Доступність посилання

ТОП новини
24 Жовтень 2018, Київ 07:41

Популісти провокують люмпенів на третій Майдан (огляд преси)


Під час акції біля будівлі Верховної Ради України, 2017 рік

Про причини успіху популістів і їхню небезпеку для країни розповідає «Український тиждень». Видання стверджує, що сьогодні утриманський вірус уразив одразу кілька поколінь. Проблема у прагненні виборців мати рибу (нехай не першої свіжості) замість вудки. Серед прізвищ популістів видання називає і Юлію Тимошенко, яка прагне перемоги понад усе, а тому робить ставку на найбіднішого й найменш відповідального виборця. Хвиля соціального популізму створює нові виклики, і замість орієнтованих на Кремль політиків більшу підтримку отримують безвідповідальні політики, які своїми солодкими промовами здатні привабити до себе чималу аудиторію, але в разі перемоги ризикують кинути країну в небачений досі хаос. «Український тиждень» попереджає, що третій, нищівний для країни, Майдан можуть підняти не якісь міфічні патріоти, а просто невдоволені люмпени, що так і не побачать комфортних цифр у платіжці за комуналку, а разом із ними усіх тих молочних рік і киселевих берегів, які обіцяють популісти.

Коли серед політиків немає явних лідерів, тоді зростає популізм, переконує в «Українському тижні» соціолог Ірина Бекешкіна. Вона зазначає, що навіть політсили, які за ідеологією не схильні до популізму, змушені до нього вдаватися. Аукціон обіцянок призводить до того, що в якісь із них хочеться вірити. Люди навіть зі здоровим глуздом сподіваються: бодай щось, але ж дадуть. Звідси й патерналізм, який політики особливо підживлюють перед виборами. Але одна річ – популізм у країнах, де середній клас становить більшість, а зовсім інша – у бідних, таких, як Україна. Тут патерналістські настрої значно небезпечніші, наголошує соціолог.

Три роки тому екс-міністр оборони Анатолій Гриценко не потрапив навіть у Верховну Раду, а тепер цей політик став одним із фаворитів президентських виборів, констатує тижневик «Новое время». Однак у справжнього полковника Гриценка – саме в цьому званні він звільнився з армії в 1999 році – є одна особливість – він часто має високий рейтинг між виборами і слабкий результат за підсумками реального голосування. Видання стверджує, що одна з причин «злетів і падінь» популярності Гриценка – його конфліктність, яка не дозволяє створити власну сильну команду. Гриценко не вміє працювати в команді і з командою, не в змозі цементувати однодумців і союзників. А ще колишній військовий міністр погано сприймає критику і не чує альтернативних думок, переконують експерти тижневика «Новое время». У статті «Полковник рветься до зірок» видання наголошує, що від того, чи вдасться Гриценкові зараз сформувати сильну команду, буде залежати його подальша доля.

Голодування Олега Сенцова лякає своєю незворотністю. Надто вже нерівні сили в цьому протистоянні – людина, що прагне справедливості, і система, яка намагається його зламати. До того ж, як наголошує в тижневику «Новое время» письменник Сергій Жадан, система з самого початку не заточена на якесь розуміння – вона інакше влаштована. У такій ситуації складно припустити, що з'явиться якась взаємна угода, вважає письменник. Незворотність полягає і в іншому. Сенцов невипадково оголосив голодування напередодні чемпіонату світу, який повинен початися в Росії. Це звернення до всіх – громадянам України та світу. Ви будете дивитися футбол? А я в цей час буду вмирати. І ви повинні знати про це. Всі повинні знати. І Україна має докласти до цього усіх зусиль, інакше позиція країни нічого не варта. Інакше взагалі немає про що говорити, наголошує дописувач тижневика у статті «Менше, що можна зробити».

За чотири роки кількість українців, ув’язнених у Росії з політичних мотивів, зросла майже всемеро, зазначає «Український тиждень». У 2015-му йшлося про 11 людей. Однак далі чи не щомісяця з’являлася інформація про нові обшуки, затримання, арешти. Не лише в Криму, а й на території Росії та Білорусі. І на кінець травня 2018-го кількість політв’язнів сягнула 68 осіб. І, як наголошують правозахисники, це лише ті українські громадяни, про яких відомо. За цей час, тобто за чотири роки, в Україну повернулося лише восьмеро людей. На обурливу реакцію західних країн, не кажучи вже про Україну, Кремль не реагує. Як зазначає тижневик, проти міжнародного тиску в Росії виробився імунітет. На всі ухвали та резолюції, які стосуються анексії Криму, порушення прав людини й переслідування українців із політичних мотивів, Москва не зважає. Правозахисники переконують, що треба зробити так, аби ціна за політв’язнів стала для Путіна надто високою.

Про те, чи достатньо робить Україна для усунення ворожих впливів, і що робити далі з російськими агентами впливу та кремлівською пропагандою, аналізує «Український тиждень». Поки, як стверджує дописувач, боротьба з нею ведеться точково та безсистемно. Свідчення цього – справа Кирила Вишинського. Незрозуміло, що буде далі з редакцією «РИА Новости», як бути з тими українськими спікерами, які співпрацювали з цим ЗМІ й свідомо займалися маніпуляціями та антиукраїнською пропагандою в інтересах держави-агресора. Адже, за твердженням автора статті, журналіста Дениса Казанського, той-таки політолог Михайло Погребинський загалом робив те саме, що й Вишинський. Однак останній перебуває під арештом, а Погребинському не висунуто жодних звинувачень. Невідомо, чи є в нього медаль «За повернення Криму», але справи це не міняє: ті, хто співпрацював із редакцією «РИА Новости», так чи інакше виконували спільні завдання. Така ситуація стала можливою, бо в Україні досі немає адекватного законодавства з протидії кремлівській пропаганді. Вибіркова боротьба з російськими агентами впливу, коли телеканали Росії давно відключені, але при цьому в Києві під виглядом українського медіа спокійно діє офіс пропагандистів, не може бути ефективною. Давно пора законодавчо обмежити роботу російських ЗМІ в Україні в будь-якому вигляді, зокрема і їхніх українських франшиз. Ситуація, коли під час воєнних дій у столиці працюють, по суті, агенти противника, неприпустима, наголошує тижневик у статті «Викрити агентуру».

Уже чотири роки як триває реформування України. І результат, як переконує дописувач тижневика «Дзеркало тижня», поки що не дуже втішний. Позитивні зміни відбуваються дуже повільно і приживаються важко. У результаті реформування затягується, умови для рівного ведення бізнесу відсутні, масштабних інвестицій немає, тіньові схеми процвітають... Але, як наголошує автор статті, найобразливіше для бізнесу те, що на п'ятому році реформування вже зафіксовані реальні спроби скасувати навіть ті нечисленні досягнення, які бізнес буквально вичавив із влади. Йдеться про те, що парламентський податковий комітет, по суті, проголосував за повернення до життя однієї з головних контрабандних схем. Докладніше про неї йдеться в статті «Реформи по-українськи: крок уперед – два кроки назад?».

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
Загрузка...
XS
SM
MD
LG