Доступність посилання

ТОП новини
21 Жовтень 2019, Київ 07:59

Телебачення України і засилля російського маскульту. Наслідки


Під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик». Київ, 8 липня 2015 року

(Рубрика «Точка зору»)

Першою книжкою Юрія Шевельова із символічною назвою «Третя сторожа», виданою в Україні після здобуття незалежності, в 1993 році, була збірка блискучих есеїв, присвячених українській культурі. У передмові до видання великий гуманітарій виклав надзвичайно актуальні для українців міркування стосовно відмінностей між совєтськими культурними практиками, призначеними виховувати «трудящі маси», і культурою відкритих демократичних суспільств, де в її побутування втручаються закони ринкової економіки.

«Не можна сказати, що на Заході проблема підтриму «високої» культури не існує, – писав Шевельов. – Але її розв’язують спокійніше і намагаються брати її за те, чим вона справді є. Як є різні письменники, так є і різні читачі. Не всіх ваблять літературні шедеври. Є люди зі смаком, що ми його характеризуємо як вульгарний. Чому не дати їм те, що їм до вподоби? Коли література не виховує, то нема чого боятися «низької» літератури. Даймо її аматорам те, чого вони хочуть. Їх є більше? Ну, і нехай, тиражі для них будуть більші. Від цього світ не западеться, література не сконає. У Парижі є свої театри «Бульварів», у Нью-Йорку – бродвейські. Вони існують, вони приносять прибуток. На ваш смак вони примітивні й вульгарні? Не ходіть. Але Париж має і свою оперу, свою Комеді франсез, у Нью-Йорку діє Метрополітальна опера. Цим дотації потрібні, на свої прибутки вони не виживуть. І вони їх одержують. Кожний читач чи глядач дістає своє, і нікого не підтягають за вуха до «вищого» рівня. Суспільство від цього не занепадає, культура не перестає існувати. Але суспільство структуроване, конструкція культури багатоповерхова, і кожному свій поверх, вільно вибраний».

Шевельов намагався звернути увагу української спільноти на необхідність розбудови структурованої української культури, розрахованої на різні смаки і рівень сприйняття. Поряд з артефактами високого елітарного мистецтва, що має вужче коло реципієнтів, існує розважальна масова культура, саме визначення якої говорить про її призначення значно ширшій аудиторії.

І хоча загальний рівень кожної національної культури визначають твори високого мистецтва, роль масової культури в житті сучасного постіндустріального суспільства не можна недооцінювати.

Вона виконує кілька функцій, зокрема є засобом популяризації класичної і сучасної літератури. Показовою в цьому плані може бути продукція британської кіно- й телеіндустрії, де екранізовано всі вітчизняні класичні й чимало сучасних літературних творів, а цитати й згадки про Шекспіра й інших класиків в тій чи іншій формі присутні в більшості фільмів і серіалів.

Однак продюсери й творці маскультової продукції, призначеної для споживання невибагливій аудиторії, далеко не завжди керуються кращими намірами. В руках спритних маніпуляторів вона може стати небезпечним інструментом спростачення й деморалізації соціуму. Проблемам загроз, які несе суспільству маніпулятивне використання масмедійних технологій західні інтелектуали приділяють багато уваги.

Треба сказати, що настанова продукції попкультурної індустрії на розважальність зовсім не означає її стерильності в ідеологічному й світоглядному планах. Навпаки, позірно ненав’язливий, легкий для бездумного сприйняття, розважальний характер цієї продукції дає чималі можливості для застосування символічного насильства, як визначив відповідні практики французький філософ П’єр Бурдьє. За посередництвом попкультурних продуктів панівні соціальні групи можуть нав’язати населенню потрібні їм ідеї, ціннісні орієнтації, поведінкові стереотипи.

Особливо небезпечним стає використання масової культури з цинічною метою розкладового деморалізуючого впливу на свідомість людей в тоталітарних країнах, де керівна верхівка контролює всю сферу соціальних відносин.

Під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик». Київ, 8 липня 2015 року
Під час театралізованої акції «Артистів-рашистів – за поребрик». Київ, 8 липня 2015 року

Масова культура в СРСР

СРСР був країною масової культури, яка стала дієвим засобом формування з народів поліетнічної імперії безликої «трудящої маси», викоріненої з національних традицій, історії й культури. «Спресуємо в масовий мозок людського мозку клітини», – писав трибун революції Маяковський в поемі «Ми».

Процеси денаціоналізації й знекультурнення відбувались в СРСР під гаслами «пролетарського інтернаціоналізму», проте, як зазначав Джеймс Мейс, «інтернаціональне» означало в СРСР «російське» і нічого іншого.

Нинішній проект декомунізації, успішно реалізований Інститутом національної пам’яті в царині монументального мистецтва і топонімії, слід вважати лише початковим етапом очищення від совєтського спадку. Значно складніше подолати наслідки колективного поневолення розуму. Совєтизація глибоко проникла у свідомість значної частини українського населення, позбавивши його імунітету, здатного протистояти згубному вірусові російського культурного колоніалізму. Ситуація в культурному просторі країни почала змінюватися на краще лише після Революції гідності, проте минуло ще надто мало часу для того, щоб нейтралізувати вплив «русского мира», що й показали президентські вибори.

Наслідки домінування російського маскульту на телеканалах України

Незрілість нашої демократії виявилась у неспроможності керівної еліти впровадити державну культурну політику і захистити свій інформаційний простір, внаслідок чого більшість мас-медій, передусім основні телевізійні канали, прибрала до рук група олігархів, позбавлених будь-якої культури, духовних і моральних вартостей, бо єдиним богом для них є власна бездонна кишеня.

Відповідно медійні ресурси країни легко окупували зовнішні й внутрішні проросійські сили. Домінування російськомовного маскульту з усіма його атрибутами «русого мира» заблокувало можливість популяризації української культури серед ширших верств людності й продовжило совєтські асиміляційні мовно-культурні практики.

Їхню ефективність найвиразніше продемонструвало обрання більшістю електорату шоумена Володимира Зеленського, вихованого на російській кавеенівській культурі, створеній ще за радянської доби. Те, що телевізійний і політичний проект «Слуги народу» родом із радянщини, засвідчує, крім інших ознак, його назва.

«Слугами народу» ще з часів Сталіна називали депутатів Верховної Ради. Слоган був евфемізмом, за яким приховувалась реальна суть радянських виборів без вибору. «Прості радянські люди» депутатів не обирали, а лише ставили галочку у виборчому бюлетені з єдиним кандидатом, призначеним партійними органами. Служили такі депутати, звичайно ж, не народові, а партійним очільникам.

Поширеність цього штампу в радянському публіцистичному дискурсі засвідчує «Словник української мови» в 11 томах, де одне із значень слова «слуга» проілюстровано таким прикладом із журналу «Комуніст України»: «Партія вчить митців бути відданими слугами народу і полум’яними співцями його великих звершень».

Надзвичайно вдало, як видається, прокоментував вибір електоральної більшості письменник Тарас Прохасько:

«Вибори пазали, що… мейнстрімовою тенденцією є російськомовна споживацька попкультурна країна. І це є дійсністю, на яку не можна не зважати, прагнучи дотримуватися демократичного принципу розвитку.

А саме демократичність із дійсним забезпеченням прав людини і справжньої приязної толеранції до меншин стає в такому разі найвагомішим інтересом і життєво необхідною потребою нашої країни. Просто тому, щоби демократична більшість не знищила і не зіпсувала життя усім тим різноманітним соціальним прошаркам, які є дисидентами від мейнстріму. І які – правду кажучи – своїм повноцінним існуванням якось можуть відтягнути від самознищення країну цієї демократичної більшості – російськомовних попкультурних споживачів».

Лариса Масенко – доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Лариса Масенко

    Доктор філологічних наук, академік АН ВШ України. Професор кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія» і провідний науковий співробітник Інституту української мови НАН України. Фахівець у галузі соціолінгвістики, історії української літературної мови, стилістики, ономастики.

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG