Олександр Лукашенко від самого приходу до керівництва Білоруссю 1994 року вдавався до контролю за виборами й інших владних важелів, щоб продовжити свою владу і обмежити чи й ліквідувати суперників – у деяких випадках буквально, як кажуть ті, хто звинувачує Лукашенка в досі нез’ясованих зникненнях кількох його опонентів.
Президентські вибори 9 серпня, які, за офіційними результатами, дали 66-річному колишньому голові колгоспу шостий поспіль термін, не були винятком: потенційно найсильніших суперників не допустили до виборів – за винятком однієї опозиційної кандидатки, в якій, вочевидь, не побачили реальної загрози.
Та з наближенням виборів Світлана Тихановська збирала все більше й більше людей на зустрічах на її підтримку. Але – принаймні за офіційними результатами – така підтримка їй не допомогла: як оголосили, вона отримала близько 10 відсотків голосів, а Лукашенко – близько 80. Із погляду багатьох білорусів, це був абсурд. І вони вийшли на вулиці.
Багато хто був уже до виборів стривожений тим, як влада реагувала на пандемію COVID-19: лікарні були погано підготовлені для протистояння пандемії, а сам Лукашенко заперечував її серйозність, називаючи настрої навколо неї «масовим психозом».
І сотні тисяч людей протестують у Мінську, в Бресті й Гродні, в багатьох інших містах уже багато місяців. Дотепер це найбільша хвиля демонстрацій у Білорусі від часу здобуття незалежності 1991 року при розпаді Радянського Союзу.
Ці виступи проти Лукашенка, якого іноді називають останнім диктатором Європи, багатьом обійшлися дорого.
Тисячі людей були арештовані, сотні побиті на вулицях і в місцях затримання – багато таких випадків задокументовані як тортури, – і ще кілька людей загинули в перебігу нескінченної кампанії придушення.
Але Лукашенко опинився в ізоляції: Захід відмовляється визнавати його за легітимного керівника країни, його самого й членів його влади накрили санкціями, натомість Тихановську, яка була змушена втекти до Литви невдовзі після виборів на тлі погроз їй і її родині, зустрічають із червоним килимом.
Президент Росії Володимир Путін підтримав Лукашенка на словах, але, схоже, він не збирається чіплятися за нього надто міцно й надто довго. Кремль уже починає показувати ознаки втоми від цієї постаті, яка часто дратувала Путіна своїми заграваннями з Заходом і опором тіснішій інтеграції з Москвою. І Лукашенко вже сам, хоч і непрямо, почав визнавати, що може не добути п’ятирічний термін до кінця.
Тихановська каже, що Лукашенко піде геть, раніше чи пізніше.
Або через економічний тиск, або з якоїсь іншої причини люди скоро перестануть терпіти йогоСвітлана Тихановська
«Або через економічний тиск, або з якоїсь іншої причини люди скоро перестануть терпіти його. Так, люди втомилися і, може, затихнуть на зиму, бо це нелегко, коли тебе втоптують у багнюку силовики і садять, змерзлого й мокрого, у в’язницю. Але навесні все спалахне знову», – спрогнозувала Тихановська в в недавньому інтерв’ю виданню New Yorker.
Тож чи побачать білоруси, багато з яких не знають ніякого іншого керівника країни, рішучі зміни на верхівці 2021 року?
Лукашенко, схоже, ставить на силовиків
Лукашенко, схоже, ставить на силовиків у намаганні втриматися при владі і стримати демонстрантів.
29 жовтня він зробив три значні зміни. Троє генералів міліції – міністр внутрішніх справ Юрій Караєв, його заступник Олександр Барсуков і секретар Ради безпеки Білорусі Валерій Вакульчик – стали його помічниками й інспекторами в регіонах країни: Гродненській області, столиці Мінську і Брестській області. Саме в цих регіонах протести наймасовіші.
Вони отримали завдання не тільки придушувати протести, а й наглядати за місцевими цивільними органами влади, зокрема й за керівниками місцевої виконавчої влади. А це, як пише Каміль Клисінський, старший дослідник Центру східних досліджень (OSW) у Варшаві, «є ще однією ознакою посилення апарату контролю і репресій».
19 листопада Лукашенко підвищив начальника одного з управлінь МВС Миколу Карпенкова до посади заступника міністра і командувача внутрішніх військ.
У вересні Карпенков потрапив у відеокадри під час розгону однієї з демонстрацій у Мінську – він дубцем вибивав вітрину кав’ярні, де кілька учасників протесту ховалися від силовиків.
Він також підтримав заступника міністра Геннадія Казакевича, коли той на відеозаписі 12 жовтня заявив, що силовики готові застосовувати проти учасників протестів бойову зброю.
Тоді в ефірі державного телебачення Карпенков заявив: «Звичайно, якщо вони будуть чинити активний опір, ми будемо вимушені застосувати зброю… Ми, звичайно ж, гуманно застосуємо зброю щодо них, у тому числі й вогнепальну».
За підрахунками ООН, іще станом на початок грудня через затримання й арешти пройшли близько 27 тисяч білорусів; правозахисники називають на кілька тисяч більші числа.
Правозахисна організація Human Rights Watch повідомляла, що ще в перші дні після виборів тортур та інших зловживань із боку міліції зазнали сотні людей.
Іще тими днями внаслідок дій спецзагонів міліції, як повідомили правозахисники, були вбиті двоє демонстрантів, один із них із бойової зброї. Відтоді загинули ще кілька. Серед них був і Роман Бондаренко, якого до смерті побили невідомі в масках. Правозахисна організація Amnesty International та інші активісти кажуть, що то були працівники силових структур у цивільному.
Але жодного розслідування з приводу зловживань міліції не починали, і білоруські силовики застосовують свою силу цілком безкарно, каже білоруський аналітик Артем Шрайбман.
Просто якісь рамки, межі насильства і репресій, які існували раніше, які в Білорусі завжди були, такі «червоні лінії» для держави, перестали існуватиАртем Шрайбман
«Просто якісь рамки, межі насильства і репресій, які існували раніше, які в Білорусі завжди були, такі «червоні лінії» для держави, перестали існувати», – сказав він телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».
І тепер доля Лукашенка значною мірою пов’язана з цими силовиками, каже Кеннет Яловіц, дослідник Центру Вільсона в Вашингтоні, який у 1990-х роках був послом США в Білорусі.
«Якщо силові структури, спецслужби і збройні сили залишаться лояльними до нього, він, можливо, виживе до наступного року. Але він буде ставати все слабкішим і більш залежним від Росії», – написав він у коментарі Радіо Свобода електронною поштою.
Наразі ця підтримка видається міцною, хоча вже з’являються й тріщини.
Євген Юшкевич, колишній чільний слідчий міліції, який нині перебуває в Литві, заявляв 1 грудня, що не менш ніж 350 працівників міліції й інших правоохоронних органів звільнилися з роботи на знак протесту.
Марк Ґалеотті, експерт із питань силових структур Росії й інших післярадянських держав, бачить паралелі з загонами спецпризначення, які брали участь у жорстокому й смертоносному придушенні протестів Євромайдану 2013–2014 років у сусідній Україні.
«В Україні сумнозвісні спецзагони міліції «Беркут» відверто визнавали, що ті, хто найдовше залишався на підтримці режиму в 2014 році, практично не мали іншого виходу, ніж утекти до Росії чи на Донбас, а ті, хто вирахував краще, коли залишити службу, змогли «покаятися» і в більшості випадків уникнути серйозних проблем», – пише Ґалеотті.
Як повідомляв телеканал «Настоящее время», кількох колишніх бійців українського «Беркуту» побачили нині в лавах білоруських силовиків.
Роль Москви
За кілька тижнів до виборів 9 серпня Лукашенко розкритикував Росію, звинувативши її в розпалюванні кампанії проти нього в соцмережах і в направленні десятків найманців, які були арештовані і показані на державному телебаченні, з метою розпалити заворушення в час після виборів. (Пізніше, коли з’ясувалася причетність затриманих до участі в антиукраїнській діяльності на Донбасі і Україна почала вимагати видати їх, Лукашенко безкарно відпустив їх до Росії.)
Відносини між Мінськом і Москвою були неспокійні вже багато років і ще загострилися, коли в грудні 2019 року Лукашенко не став іти на низку кроків, що мали б поглибити інтеграцію між двома країнами за союзним договором між ними 1999 року. Розлючена Москва спершу зовсім припинила постачання Мінську дешевих енергоносіїв, а потім відновила його в обмеженому обсязі. А ці енергоносії були для значної частини переважно державної економіки Білорусі життєдайною силою і ще й джерелом доходу.
Але протести тривали, і Лукашенко змінив курс. Він почав звинувачувати НАТО і Захід в ініціюванні кризи і звернувся по підтримку до Путіна. І той врешті надав йому журналістів державних російських засобів інформації, щоб ті замінили білоруських, лояльність яких опинилася під сумнівом, пообіцяв можливу військову й поліційну підтримку і державну позику на 1,5 мільярда доларів.
Та Росія не поспішала надавати ці кошти. За повідомленнями, в жовтні надійшло тільки 500 мільйонів доларів, і їх відразу довелося повернути, щоб сплатити борги перед російським газовим велетнем «Газпромом».
Лукашенко потрапив у певну пастку, коли вирішив у серпні й вересні звернутися по допомогу до ПутінаАрсен Сивицький
«Лукашенко потрапив у певну пастку, коли вирішив у серпні й вересні звернутися по допомогу до Путіна», – сказав 2 грудня Білоруській службі Радіо Свобода директор мінського Центру стратегічних і зовнішньополітичних досліджень Арсен Сивицький.
Кремль виступає за конституційні зміни в Білорусі, які б обмежили президентську владу – але не задля демократії, а щоб підготуватися до відходу Лукашенка, який раніше чи пізніше настане, написав Каміль Клисінський у коментарі Радіо Свобода електронною поштою.
«Метою цього є послабити позиції Лукашенка і змусити його провести дострокові вибори вже без нього», – додав Клисінський.
Путін у виступі 2 грудня, який показували на телебаченні, висловив сподівання, що «білоруському народові вистачить політичної зрілості, щоб … і вибудувати внутрішньополітичний діалог із усіма політичними силами, і вирішити всі свої внутрішні проблеми самим, без ніякого тиску і без ніякого втручання ззовні».
А напередодні цих слів Лукашенко 27 листопада говорив про те, що може залишити президентську посаду, якщо буде ухвалена нова конституція.
Москва буде триматися за нього, бо для неї страшна ідея, що справжні народні повстання можуть досягати успіху. Але вона буде шукати надійну замінуКеннет Яловіц
Він пропонує обмежити президентські повноваження в процесі конституційних реформ. Але ні про які терміни цих кроків він не згадав.
Лукашенко, ймовірно, зможе розраховувати на короткотермінову підтримку Кремля через страх у Кремлі, каже Яловіц.
«Москва тим часом буде триматися за нього, бо для неї страшна ідея, що справжні народні повстання можуть досягати успіху. Але вона буде шукати надійну заміну. Вона не хоче вдаватися до сили в Білорусі, бо це поверне її населення проти Росії», – вважає колишній американський дипломат.
Підтримка Лукашенка Кремлем уже призвела до того, що на демонстраціях у Білорусі починають з’являтися антипутінські гасла. Через це в Росії починають ставити під сумнів, чи варто його взагалі підтримувати.
«Втрата Лукашенком легітимності в очах населення Білорусі – це доконаний факт. А через те, що Москва виступає зараз у ролі опори «батьки», то процес втрати легітимності неминуче перекинеться й на другу «жертву» – союз Росії і Білорусі», – писала 2 грудня газета «Московський комсомолець» і застерігала: мовляв, із занепадом впливу Росії в Білорусі буде зростати вплив НАТО.
«Хоча Росія ніби має перевагу, перед нею постає непростий вибір. Ціна підтримки Лукашенка при владі, особливо відвертої, буде високою. А можливості в Росії значно більш обмежені, ніж багато хто вважає», – каже Найджел Ґоулд-Дейвіз, колишній посол Великої Британії в Білорусі, а нині чільний дослідник у Міжнародному інституті стратегічних досліджень у Лондоні.
Хто майбутні лідери?
Бабарико був би придатною постаттю як новий президент, прийнятний для Москви, для білоруської номенклатури, для Заходу і для невдоволеної частини суспільстваКаміль Клисінський
Дехто з аналітиків каже, що одним із потенційних лідерів, проти перебування якого при владі може не заперечувати Кремль, є Віктор Бабарико, колишній керівник переважно російського за капіталом комерційного банку «Белгазпромбанк». Він хотів кинути Лукашенкові виклик, але натомість був арештований за звинуваченнями в фінансових злочинах, які він називає сфальсифікованими і політично мотивованими, і не допущений до участі в виборах.
«Бабарико був би придатною постаттю як новий президент, прийнятний для Москви, для білоруської номенклатури, для Заходу і, що дуже важливо, для невдоволеної частини суспільства», – сказав Радіо Свобода Клисінський.
Але, каже він, намагання виставити Бабарика як одну з опозиційних постатей, які вели б «діалог» із державою, схоже, були влаштовані головною спецслужбою Білорусі і навряд чи переконають людей.
«Усе свідчить про те, що процесом керує КДБ від початку до кінця, і тому він і не приваблює, і не викликає довіри у великої більшості учасників протестів, які вимагають справжніх змін, включно з відставкою Лукашенка», – сказав він Радіо Свобода.
Координаційна рада опозиції, яку створила Тихановська, як очікували, мала б повести такий «діалог» у напрямку, бажаному для опозиції. Але фактично ця рада «припинила діяльність», каже Шраймбан: «Її лідерів або ув’язнили, або вигнали з країни».
Намагання Тихановської різко підвищити тиск на Лукашенка зазнали невдачі, коли її заклик до повного загальнонаціонального страйку з 26 жовтня здобув лише незначний відгук – принаймні частково через погрози робітникам і арешти їх.
Тихановську радо приймають на Заході, вона відома людина в Європі. А ще одним чинником у майбутньому Білорусі є близька зміна адміністрації в США, де обраний президент Джо Байден замінить Дональда Трампа вже 20 січня.
«Роль Заходу стане важливішою після приходу Байдена на президентство. США досі відстають від Європи в реагуванні на кризу в Білорусі, – каже Ґоулд-Дейвіз. – Але, на відміну від Трампа, Байден висловлював тверду підтримку білоруській опозиції і засуджував репресії Лукашенка. Його політика загалом щодо Росії і її втручання за кордоном теж буде значно суворішою».
Тихановська залишається «символічною» фігурою для опозиційного руху, який переважно самоорганізовується і координується онлайн, пояснює Павло Слюнькін, донедавна білоруський дипломат, а нині дослідник у Європейській раді зовнішніх відносин.
Він бачить три можливі «перехідні сценарії» для Білорусі: Лукашенка скидає протестний рух; він залишається при владі з обмеженими повноваженнями, як, за його словами, мав би за краще Кремль; або він змінює свою роль, залишивши собі значні повноваження, десь так, як зробив давній колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв.
За словами Слюнькіна, багато буде залежати від того, чи протести, масштаби яких зменшилися через втому, постійні репресії й настання холодної погоди, зможуть відновити свою силу навесні.
«Фінал відкритий, – каже він. – І білоруси пишуть його щодня».
