Доступність посилання

ТОП новини
21 Червень 2018, Київ 10:01

Олекса Гайворонський, Сергій Громенко

(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок відносно кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.

Повернення запорозьких козаків за межі Кримського ханства назад у підданство Росії, на чому ми закінчили нашу попередню розмову, стало прологом у черговій російсько-турецькій війні, що тривала з 1735 до 1739 року. Під час неї відбулася подія, про яку століттями мріяли в Москві та Петербурзі ‒ 1736 року фельдмаршал Бурхард Мініх увійшов до Криму та захопив Бахчисарай. Розкажіть, будь ласка, докладніше про цю кампанію ‒ чому Мініху вдалося те, чого не зміг жоден з його попередників, і наскільки відчутним став цей удар для самого Криму?

Так, у 1736 році відбулася досить знакова подія: російські війська вперше в історії змогли потрапити на територію Кримського півострова, й не просто потрапити, а й дотла розорити цю територію. Говорячи про причини такої їхньої несподіваної ефективності, слід врахувати, що це відбувалася в 1730-х роках ‒ тобто, вже після петровських реформ, коли Росія повністю реорганізувала свою армію за європейським зразком, коли на середніх і вищих командних рівнях цієї армії вже стояли європейські командири ‒ як, наприклад, командувач кримського походу 1736 року німець зі знатного баварського роду, Бурхард Крістоф Мініх, або, наприклад, керівник наступного походу на Крим, шотландець Пітер Лейсі, більш відомий як Петро Лассі.

Нездатність дореформеної російської армії вести наступальні дії щодо Криму яскраво виявилася на прикладі провальних походів Василя Голіцина 1687 та 1689 років. Але тепер, після Петра I, озброївшись передовим досвідом європейської військової науки й скориставшись послугами досвідчених європейських кадрів, армія Російської імперії стала незрівнянно більш грізним та небезпечним противником для Кримського ханства, ніж раніше.

Скориставшись послугами досвідчених європейських кадрів, армія Російської імперії стала незрівнянно більш грізним та небезпечним противником для Кримського ханства

І якщо на старті, в XV столітті, військові сили Криму й Московії були десь приблизно на одному рівні (можливо, навіть з перевагою Криму), то до кінця XVI століття в цій гонці озброєнь вже почали виявлятися перші ознаки переваги росіян ‒ як, наприклад, в обороні Москви 1594 року, вже тоді дуже активно росіяни використали, знову-таки, європейську вогнепальну зброю. У XVII столітті цей розрив між рівнем озброєнь і організації військ двох країн поступово ставав все більш очевидним, і лише унікальне географічне розташування Криму все ще служило, як у давнину, його захистом від серйозних намірів із боку Московського царства. Але тепер, у XVIII столітті, рівень військової могутності Кримського ханства та Російської імперії став просто не порівнюваним. І єдиною силою в регіоні, здатною боротися з росіянами на рівні, тепер залишилася лише Туреччина.

І, відповідно, відтепер безпека Криму стала цілком і повністю залежати від того, наскільки Туреччина буде готова воювати з Росією заради захисту Криму. Ця залежність чітко виявилася в подіях 1736–39 років.

Коли в 1735 році Росія вирішила відновити наступ на південь, тимчасово припинений невдачею Прутського походу Петра I, то перша її атака на Крим під керівництвом генерала Леонтьєва не принесла успіху. Тоді наступного року замість Леонтьєва до справи й залучили Мініха ‒ командира вмілого та досвідченого.

У 1736 році Мініх повів з собою на Крим велику армію числом близько 60 тисяч осіб. І хоча хан Каплан I Герай міг виставити проти неї навіть великі за чисельністю сили, була суттєва різниця: Мініх мав у своєму розпорядженні потужну артилерію, тоді як у хана власної артилерії не було, її міг надати тільки османський султан. А султан саме і не поспішав допомагати хану, тому що вкрай не бажав вплутуватися у війну з Петербургом і хотів за будь-яку ціну зберегти з Росією мир.

Мініх мав у своєму розпорядженні потужну артилерію, тоді як у хана власної артилерії не було, її міг надати тільки османський султан. А султан саме і не поспішав допомагати хану

Зрозуміло, в Стамбулі лунали різні погляди на це питання, і, звичайно, там у великій кількості були прибічники негайної допомоги Криму ‒ як, наприклад, командувач османського флоту, особистий друг хана, готовий негайно надати Капланові I Гераю допомогу. Але, поряд із друзями, хан мав там і недоброзичливців ‒ як, наприклад, тодішній візир, який ставився до Каплана I Герая неприязно й розраховував, що протистояння хана з росіянами дасть, нарешті, зручний привід, щоб усунути невгодного кримського правителя з престолу. Схоже, візир просто не розрахував, що ця вилазка російських військ не просто закінчиться дрібною сутичкою, як це завжди бувало раніше, а спричинить катастрофічні наслідки для півострова.

Так чи інакше, але османська допомога до Криму не надійшла, про що стамбульський уряд офіційно й сповістив хана, рекомендувавши йому відбити супротивника власними силами.

А без турецької вогневої підтримки кримському війську залишалося лише безпорадно відступати перед наступом армії Мініха, лише відстрілюючись віддаля з рушниць і луків, що, зрозуміло, не могло завдати противникові значної шкоди. А населення кримських міст і сіл, що лежали на шляху російської армії, перед наступом ворога кидало свої будинки і втікало.

У результаті армія Мініха без особливих зусиль зайняла Перекопську фортецю, безперешкодно увійшла в заздалегідь покинутий жителями Гезлев, нинішню Євпаторію, і спалила місто. Потім Мініх попрямував до Бахчисарая. Ханові, його придворним і жителям міста довелося спішно евакуюватися зі столиці, й армія Мініха, зайнявши Бахчисарай, пустила й це місто на вогонь; причому в цій пожежі практично повністю згорів Ханський палац.

Потім російські війська встигли розорити місто Ак-Месджіт (нинішній Сімферополь), але на цьому їхнє просування Кримом зупинилося через труднощі з постачанням війська їжею, а також через раптовий спалах серед солдатів епідемії холери. Небойові втрати серед війська стали наростати, тому Мініх, оцінивши ситуацію, розвернувся назад і пішов з Криму.

Інакше кажучи, всупереч своїм початковим планам, надовго втриматися в Криму він все-таки не зміг.

Відновлення Кримського ханства після несподіваного розгрому російськими військами тривало цілих двадцять років

Що можна сказати про наслідки походу Мініха для Кримського ханства… В результаті цього походу західна частина країни була сплюндрована цілком. Крим абсолютно не був готовий до такого повороту подій, тому що давно забув, що це таке ‒ зазнавати іноземного вторгнення. Адже останнє таке вторгнення сталося аж за два з гаком століття до Мініха, в 1523 році, коли півострів був сплюндрований ордами заволзьких мангитів і хаджи-тарханського хана. Тому не дивно, що після двохсот років спокою країна виявилася абсолютно не готовою до навали чужинців.

Кримські фортеці ‒ як, наприклад, Гезлевська ‒ були в дуже поганому стані. А Бахчисарай, безтурботно збудований у спокійні роки на відкритій місцевості, й зовсім не мав ніяких захисних укріплень. І втрати були жахливі за масштабами. А відновлення країни після цього несподіваного розгрому тривало цілих двадцять років.

Власне, самі руйнування, яких зазнав тоді Крим, зовсім не були чимось небаченим і нечуваним в історії Східної Європи. Зрештою, не тільки росіяни спалили Бахчисарай, але й кримці за 165 років до того спалили Москву. Та й повне спустошення великих сільських територій ‒ якщо для Криму XVIII століття це стало неймовірною, немислимою подією, то, наприклад, для Поділля, Галичини чи Волині в XVII столітті такі розорення ‒ через все тих же кримців ‒ були явищем цілком звичайним і навіть вельми частим.

Однак, за всієї порівнянності руйнувань, їхні наслідки позначилися на Кримському ханстві відчутно сильніше, ніж схожі руйнування позначалися на житті його сусідів. І причиною цьому була різниця в самих масштабах країни в порівнянні з її сусідами.

Згадайте: раніше, обговорюючи ординську загрозу Криму, ми загострювали увагу на надзвичайній вразливості півострова для зовнішніх вторгнень саме через його малу територію та густоту заселення, внаслідок чого набіги навіть порівняно невеликих кочових армій наприкінці XV століття були здатні завдавати країні спустошливих збитків.

Ось такий же фактор відіграв свою роль і тепер, у XVIII столітті. Якщо порівнювати в абсолютних цифрах, то руйнування з боку російської армії в Криму зазнали території, що значно поступалися площею тим територіям, які сама кримська армія в XVI і XVII століттях з успіхом спустошувала на українських територіях.

Але для Криму, на відміну від України, ця спустошена росіянами територія склала цілих півкраїни. Окрім того, наступного року за плюндруванням західної половини країни була сплюндрована й східна. І ось у цих обставинах Кримському ханству довелося так сутужно, як, мабуть, не доводилося ще ніколи в його історії.

Далі буде.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG