Тижневик «Новое время» досліджував: чи гідний Петро Порошенко залишитися на другий термін? На думку експертів видання, зокрема соціолога Ірини Бекешкіної, господар Банкової, хоч і схибив у подоланні корупції і згрішив, культивуючи фаворитизм, але він прекрасно впорався в найбільш чутливих сферах, на які має безпосередній вплив. Йдеться про його роль міжнародного парламентера, який зумів сформувати антиросійську коаліцію. І про роль президента як головнокомандувача. «Армія була зруйнована вщент. Довелося її майже з нуля реформувати, – нагадує Бекешкіна. – І те, що сьогодні вона може стримувати значно сильнішого ворога, це плюс». Загалом, протистояння з Росією протягом п'яти років принесло Україні куди більше користі, ніж шкоди, вважає економіст Олександр Пасхавер. Формування держави, нації і збройних сил відбулося саме внаслідок загрози в поєднанні із зусиллями керівництва країни, яке цю загрозу сприйняло як фактор розвитку. Політолог Володимир Фесенко назвав отримання українською церквою томосу особистої великою заслугою глави держави. Що ж стосується численних провалів Порошенко, то на них теж не варто тримати гриф секретності. Вони усі відомі, обнородовані й пішли в тираж. Наприклад, провал в питаннях деолігархізації і демонополізації економіки. На це в першу чергу вказує Олексій Гарань. Але робить при цьому застереження: «Почалася боротьба за ослаблення олігархів. Постраждали Дмитро Фірташ, Ігор Коломойський. Але з іншими, в тому числі з Рінатом Ахметовим, Порошенку потрібно було шукати компроміси. Він не зміг почати радикальну боротьбу проти всіх». Також в результаті нерішучих заходів реформи в найважливіших сферах –енергетиці, правоохоронній системі, судочинстві – рухалися повільно або не рухалися зовсім. Що ж станеться або не відбудеться, якщо переможе Порошенко? Гарань переконує, що основні тенденції збережуться. «Це і плюс, і мінус, – зазначає політолог. – Курс Порошенка буде більш-менш прогнозованим». Бо, скажімо, важко зпрогнозувати яким буде курс в Анатолія Гриценка. А якщо президентом оберуть Тимошенко, є загроза монополізації влади. Це якраз те, на що Гарань звертає увагу в першу чергу: монополізації влади в період президентства Порошенка не відбулося. Під час другого терміну таких можливостей у нього буде ще менше. Що йде новом-старому президентові в безумовний плюс.
У переддень виборів частина громадян раптово дитиніє, стверджує «Дзеркало тижня». Виборець стає по-дитячому примхливим, егоїстичним, безпорадним: вимагає для себе все і відразу та всьому вірить. Йому, виборцеві, у цей період особливо подобаються барвисті обгортки, безкоштовні ласощі та яскраві вистави, де виряджені в театральний реквізит лицедії, пустуючи й кривляючись, зображають бетменів, бетвуменів, гаррі поттерів та інших голобородьків. Вибори – час нещадної ідеалізації, і на цей час критичне мислення в багатьох вимикається, як світло в дитячій після дев'ятої вечора, переконує автор статті Сергій Рахманін. Чим менше знань про людину, тим легше наділити її уявними чеснотами. Чим чистіший аркуш, тим більше недостатніх деталей домальовує фантазія. Найяскравішою «розмальовкою» став образ Зеленського. Його злет, на думку журналіста, – уособлення ненависті, яку відчуває значна частина населення до політичного класу. Імпульсивна відповідь на багатолітні похорони надій. Реакція природна, з одного боку, і нелогічна – з іншого. Оскільки несистемні чудові руйнівники, однак, препогані будівельники. Інфантилізм і відвикання від критичного мислення – не менший ворог України, ніж Путін. Коли в «дитячій» виборця вимикають світло, розум не повинен засинати. Бо сон його може породити нове чудовисько або розбудити старе, наголошує автор статті «Отрута від усього».
«Український тиждень» у публікації «У гонитві за відсотками» розповідає, до яких трюків вдаються кандидати у виборчій кампанії, щоб достукатися до серця виборця. Автор статті Роман Малко вважає, що цей період у житті країни – не лише час роздачі обіцянок і подарунків, а й справжнє свято креативу. Кандидати зі шкіри пнуться, щоб виділитися на тлі конкурентів: змінюють імідж, чудять, вигадують нові й оригінальні прийоми. Роблять усе, що, як їм видається, зможе допомогти сподобатися виборцю. Іноді не обходиться без відвертих одкровень і брехні, деколи без прикрих ляпів. Епатаж, лаконічність і свідома відстороненість від конкретики як спосіб донесення кандидатами своїх ідей пояснюється не лише мейнстримом, а й простим небажанням підняти завісу над власною некомпетентністю. Писати реальні та професійні програми складно, дорого й навіть небезпечно. Та ж таки Тимошенко, видавши в народ свій «Новий курс» на 400 сторінок, знову стала посміховиськом, переконаний автор. Може, програма загалом і не зла, але ж якби не послужний список самої Юлії Тимошенко, що тих програм напрезентувала за свою політичну кар’єру чимало й досі жодну не виконала. Врешті, із цим треба змиритися. Адже кому, як не Тимошенко краще знати, що не виконуються в Україні програми. Не читає їх ніхто після затвердження й тим паче не втілює. Тому для розкрутки та збільшення фан-клубу простіше вдаватися до дешевших трюків, які матимуть куди кращий ефект. Он Володимир Зеленський у цілях економії, самореклами й, знову-таки, щоб приховати прогалини в політосвіті, закликав сам народ написати йому програму. Прекрасний хід, зазначає дописувач. Мешканці Facebook із задоволенням закидають ідеями, а експерти розкажуть усі тонкощі їх утілення. Врешті, у Зеленського все в межах іміджу. У політиці він нова кров, про яку всі так мріяли, тому й підхід мусить демонструвати новий: подача документів до ЦВК онлайн, оголошення конкурсу на найкращі фейки про себе. Якщо кандидат ще на цій початковій стадії так відверто маніпулює виборцем, то що він робитиме, коли в руках опиниться реальна влада? – запитує журналіст.
В цьому ж числі «Український тиждень» прогнозує, які наслідки може мати вирок екс-президентові Віктору Януковичу в державній зраді. Видання пише, що рішення Оболонського райсуду столиці історичне: Янукович став не лише першим президентом України, який не зміг добути свою першу каденцію, а й першим президентом, якого засудили за державну зраду. Врешті, саме завдяки суду громадськість мала змогу дізнатися подробиці окупації півострова. Водночас автор нагадує, що нині проти Януковича на різних стадіях – від слідства до судового розгляду – перебуває ще кілька справ, які з державною зрадою безпосередньо не пов’язані. Це незаконне привласнення «Межигір’я» та «Сухолуччя». Злочини часів Революції гідності, зокрема скоєні 18–20 лютого. Отримання гонорарів за книжки. «Конституційний переворот». Ухвалення «диктаторських законів» 16 січня 2014-го. Приватизація «Укртелекому». Викрадення та позбавлення волі Олександра Драбинка. І вирок у справі про державну зраду – лише перший із кількох очікуваних. На цьому наголошується в матеріалі «Перше покарання».
«Українцями народжуються чи стають?» – у статті під таким заголовком в «Українському тижні» соціолог Данило Судин досліджує – у чому суть української ідентичності. Або, інакше кажучи, за якими ознаками можна зрозуміти, що людина є українцем/українкою? Чи це вже традиційні характеристики – мова, традиції, символіка? Чи того вже недостатньо? Адже Революція гідності та війна на сході України зробили інші критерії важливими. Тепер недостатньо мати певні зовнішні ознаки. Соціолог переконаний, що українськість визначається тим, як людина сприймає Україну, як діє стосовно неї та людей, які в ній живуть. Проте не варто сприймати українську ідентичність як щось однорідне, радить дописувач. В українському суспільстві є кілька варіантів розуміння того, що ж означає бути українцем/українкою. І вони постійно змінюються. Соціолог вважає, що потрібно розмежувати поняття особистої та колективної ідентичностей. Ідентичність означає тотожність, однаковість двох об’єктів. Саме тому в польській мові використовується поняття tożsamość, яке перемандрувало до української мови як тожсамість. Проте у випадку особистої ідентичності цими двома однаковими об’єктами є сам індивід, просто в різні часові проміжки. Інакше кажучи, особиста ідентичність забезпечує усвідомлення своєї тяглості, відповідає на питання: чи я теперішній є тією самою людиною, яка жила кілька років тому? Вона дає змогу змінюватися, усвідомлювати ці зміни й водночас зберігати власну цілісність. Натомість колективна ідентичність допомагає усвідомити подібність до інших людей, а відповідно й творити соціальну групу з ними. Підсумовуючи, автор зазначає, що українська національна ідентичність зазнає повільних змін, де досягнуті критерії починають відігравати дедалі більшу роль. Отже, українськість перестає бути ознакою, яка сприймається як даність. Українська ідентичність дедалі більше сприймається як результат свідомих дій, активної громадянської позиції. Причому етнічні критерії зберігають свою важливість, але починають відходити на другий план.
