили б нам, якби реальні імена їхніх носіїв не були, так би мовити, вписані в історичні скрижалі: адже Газайї ‒ це насправді Газі II Герай, Резмі ‒ Бахадир I Герай, під псевдо Кямиль і Хані виступав Мехмед IV Герай, а Ремзі ‒ це був Селім I Герай. І все це сузір’я вінценосних поетів дало саме 17-е століття.

Ну і що стосується пам’яток того часу, то деякі з них можна бачити в Криму донині. Це, наприклад, мечеть Муфті-Джамі в Феодосії, яка нагадує нам про епоху османської присутності на півострові ‒ адже ця мечеть була збудована в першій половині 17-го століття при резиденції Кефинського муфтія, верховного релігійного авторитету на півострові, судові якого у виняткових випадках підлягали навіть самі хани.

Але ще більш красномовними ілюстраціями своєї епохи, є, мабуть, дві інші пам’ятки 17-го століття: фортеця Арабат на азовському узбережжі Криму та караван-сарай Таш-Хан у місті Карасубазар, нинішньому Білогірську.

І фортеця, і заїжджий двір для торговців були засновані раніше від 17-го століття, існували вже давно. Але саме в розглянутому нами столітті вони були капітально перебудовані та набули абсолютно нового вигляду, що пояснювалося політичною ситуацією того часу.

Річ у тім, що малозаселений азовський берег Криму в першій половині 17-го століття став улюбленим місцем висадки донських козаків. Оскільки цей берег досить пустельний, донським загонам часом вдавалося непомітно висадитися там і тихо прокрастися вглиб півострова, іноді навіть досить далеко: до самого Карасубазара та Старого Криму. А треба сказати, що перше з цих міст було великим економічним центром країни, центром торгівлі, там працювали багаті ринки й до десятка заїжджих дворів, доверху набитих всіляким добром, яке звозили туди приїжджі торговці. І ось донським козакам часом вдавалося застати міську варту зненацька, напасти на Карасубазар і, пограбувавши його ринки, повернутися зі здобиччю до моря та поплисти назад на Дон.

Від караван-сараю до наших днів залишився лише п’ятиметровий уламок стіни в міському парку

Ось для боротьби з таким явищем Мехмед IV Герай в середині 17-го століття перебудував заново Арабатську фортецю, значно зміцнивши та збільшивши її, а також спорядивши важкими гарматами для обстрілу козацьких флотилій, які наближалися. Одночасно з цим ханський візир Сефер-Газі-ага перебудував і головний заїжджий двір Карасубазара, перетворивши його на подобу справжньої фортеці з вежами та залізними воротами, щоб грабіжникам не так легко було проникнути всередину й заволодіти цінностями.

Згодом Арабатська фортеця була ще раз капітально перебудована на самому початку 18-го століття, а від караван-сараю до наших днів залишився лише п’ятиметровий уламок стіни в міському парку. Але тим не менше, ці дві пам’ятки, історія яких тісно пов’язана між собою, є красномовними свідченнями епохи, коли Кримові знову довелося відчути загрозу натиску зовнішніх сил.

Далі буде.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG