Російське громадянство для переселенців – елемент тиску на Україну – Гармаш

Гості програми «Ваша Свобода»: Сергій Гармаш, президент Центру дослідження соціальних перспектив Донбасу; Леонід Радзиховський, російський журналіст; Грігол Катамадзе, колишній посол Грузії в Україні.

До Держдуми Росії внесли проект закону, яким спрощується отримання громадянства Росії для переселенців з України. При цьому стверджується, що зараз у Росії перебуває майже мільйон громадян України, які виїхали з Донбасу після початку війни. Раніше російський президент Володимир Путін висловив готовність надавати громадянство Росії вихідцям з інших держав, які «кровно пов'язані з «русским миром».

(Повна версія програми)

Олександр Лащенко: Пане Гармаш, вже п’ятий рік... Чому зараз згадали тих українців, які з Донбасу, з зони бойових дій виїхали саме до Росії?

Сергій Гармаш (переклад): Цей законопроект не новий. Його було зареєстровано ще наприкінці минулого року. І стосується не тільки вихідців з Донбасу і України, а загалом так званих «співвітчизників». Зараз дійсно в законодавстві Росії є навіть певна дискримінаційна норма щодо громадян колишнього СРСР для отримання громадянства Росії. Якщо громадяни інших країн (не з так званого СНД – ред.) можуть просто заявити про своє бажання і отримати громадянство, то громадяни з цих країн зобов’язані привезти дозвільний документ з країни проживання.

Наразі виникла ця проблема дуже гостро, тому що люди з Донецької і Луганської областей, які поїхали до Росії, не можуть отримати дозвільні документи в Україні, оскільки тут перебувають або в розшуку, або засуджені, або ще щось. Але треба враховувати політичний фактор. Про цей законопроект тільки зараз заговорили. Це пов’язано з ситуацією на Донбасі. Це черговий елемент тиску на Україну і не тільки, а й на США, що, якщо не будуть реалізовуватися Мінські домовленості в тому варіанті, як це бачить Росія, ось така завуальована погроза повторення «грузинського сценарію» – видача паспортів з можливістю потому використання цього факту для захисту так званих «співвітчизників». Хоча цей фактор Путіну не особливо й потрібен. Є такий досвід, коли дуже багато російських паспортів видали в Казахстані, що призвело до того, що чимало громадян отримують дві пенсії – і російську, і казахську, а Росії це нічого не дає.

Якщо врахувати, скільки людей там залишилося, скільки виїхало і зареєструвалися як переселенці на території, яка контролюється Києвом, скільки людей виїхало, але не реєструвалися як переселенці, то в Росію переїхало ніяк не мільйон. Я думаю, що, мінімум, 1,5 мільйони, біля двох (переселенців з окупованих території (ОРДЛО) – ред.). У Донецьк, оскільки це економічний центр, і є ще якась видимість життя, з’їхалися люди з периферії, з містечок, які фактично «вмерли» – Єнакієве, Докучаєвськ...

Путін зараз хоче якось врегулювати це питання – це все ж таки потреба Росії у кваліфікованих кадрах. Вона вже критична. Для них Донбас – це ще й трудовий резерв, який вони хочуть використати. Росія зацікавлена в тому, щоб притягувати слов’янське населення, яке вважає більш близьким. Потрібна рабсила.

Зараз Путін робить все, щоб зберегти нинішній статус-кво – гарячу окопну війну, як мінімум, до президентських і парламентських виборів в Україні. Він планує, що проросійські сили зможуть завоювати якісь позиції і реалізувати Мінські угоди.

​– Переклад. Пане Радзиховський, як ви вважаєте, що на п’ятий рік війни може хотіти президент Путін у плані врегулювання на Донбасі?

Леонід Радзиховський (переклад): Я думаю, що Донбас – це вже не самоціль якась. Оскільки вся ця нісенітниця з так званим «русским миром», істерія 2014 року, давним-давно здохли. І ніхто про цей «русский мир» взагалі не нагадує.

Це розмінна монета. Він (Путін – ред.), як у казино, набрав фішок в «геополітичному казино», а на що ставити – на чорне чи на біле – не зовсім зрозуміло.

Вся політика Путіна, як і у більшості сучасних політиків – він тут не є оригінальним, зводиться до безкінечного, доволі втомливого особистого піару без яких-небудь великих так званих державних цілей. Чого Путін міг би добиватися від Трампа і що міг би запропонувати? Програма максимум – відміна американських санкцій, а слідом з великим задоволенням відмінять і європейські. Але ж це задарма не робиться. В Америці збожеволіли, ставлення до Росії моторошне – хто скаже, що можна домовлятися з Росією, то його розірвуть на шматки. Щоб домовлятися, має (Путін – ред.) чимось поступитися. Щодо Сирії дійшли якихось домовленостей – американці готові, щоб лишився Асад (чорт з ним!), а росіяни обіцяють за це, як я розумію, що звідти забереться Іран, принаймні з тієї частини, яка межує з Ізраїлем. Це одна купа фішок.

Інша купа фішок – щодо Донбасу. Путін через піар-міркування не може сказати: ми йдемо з Донбасу, забирайте його і мучтеся з ним, як самі забажаєте. Це втрата іміджу. Путін ніколи не відступає. Для нього, якщо можливий якийсь компроміс щодо Донбасу, то це – виконуйте Мінські угоди, як їх розуміє Росія. Україна дає для Донбасу максимальну автономію, росіяни за це закривають кордон, забирають додому усіх цих захарченків і все це барахло, а військам ООН дають можливість взяти під контроль весь Донбас. А Україна на це не хоче йти, бо тоді вся українська політика зависає у повітрі. Але якщо на них (українських політиків – ред.) навалиться з усієї сили Трамп, американці, то зможуть проломити опір Порошенка.

Це певна утопічна програма максимум для усіх. В житті так не буде. Цілком можливо, що «велика історична зустріч» з Трампом закінчиться нічим. Трамп напише у «Твітері», що це була «фантастична зустріч»...

– Пане Катамадзе, як керівництво Грузії свого часу реагувало на практичні вже дії, не просто спроби Росії, перед грузинсько-російською війною ширше видавати паспорти оцим територіям – Південна Осетія, Абхазія?

​Грігол Катамадзе: Росія не змінює тактику. Дуже все схоже на те, що відбувалося щодо Грузії. Якщо говоримо про паспорти, то громадянам Грузії, які залишилися, бо абсолютну більшість вигнали з Абхазії на початку 1990-х, почали видавати російські паспорти. Ми наголошували, що це буде велика проблема. Буде сценарій, що вони говоритимуть, що захищають російських громадян в Південній Осетії і Абхазії. Так і сталося через декілька років, коли була війна у 2008 році.

За радянського часу в Абхазькій автономії мешкало 500 тисяч громадян. 350 тисяч вигнали зі своїх домівок у 1993 році. На території Південної Осетії за СРСР проживало приблизно 200 тисяч людей. Перша хвиля напруги – вигнали зі своїх домівок більше ніж 150 тисяч. Що там залишається? Звідти виїхали не тільки етнічні грузини, а й абхази, осетини. Багато з них виїхали у Грузію і мешкають й по сьогодні там.

Я думаю, що все ж світ дотисне Російську Федерацію, щоб вирішити проблему Донбасу на користь України і повернути контроль над державним кордоном України.