Жодних міжнародно-правових підстав для кримінального переслідування українських військових моряків російська сторона не має, наголошує дописувач «Дзеркала тижня». За міжнародним правом, якщо в російської сторони є претензії у зв'язку з діями моряків, такі претензії мають реалізовуватися шляхом пред'явлення їх безпосередньо Українській державі з використанням передбачених міжнародно-правових та дипломатичних механізмів. Але аж ніяк не шляхом організації індивідуального кримінального переслідування українських військовослужбовців, які, згідно з міжнародним правом, наділені імунітетом від такого переслідування. У разі незабезпечення російською стороною українським військовослужбовцям імунітету від кримінального переслідування та відмови від негайного звільнення їх, настане міжнародно-правова відповідальність Росії, а Україна – за дотримання необхідної процедури – матиме міжнародно-правові підстави для застосування пропорційних контрзаходів проти Росії, зокрема шляхом обмеження імунітету, яким користується російська державна власність на території України. Більше того, відмова російської сторони від забезпечення імунітету від кримінального переслідування українських військовослужбовців може мати глобальніші негативні наслідки для Росії: вона втратить право вимагати забезпечення аналогічного імунітету вже для своїх військовослужбовців при вчиненні ними дій за межами Росії. Заголовок статті – «Визволення українських військових моряків: окремі міжнародно-правові аспекти».
Дописувач «Українського тижня» журналіст Денис Казанський розповідає, як склалася доля донбаських і луганських учасників Євромайдану та «антимайдану». Він стверджує, що акції «антимайдану» за своєю суттю були штучними, на них за наказом згори приходили переважно тітушки, які влаштовували провокації і навмисно йшли на відкритий конфлікт із опонентами. Журналіст вважає, що після утворення угрупувань «ЛНР»-«ДНР» їхніх лідерів спіткала приблизно така сама доля, що й інших учасників проросійських рухів першої хвилі у Луганську та Донецьку. Вони були досить швидко витіснені з «влади», а їхня діяльність потрапила під заборону. Докладніше йдеться в публікації «Герої та антигерої».
«Український тиждень» розповідає, як введення воєнного стану вплине на політичну діяльність партій, чому його бояться та як ним спекулюють. Видання стверджує, що аргументи супротивників воєнного стану, борців за «свободи й права людини» – махровий популізм, який не має нічого спільного з позицією державника. Це щось із серії «розпустити армію», що зробив століття тому Володимир Винниченко з компанією, бо «російські соціалісти та комуністи, мовляв, нам брати й ми не хочемо з ними воювати». Чим це закінчилося, відомо, зазначає видання. Якби в Україні був введений повноцінний воєнний стан, і не на місяць і не на всяк випадок, певні незручності країні справді довелося б пережити. Але війна не передбачає комфорту та вседозволеності. Перемогти ворога можливо лише, якщо обмежити непотрібні витрати та зусилля, спрямувавши їх на перемогу. Дозволити проведення мітингів, страйків чи референдумів у країні, що воює, – шлях до поразки. На жаль, як пише тижневик, головним відкриттям, яке спровокували події з українськими моряками, стало усвідомлення, що багато українців взагалі не хочуть розуміти, що поруч триває війна, гинуть люди. Країна гуляє в барах, дивиться шоу, голосує за зірок-танцюристів, вимагає дешевих автівок, перекриває траси, дискутує, френдить, відфренджує, але не хоче знати одного: то лише прикра випадковість, що на голови не падають бомби. І це, власне, пояснює, чому такі тонкощі політики рідко беруть до уваги. Адже так званий політбомонд – це лише концентрована проекція суспільства, викинута на вершину. Стаття називається «Страхи та інтереси».
Одним з ефективних інструментів Кремля у веденні війни нового покоління проти України є використання політичного впливу в міжнародних установах чи бізнесах. У такий спосіб Росія намагається лобіювати власні інтереси, ефективно створюючи прикриття для своїх воєнних злочинів. Як пише «Український тиждень», нині Москва доволі успішно експлуатує головні вразливості цивілізованого світу: свободу висловлення думок і необхідність пошуку демократичного консенсусу. Робить вона це руками або куплених політиків, або «корисних дурнів», яких використовує втемну. Чи буде західний світ готовий частково відступити від своїх цінностей заради збереження міжнародного ладу й справедливості – питання відкрите. Зараз брак адекватної реакції працює на агресора, ще більше розв’язуючи йому руки, як у випадку останнього конфлікту в Азовському морі. Більше про російський слід у міжнародних політичних організаціях йдеться в статті «Уся імперська рать».
Тижневик «Новое время» аналізує, які ризики є в ухваленому нещодавно держбюджеті країни на 2019 рік і що в цьому документі позитивного. У статті «На що жити будемо» експерти видання зазначають, що головний фінансовий документ держави консервативний і реалістичний. В ньому немає економічної бравади і відверто нездійсненних показників. Зростання доходів і витрат склало 12% у порівнянні з показниками 2018-го. Також Бюджет-2019 передбачає зростання витрат на медицину, освіту і будівництво доріг. Має запрацювати Нацслужба здоров'я, яка займається реформою первинного рівня медичних послуг. Серед негативів – те, що це буде бюджет виживання і проїдання. Найбільша стаття витрат держбюджету – виплата та обслуговування держборгу. На ці цілі уряд передбачив третину усієї видаткової частини. Він повинен буде як розрахуватися за старими боргами, так і залучити нові, щоб профінансувати дефіцит. Успішне залучення грошей на зовнішньому ринку залежить головним чином від продуктивної співпраці з МВФ, зазначає тижневик.
А в публікації «Велика жнива» тижневик «Новое время» стверджує, що на українське сільське господарство пролилися відразу два золотих дощі: рекордний за всю історію країни урожай зернових і стійкі ціни на них. Все це дозволить аграріям заробити на експорті майже $ 8 мільярдів. Однак, як жартують українські економісти, є дві біди: занадто маленький урожай і занадто великий. Тому що поганий урожай загрожує низькими заробітками, що не дають можливості окупити вкладення, а при хорошому сировина сильно дешевшає, що також знижує заробітки. В цьому ж році урожай став рекордом за всю історію незалежності і перетворився на перемогу.
Голова правління «Ощадбанку» Андрій Пишний у «Дзеркалі тижня» розповідає, як банку вдалося перемогти Росію в міжнародному арбітражі, здобувши рішення про виплату 1,3 мільярда доларів США компенсації за втрачені внаслідок окупації Криму активи плюс майже 100 тисяч доларів відсотків за кожен прострочений Росією день щодо виплат присудженої компенсації. Росія не готова віддавати присуджені міжнародним арбітражем компенсації. Тому Україна шукатиме майно Росії чи держкомпаній країни-агресора в інших державах, накладати на них арешт і реалізовувати. Ще один шлях – це механізм заміни кредитора у відносинах Росією з іноземними контрагентами, де Росія виступає кредитором. Так, це розтягнеться на роки. Але головне – країну-агресора можна і треба перемагати, переконаний фінансист.
