«Український тиждень» пише, що популісти особливо щедрі на обіцянки для найвразливіших верств населення: їм обіцяють модифікований патерналізм, ручне зниження цін, атракціон різних благ і, звісно ж, тюрми для різних там «буржуїнів». Утім, українське політичне сектантство цим не обмежується. За останні чотири роки в державі розвинувся вельми активний рух «свідків антикорупції». Не менш гучно звучать голоси тих, хто каже, що шлях до порятунку лежить через мир. Утім, коли подивитися на українських політиків, які випромінюють миролюбність із білбордів (хіба що не мироточать), то неважко переконатися, що вони здебільшого з проросійського табору – з тих, хто безпосередньо чи опосередковано був причетний до «русской весны». Коли вони кажуть «мир», то не втомлюють своїх слухачів інформацією про його ціну, отже, нескладно здогадатися, що йдеться про умови агресора, зазначає видання. Не забуває про заклики до миру й лідер президентських рейтингів Юлія Тимошенко. Її формула взагалі шокує своєю загадковістю: реанімувати Будапештський меморандум у тільки їй одній відомий спосіб. Але людям, які схильні вірити в те, що всі проблеми можна розв’язувати за допомогою чарівної палички, цього, схоже, достатньо, зазначає видання. Так само, як і тим, хто вірить, що звільнення Донбасу у воєнний спосіб передбачає лише гучний генеральський наказ із Києва – і вороги тікатимуть за Ростов і далі.
«Український тиждень» наголошує, що голосувати за популістів, ставати їхніми політичними подорожніми – найпростіше, що можна зробити. Якщо не задаватися питанням, «що далі?» Ним, як переконує видання, навіть не надто переймаються топові політики: мовляв, переможемо на виборах, а там хоч трава не рости. А тим часом після перемоги якраз і постануть ті виклики, простих відповідей на які не існує: війна, зовнішні борги, Пенсійний фонд, трудова міграція, освіта, медицина... Попервах, звісно, можна буде списувати всі невдачі на важкий спадок попередників. А далі? Видання пише, що молодим й активним, можливо, варто б нарешті відкинути упередження та недовіру й спробувати консолідуватися без «дорослих» кураторів. Не вийде на цих виборах – зробити роботу над помилками, перемогти на наступних – це точно краще, ніж забруднитися в колі «професійних політиків».
Тижневик «Новое время» пропонує одкровення екс-глави Нацбанку Валерії Гонтарєвої про найважчий період в її житті. Видання пише, що провівши масштабну чистку банківського сектора, перебудувавши всю монетарну політику і націоналізувавши найбільший банк країни – «Приватбанк», вона виконала важку роботу. І накопичила величезну кількість впливових опонентів. Саме вони, за словами Гонтарєвої, організовували проплачені мітинги під Нацбанком. У багатьох ЗМІ була повна дезінформація, маніпуляції. Наприклад, від Юлії Тимошенко, яка стверджувала, що Гонтарєва видала 300 мільярдів гривень рефінансування. Тоді як насправді, коли вона очолила НБУ заборгованість з рефінансування була 110 мільярдів, а коли пішла – 19 мільярдів. Гонтарєва наголошує, що вона як технократ, приходить з цифрами. А вони – просто балакучі голови. При цьому люди без честі, без совісті, без елементарних економічних знань. Але дуже добре говорять.
Про те, чому мільйони українських родин ще не скоро зможуть оплачувати послуги ЖКГ самостійно, розповідає «Український тиждень». Видання стверджує, що субсидії залишаться частиною української дійсності надовго. Допоки в країні не виведений з тіні ринок праці, не реформована пенсійна система та не проведена масштабна модернізаціа житла й інфраструктури (не кажучи про енерговитратність промисловості), відмова від субсидій обійдеться дорожче, ніж самі субсидії. У теперішніх умовах вони допомагають уникнути тяжких соціально-економічних наслідків, які зачіпатимуть цілі прошарки населення. Однак ефективність інструменту субсидій слід постійно підвищувати, вдосконалюючи правила їхнього призначення та створюючи відповідні механізми контролю. Щоправда, кожен уряд стоїть і стоятиме перед спокусою перетворити їх із механізму підтримки конкретних громадян на спосіб підкупу незаможних верств населення в обмін на політичну лояльність. І якщо випробування субсидіями Україна ще може витримати, то їхнє перетворення на атракціон небаченої популістської щедрості загрожує набагато серйознішими наслідками, попереджає тижневик. Стаття називається «Випробування субсидіями».
А в статті «Ресурсне прокляття» «Український тиждень» розповідає, чому природні ресурси досі не зробили Україну багатою. Газ, нафта, вугілля, уран, залізна й марганцева руда, титан, бурштин – це тільки те, що на слуху й активно розробляється в Україні. А крім того, є ще низка родовищ берилію, літію та інших корисних копалин, за які точиться тиха боротьба. Видобуток та експорт сировини (переважно руди і напівфабрикатів) є однією з основних галузей української економіки. І потенціал українських надр ще не розкритий, тож за правильного підходу розробка нових родовищ може стати драйвером економічного зростання країни. Однак, як переконує автор статті Денис Казанський, у підсумку Україна щороку викидає мільярди на закупівлю того, що має в надлишку. Замість того, щоб створювати робочі місця тут, платити гроші українцям, інвестувати в розвідку та видобуток власних корисних копалин, Україна поповнює бюджети інших держав. А сама випрошує черговий кредит у МВФ, бо в скарбниці бракує коштів. В економічній теорії є таке поняття, як ресурсне прокляття: багато країн, які мають значні запаси природних ресурсів, зосереджуються на видобутку сировини, не розвивають інші галузі економіки й стають сировинними придатками інших, розвиненіших держав. В Україні ж власне ресурсне прокляття, з місцевим колоритом. Якщо інші країни, багаті сировиною, стикаються з проблемами на етапі розподілу доходів, отриманих від її продажу, то Україна, маючи досить великі запаси найрізноманітніших корисних копалин, не може навіть ефективно організувати їх видобуток. Українці, немов собака на сіні, сидять на своїх ресурсах і скаржаться на бідність, безгрошів’я та безробіття. І осмисленого плану виходу, на жаль, не пропонує жодна з наявних політичних сил, переконує автор. Ось де новим політикам відкривається великий простір для роботи. Адже, вміння ефективно розпоряджатися наявними ресурсами є не менш важливим і складним завданням, аніж уміння знаходити нові.
Про те, якою може бути війна майбутнього, аналізує «Український тиждень». Перш ніж шукати відповідь, дописувач видання вважає за потрібне зазначити, що на окремих ділянках глобального фронту вона вже давно триває. Просто замість класичних танкових клинів у бій ідуть мас-медіа, підкуплені політики, а ударів завдають торговельними митами. Її називають війною нового покоління, або гібридною. І ключовими в ній стають невійськові методи. Та щоб зрозуміти, як воюватимуть у наступній війні, тижневик пропонує подивитися на те, у які саме сфери інвестують провідні країни світу. Одним із найперспективніших напрямів сьогодні є розробка різноманітних безпілотних апаратів. І якщо кілька років тому йшлося виключно про літальні апарати, то нині активно розвиваються сухопутні, надводні та навіть підводні дрони, наголошує видання. Війна майбутнього, яка включатиме кібератаки, інформаційно-психологічну обробку, удари високоточної гіперзвукової зброї та придушення оборони безпілотниками, може тривати лічені години. Ця нова війна переважно відбуватиметься непомітно для пересічного ока. На цьому видання наголошує в матеріалі «Останній аргумент».
«Дзеркало тижня» інформує, що за останні три роки в галузі електроенергетики зроблено важливі кроки: почалося впровадження заходів для синхронізації з енергосистемами ЄС і становлення сектора відновлюваної енергетики, ухвалений Закон України «Про ринок електричної енергії» та розпочата підготовка до його впровадження. Проте конфліктна ситуація, що виникла під час реорганізації державної компанії НЕК «Укренерго», оператора Об'єднаної енергосистеми України, може відкинути далеко назад практичне впровадження реформ. Докладніше йдеться в публікації «Реформа електроенергетики: один крок уперед, три кроки назад?»
