Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2018, Київ 00:24

Кримське ханство. Бахчисарайський мир


Олекса Гайворонський, Сергій Громенко

(Продовження, попередні частини: перша, друга, третя, четверта, п’ята, шоста, сьома, восьма, дев’ята, десята, одинадцята, дванадцята, тринадцята, чотирнадцята, п’ятнадцята, шістнадцята)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його відносини з Україною.

В історії Української революції XVII століття можна зустріти таку подію, як укладання Бахчисарайського миру 1681 року. Чи випливає з цього факту те, що Бахчисарай у цей час став центром міжнародної дипломатії? Хто і на яких умовах уклав цей мир, і чому саме в Бахчисараї? І що означав новий договір для самого ханства?

Цей мир був укладений між Османською імперією та Московським царством. Суттю цього мирного договору був поділ України на дві частини, російську та османську, і встановлення між ними кордону по Дніпру. Це насправді важка й гірка сторінка в історії України. Адже якщо вважати Бахчисарайський договір останнім акордом повстання українських козаків чи, як деякі історики називають ці події, ‒ «української національної революції», ‒ то ось чим ця «революція» завершилася: розділом країни між двома агресивними імперіями, причому сама країна при цьому розділі самої себе ніякого права голосу не мала.

А що цей договір означав для Криму?

У 1654 році, коли Мехмед IV Герай кинувся на допомогу Речі Посполитій, він зовсім не мав на меті забезпечити Польщі повну перемогу над козаками та Московією; в інтересах Криму було лише вирівняти баланс, який його попередник порушив своєю допомогою козакам.

В інтересах Криму було лише вирівняти баланс, який його попередник порушив своєю допомогою козакам

Але Польщі так і не вдалося відновити колишній контроль над усією українською територією, і гетьманська Україна, як добре відомо, виявилася розділеною на Правобережжя, де вплив Варшави до певної міри був відновлений, та Лівобережжя, яке перейшло під контроль Москви.

При цьому ні Польща, ні Московія не досягли неподільної, повної влади в своїх зонах впливу ‒ адже, як відомо, козацька Україна була вельми автономна в своїх діях. Тому на цій території виник своєрідний вакуум зовнішньої влади.

І це було дуже вигідно для Криму. Тому що в цьому випадку Бахчисарай отримував можливість заповнити цей вакуум власним впливом, і тим самим ‒ вбити довгий географічний клин між своїми північними сусідами, отримати на своїх кордонах васальну буферну державу й таким шляхом дуже надійно убезпечити себе на майбутнє.

Звідси й взялися нові проекти захоплення України під кримський контроль, і вони були пов’язані, перш за все, з ім’ям гетьмана Петра Дорошенка, який спочатку цілком офіційно оголосив про перехід гетьманської України під зверхність хана.

Але незабаром тут у Мехмеда IV Герая виникла проблема, дуже схожа на ту, з якою свого часу зіткнувся Іслям III Герай.

Адже Дорошенко (як і Богдан Хмельницький до нього), зрозуміло, не вважав метою свого життя навіки загнати Україну під міцний контроль кримських ханів. Його метою було досягнення максимальної свободи для своєї країни, й тому він на певному етапі теж став вміло грати на суперечностях між ханом та султаном. Гетьман віддалився від хана, став виявляти демонстративну лояльність Стамбулові і став навіть радити падишахові, щоб той усунув Мехмеда IV Герая з престолу.

Дорошенко теж став вміло грати на суперечностях між ханом та султаном

Ставало зрозуміло, що гетьман намагається увійти в безпосереднє підпорядкування Стамбулові, щоб стати не васалом хана, а рівним йому за статусом підданим султана. І дещо йому вдалося: султан став у наказовому порядку примушувати хана допомогти Дорошенкові.

Це дуже не сподобалося Мехмедові IV Гераю, і хан став було шукати собі серед козаків інших протеже, й навіть знайшов. Але вони були не так популярні, як Дорошенко, та й було вже пізно: султан вирішив усунути Мехмеда IV Герая та замінити його ханом, який буде схильний суворо дотримуватися османського політичного курсу, а не вибудовувати свій власний.

Туреччина серйозно взялася за підтримку Дорошенка, й коли Польща спробувала вибити цього протурецького гетьмана з Правобережної України, султан виступив на його захист, пішовши війною проти Польщі. А кримським ханом у 1671 році був поставлений Селім I Герай ‒ видатна персона в історії Кримського ханства, але в цьому питанні важливе те, що він був вірним провідником султанських інтересів. У результаті османи витіснили польські війська та окупували Поділля, а гетьманська Україна залишилася під владою османського васала Дорошенка. Тобто, фактично Правобережна Україна стала османською, і в Стамбулі стали лаштувати плани, як би поширити свій вплив і на Лівобережну Україну.

Друга половина 1670-х років стала часом, коли Польща безуспішно намагалася відвоювати у турків Правобережну Україну, а Московія, так само безуспішно, відкидати спроби османів захопити козацьку столицю Чигирин. Крим під правлінням Селіма I Герая активно брав участь у цих подіях ‒ але вже як сила лише допоміжна, другорядна, яка не стільки проводить самостійний зовнішньополітичний курс, скільки обслуговує інтереси курсу османського (хіба що ситуативно та зрідка дозволяючи собі незначне відхилення від нього).

Дві імперії поділили Україну по Дніпру: Московії дістався східний, лівий берег, а Туреччині ‒ західний, правий

У тих же самих (османських) інтересах виступав і Мурад Герай, який служив посередником у мирних переговорах Стамбула та Москви. За підсумками цих переговорів дві імперії поділили Україну по Дніпру: Московії дістався східний, лівий берег, а Туреччині ‒ західний, правий. А про Польщу ніхто вже й не згадував, бо з тих територій вона була надовго вигнана ‒ спочатку зусиллями козаків, а потім і турків.

Тобто, як можна бачити, Кримові так і не вдалося створити зону власного міцного впливу на північ від своїх кордонів. І тепер там, на Дніпрі, на зміну колишній рівновазі сил дійсно постала супердержава ‒ чого так боялися колишні хани.

Щоправда, всупереч початковому занепокоєнню, ця супердержава виявилася не однією з двох слов’янських, а турецькою. І хоча вона не загрожувала самому існуванню Кримської держави так, як загрожував би гіпотетичний польсько-московський союз, ‒ проте вона принесла інші проблеми, вже далеко не гіпотетичні. Адже зміцнення османської влади на найближчих до Криму територіях, які хани здавна вважали своєю сферою впливу, позбавляло Крим залишків його колишньої державної самостійності. І навіть сам Бахчисарайський мир є тому прикладом: адже Крим у ньому відігравав роль лише посередника, а зовсім не учасника, не договірної сторони. І плоди цього згортання кримської незалежності повною мірою виявилися вже найближчим часом.

Тобто, даючи пряму відповідь на питання, чи став Крим у 1681 році центром міжнародної дипломатії, я можу твердо сказати: ні, не став. А зовсім навпаки: вплутавшись у вир українських подій, Кримське ханство втратило навіть той статус важливого регіонального центру впливу, який воно мало раніше. Тому що тепер замість Криму в регіоні рішення ухвалював Стамбул.

Далі буде.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG