Доступність посилання

ТОП новини

Кримське ханство. Економіка


(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята, тридцята, тридцять перша)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.

Тепер перейдімо до теми кримської економіки в ханський період. У старих підручниках нерідко зустрічається постулат про те, що Крим був паразитичною державою, що жила винятково завдяки работоргівлі. Наскільки обґрунтована ця точка зору? І загалом: за рахунок чого здобував Крим кошти для існування?

Спочатку, мабуть, розберемося з постулатом. Те, що Крим жив виключно завдяки работоргівлі, ‒ це, звісно, тенденційне перебільшення, воно з легкістю спростовується документами того часу.

Те, що Крим жив винятково завдяки работоргівлі, ‒ це, звісно, тенденційне перебільшення, воно з легкістю спростовується документами того часу

Османські податкові реєстри ринку Кефе 16-го століття показують, що частка податку з торгівлі невільниками на цьому ринку становила максимум 15% від загального податкового збору, значно поступаючись таким статтям, як торгівля азовською рибою, сивашською сіллю, тканинами тощо. У решті османської частини Криму, окрім Кефе, цей збір становив іще менше ‒ 5%. Щодо ринків Кримського ханства статистики немає, але там ця ставка, без сумніву, мала бути значно нижчою за кефинську ‒ вже просто тому, що Кефе було головним перевалочним центром усієї північнопричорноморської работоргівлі, живий товар туди стікався не тільки з Криму, але й із Північного Кавказу.

Цілком очевидно, що стаття, що дає від 5 до 15% валового податкового збору, основою економіки бути не може. І, отже, висновки про паразитичний характер економіки Кримського ханства критики не витримують. Але при цьому ті самі 15% або навіть 5% ринкового збору за рік ‒ це ж, в абсолютному обчисленні, десятки тисяч людей.

Ось, наприклад, 1578 року податок із работоргівлі в Кефе в абсолютних цифрах склав 4,5 мільйона акче. Розділивши цю суму на відому ставку податку за одного невільника, отримаємо понад 17 тисяч викрадених у рабство людей. І це лише за один рік. Але ж таких «багатих на здобич», в лапках, років за весь період історії Кримського ханства були десятки. Тому кількість безповоротно зниклих у Криму людей із сусідніх країн, і в першу чергу українців, на землі яких походи були найбільш частими й масштабними, обчислюється не однією сотнею тисяч людей.

Тому тією ж мірою, якою наведений вами зразок кабінетної пропаганди, вигаданий, звісно, з метою обґрунтувати сталінську депортацію, є грубою неправдою, – тією ж мірою було чистою правдою уявлення про Крим сучасників тих подій, в очах яких Крим ‒ навіть незважаючи на нечасті епізоди позитивного співробітництва з ним ‒ у більшості випадків нагадував ненаситну прірву, що пожирає людей.

Але такий загальний образ усього Криму був справедливий лише при погляді ззовні, здалеку. А якщо дивитися зсередини Криму, то в питанні з’являються незліченні півтони та градації, бо проблема работоргової індустрії мала не тільки зовнішньополітичний, але й внутрішньополітичний аспект, значно менш очевидний для стороннього спостерігача.

Адже Крим, по суті, спочатку аж ніяк не планував перетворюватися на постачальника невільничої сили для турецьких ринків. Засновник Кримського ханства Хаджи Герай бачив для своєї країни зовсім інше майбутнє: він хотів перетворити Крим на великий центр міжнародної торгівлі, він почав будувати власний торговельний флот. Ні про які набіги для здобування рабів при ньому не йшлося, тому цього хана, згадайте, поляки й прозвали «стражем українських земель».

Невільники, зокрема черкеські, звісно, продавалися на цих нових ринках Хаджи Герая ‒ це було нормою для тих часів, і така торгівля велася в Криму вже багато століть, – але про те, щоб спеціально споряджати військові експедиції за рабами за Хаджи Герая, повторюся, не йшлося.

Ці експедиції, що потім увійшли у звичну практику у Криму, були цілком і повністю зумовлені незгасимим попитом на невільничу робочу силу в Османській імперії. Яка ‒ на відміну від Кримського ханства з його патріархальним ладом господарства ‒ гостро потребувала такої сили й намагалася здобути її з усіх доступних кінців світу.

Перший кримський набіг на Україну за рабами був здійснений лише 1474 року, причому таємно від хана Менглі Герая й на замовлення саме турків, які негайно скупили весь пригнаний тоді у Крим товар, а ханові довелося розшукувати цих бранців, щоб повернути їх на батьківщину, але було вже пізно: майже всі були розпродані.

Основою економіки Криму работоргівля не була – й бути не могла, як показує статистика

А потім цей невгамовний попит османського ринку породив серед кримської верхівки вже цілі прошарки, що жили тим, що на професійній основі цей попит задовольняли. Ось ці прошарки вже цілком можна назвати паразитичними ‒ причому щодо їхньої власної держави, Криму. Адже ця «партія війни» часто готувала свої набіги, незважаючи на політичні інтереси та мирні договори своєї країни, незважаючи на сумні наслідки ударів у відповідь, усупереч прямим ханським заборонам, а іноді навіть з озброєними бунтами проти ханів. Не раз, не два й не десять кримським ханам доводилося відсилати руйнівні кампанії в сусідні держави, не керуючись ніякими іншими причинами, окрім страху перед цією впливовою та могутньою «партією війни», що вимагала організувати для неї черговий набіг заради здобичі, а в разі відмови погрожувала підняти заколот і скинути хана.

Про цей гострий і похмурий момент кримської реальності можна ще багато говорити, й, навіть більше, про нього треба говорити ‒ якраз щоб у тиші не розвивалися пропагандистські спекуляції з прицілом на сучасність, на зразок тієї, яку вже процитували. Отже, основою економіки Криму работоргівля не була – й бути, як показує статистика, не могла.

Що ж тоді було основою цієї економіки? Як я тільки що зазначав, господарство Криму було патріархальним ‒ тобто орієнтованим насамперед на внутрішнє споживання. Різноманітність природних умов Криму й типів господарювання в ньому дозволяло вирощувати та виробляти все необхідне на місці, та навіть мати надлишки для обміну між регіонами Криму та торгівлі з Туреччиною. Скотарі кримських степів виробляли на продаж шкіру, вовну, а жителі передгір’їв ‒ фрукти та мед.

У горах рубали для турецького флоту та безлічі інших потреб будівельний ліс і випалювали деревне вугілля, на Сиваші видобували незліченну кількість солі, з Азова тоннами везли в’ялену рибу, в передгір’ях викопували блакитну глину, кефекіліт, яку в Криму та й в усій Туреччині використовували як мило в лазнях і для промислової обробки вовни.

Ханство ніколи не було особливо багатою країною, але, при своїх скромних потребах, було цілком самодостатнім

У причорноморських материкових володіннях ханства, окрім скотарства, займалися ще вирощуванням проса та ячменю, причому до 18-го століття масштаби виробництва сталі такі, що Крим цим зерном зміг забезпечувати Стамбул. При ханському дворі навіть стали замислюватися про спорудження портів на Нижньому Дніпрі для більш зручного відвантаження цієї маси вантажів, а на Дністрі будували спеціальні зерносховища. Примітно, що в середині 18-го століття французькі торговці зазначали, що вельми прибутковим різновидом торгівлі в Криму могло б стати постачання туди сільськогосподарських знарядь ‒ отже, потреба в такому різновиді обладнання вже наближалася до промислового рівня.

Причому це виробництво зерна в заперекопських степах було не таким, що ми можемо уявити, думаючи про українські пшеничні лани. Це була інша система, поєднана з відгінним скотарством. Це коли напівкочовий улус навесні засіває ділянку та, поки хліб зріє, йде зі своєю худобою на далекі пасовища, а восени повертається та збирає дозріле зерно. Урожай із гектара за такої системи господарювання виходив мізерний, але це покривалося великою кількістю посівних площ на хорошій родючій землі.

До 18-го століття у Криму стали з’являтися ремісничі мануфактури, які, окрім найрізноманітніших товарів для внутрішнього споживання, почали випускати дещо й для експорту ‒ як, наприклад, багато прикрашені крем’яні рушниці та ножі.

Ось такою, в найзагальніших рисах, була економіка Криму. Ханство ніколи не було особливо багатою країною, але, при своїх скромних потребах, було цілком самодостатнім.

До вашої уваги – перелік усіх частин цієї серії: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята, сімнадцята, вісімнадцята, дев’ятнадцята, двадцята, двадцять перша, двадцять друга, двадцять третя, двадцять четверта, двадцять п’ята, двадцять шоста, двадцять сьома, двадцять восьма, двадцять дев’ята, тридцята, тридцять перша, тридцять друга, тридцять третя, тридцять четверта.

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

ІНШЕ З МЕРЕЖІ



Загрузка...
XS
SM
MD
LG