«Труба Медведчука». Україна повернула собі стратегічний трубопровід

Нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрям», якими компанії з орбіти Віктора Медведчука постачали в Україну дизпаливо, повернувся під державний контроль за рішенням суду. Цей стратегічний актив приносив прибутки, які використовувалися для фінансування проросійських сил та медіа «групи Медведчука», наголошують експерти. Радіо Свобода зібрало основну інформацію про «трубу Медведчука», про причини та про можливі наслідки зміни контролю над нею.

Вищий антикорупційний суд України (ВАКС) наклав арешт на частину магістрального нафтопродуктопроводу «Самара – Західний напрямок», яка проходить територією України, і яку перед цим контролювали структури, пов'язані з проросійським політиком Віктором Медведчуком.

Це сталося 24 лютого, а за п'ять днів до цього Рада національної безпеки й оборони (РНБО) вирішила повернути трубопровід у державну власність, а крім того – запровадити санкції проти голови політради «ОПЗЖ» Віктора Медведчука, його дружини і формальної власниці його бізнесу Оксани Марченко та ще проти низки фізичних та юридичних осіб.

Про такі рішення повідомив журналістам секретар РНБО Олексій Данілов.

Данілов уточнив, що проблема повернення державного контролю над нафтопродуктопроводом постала від початку війни на Донбасі, й рішення про це ухвалював ще попередній склад РНБО у 2015 році, однак тоді уряд їх не виконав.

Як повідомила Служба безпеки України, докази про те, що трубопровід незаконно вивели з державної власності, збирали спільно СБУ, НАБУ, САП і Офіс генпрокурора, і саме вони стали підставою для рішення ВАКС. Саме їхня спільна слідча група розслідує обставини привласнення цього об'єкта.

Суд, на час розгляду справи, передав українську ділянку нафтопродуктопроводу «на відповідальне зберігання» державній компанії «Укртранснафта», і пізніше ним розпоряджатиметься профільне Нацагентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА)», повідомляють в СБУ.

Що таке нафтопродуктопровід «Самара-Західний напрям» та до чого тут Медведчук?

Нафтопродуктопровід «Самара – Західний напрям» має ділянку на території України довжиною 1433 кілометри, яка сполучає її з Росією та Білоруссю та тягнеться до західного кордону. Останнім часом цим трубопроводом постачається дизпаливо: експерти оцінюють ці обсяги до 2 мільйонів тонн на рік, або близько 20% українського ринку дизельного пального.

Після розпаду Радянського Союзу інфраструктура на території нових незалежних держав мала перейти в їхню власність, про це йшлося в міждержавних угодах, пригадує президент «Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар. Однак, за його словами, саме цим трубопроводом продовжила опікуватися російська державна АК «Транснефтепродукт».

У 2011 році нафтопродуктопровід за рішенням суду перейшов до України, однак російська сторона змогла поновити контроль над ним через два рішення Господарського суду Рівненської області від 2015 та 2017 років.

Деталі судової тяганини за стратегічний актив наводить портал «Захід.нет».

Зрештою, стверджує Михайло Гончар, російська сторона розуміла, що в умовах війни в неї можуть просто забрати трубопровід, і відтак знайшла для нього нового власника – ТОВ «Прикарпатзахідтранс».

«Від початку цей актив мав бути під контролем України. Але внаслідок заплутаних історій він потрапляв під різні впливи. Зрештою, російська державна компанія «Транснефтепродукт» повернула оборудку з передачею трубопроводу компанії зі швейцарською реєстрацією, але з кінцевими власниками в Україні. Це робилося для оптимізації витрат і максимізації доходів проросійського угруповання в Україні – стверджує Михайло Гончар.

«Нагадаємо, раніше слідчі СБУ та детективи НАБУ виявили, що службовці ТОВ «Прикарпатзахідтранс» на підставі завідомо підроблених документів незаконно заволоділи державним майном, вартість якого становить понад 200 мільйонів гривень. Правоохоронці провели процесуальні дії у межах кримінального провадження за фактом незаконного привласнення стратегічного об’єкта транспортної інфраструктури держави», – йдеться в повідомленні.

ТОВ «Прикарпатзахідтранс» має серед переліку власників швейцарську фірму International Trading Partners AG та громадянина Німеччини Анатолія Шефера, який в підсумку також володіє і швейцарською компанією, свідчать бази даних юридичних осіб.

Як з'ясувала програма «Схеми», все паливо, яке йде цим трубопроводом із Росії, проходить через посередника: групу Proton Energy бізнесмена Нісана Моісеєва, якого вважають другом Віктора Медведчука.

«Схеми» стали свідками того, як Моісеєв та Медведчук прилітали одним чартером із Москви до Києва, і в аеропорту по-дружньому обіймалися на прощання.

Що ж до Анатолія Шефера, то інша його компанія – ITC Industry Trading – виконувала поставки для офшорної компанії Cortex Sales із Гонконга. Розслідування «Української правди» виявило, що ця компанія причетна до постачання вугілля з окупованих шахт Донбасу під виглядом південноафриканського, а також вона торгувала з компаніями оточення Віктора Медведчука.

Медведчук, зі свого боку, реагує на санкції проти нього і заявляє, що залишається законослухняним громадянином. Водночас долю конкретного активу, над яким він втратив контроль, голова політради «ОПЗЖ» не коментує.

«Якби у влади хоч щось було на мене, якби я брав участь в злочинних схемах, в яких багато хто з них бере участь, якби я наживався на збройному конфлікті, пограбуванні народу або хоча б неправильно перейшов вулицю, то хіба влада не зробила б це надбанням громадськості і під бій барабанів і завивання націонал-радикалів не притягнула б мене до відповідальності? Але вони не можуть пред'явити мені законних і обґрунтованих претензій, тому що я завжди був і залишаюся законослухняним громадянином», – заявив Медведчук.

«Це зменшує фінансування проросійський сил» – експерти

Санкції проти Медведчука та оточення, в рамках яких він втратив вплив і на медійні, й на трубопровідні активи, отримали схвалення і значної частини українського суспільства, і західних дипломатів, і експертного середовища.

Експерт з енергетичних питань Сергій Дяченко визнає, що нафтопродуктопровід давав змогу «групі Медведчука» контролювати значний шмат ринку нафтопродуктів в Україні та «рухатися до монополізму». Постачання дизелю через «трубу» в рази дешевше, ніж залізничними цистернами, однак ця вигода не була самоціллю: справжня мета – отримати кошти на фінансування «п'ятої колони» в Україні, вважає Дяченко.

Голова організації StateWatch Гліб Канєвський називає трубопровід, який повертає собі Україна, стратегічним активом, а з іншого боку – елементом російської гібридної війни.

«Це лише один із пазлів, які вибудовує Кремль в Україні. Але пазл стратегічний. Окрім інформаційних і власне військових атак – Росія використовує енергетичний напрям для встановлення свого контролю над Україною. Всі бачили, що Медведчук контролює «трубу», і складалося враження, що Україна втрачає контроль і є слабкою державою. Але нинішні санкції та рішення свідчать, що Україна може захищатися», – зазначає Канєвський.

Така вигідна схема транспортування дизпалива пояснює, чому Медведчуку не бракувало грошей на купівлю медіа-активів, робить висновки Михайло Гончар.

«Це важливий, але не єдиний канал фінансування проросійських сил в Україні. До прикладу, ще є вугільна схема, – зауважує Гончар. – Україна зробила правильний крок для нейтралізації злочинних угруповань. Але це лише частина схем, які варто перекрити», – наголошує експерт.

«Це і політична мотивація, і захист національних інтересів» – політологи

Що стало причиною різкої зміни вектору для української влади, судів і силовиків, які в останні роки звертали мало уваги на активність Медведчука, а тепер позбавляють його ключових активів?

Енергетичні, безпекові експерти та політологи, з якими поговорило Радіо Свобода, виділяють кілька причин для початку системної атаки на проросійського політика і його табір.

• Збільшення загрози з боку Росії та проросійських сил в різних сферах, на яку звертає увагу РНБО, частина радників президента, західні дипломати в Україні та експертне середовище. Ідеться про економічні загрози, кібератаки, активізацію бойових дій та навіть формування силових загонів проросійських сил всередині України.
• Геополітична мотивація: зміна влади у США і готовність нового президента Джозефа Байдена протидіяти впливу Росії дає можливість країнам, які потерпають від російських атак, краще дати відсіч проросійській «п'ятій колоні».
• Володимир Зеленський може збільшити свою електоральну підтримку за рахунок проукраїнського табору, якщо активніше протидіятиме гібридним впливам Кремля.
• Медведчук, як виглядає, не виправдав сподівань Києва як можливий переговорник для обміну полоненими та припинення вогню на Донбасі.

Один чинник не заперечує іншого, визнає політолог Олеся Яхно.

«Тут не лише геополітична мотивація – але і потреба захисту інтересів держави. Зараз склалася не дуже сприятлива геополітична ситуація для Росії: ідеться про санкції за отруєння Олексія Навального, санкції проти «Північного потоку-2» та більша активність США задля обмеження російського впливу. Було б дивно, якби українська влада цим не скористалася», наголошує експертка.

Вона вказує на те, як змінилася риторика тих самих українських політиків: торік Зеленський говорив про мир в очах Путіна, а зараз погоджує нові й нові санкції проти його кума і провідника його інтересів у Києві. Як виглядає, на Банковій почали розуміти зміну зовнішньої кон'юнктури, припускає Олеся Яхно.

З іншого боку, «ОПЗЖ» є конкурентом чинної влади та наступає на її електоральне поле, тому закриття телеканалів та блокування енергетичних активів вписується в логіку контратаки, вважає експертка.

Політолог Віталій Кулик вказує на те, що вже деякий час з’являлася неофіційна інформація про підготовку повернення трубопроводу державі, й активні дії почалися тоді, коли був готовий обвинувальний акт щодо експерта, фіктивні висновки якого дали змогу Медведчукові отримати контроль над цим активом.

«Я не беруся оцінювати це рішення з юридичного боку: можливо, воно не бездоганне і є підстави для оскарження, – каже він. – Але з точки зору політичної, та з точки зору справедливості – це цілком закономірне рішення. Адже з цієї труби фактично знімалася політична рента, за рахунок якої фінансувалися проросійські телеканали, а частина коштів потім перекачувалася на окупований Донбас».

Віталій Кулик сподівається, що в Україні продовжиться політика виявлення протиправної діяльності та переслідування проросійських груп впливу. Так, він радить Зеленському, уряду та правоохоронцям не обмежуватися Медведчуком, а зважати також на «групу Льовочкіна», «групу Бойка» та інших.

Експерт: «Не можна жити в Україні й працювати проти неї»

Як виглядає, рішення про повернення Україні «труби Медведчука» було підготовленим, але чекало свого обґрунтування, припускає Гліб Канєвський.

«Рішення ухвалене швидко і доповнило попередні санкції, – зауважує він. – Отже, минуле рішення про санкції – дійсно було обґрунтоване матеріалами СБУ. Більше того, в нас є підстави довіряти рішенню Антикорсуду. Ця ситуація – послаблює позиції Медведчука, який намагатиметься в судах відбитися від санкцій та арештів майна».

Про те, що були потрібні місяці для підготовки цього рішення, говорять і в РНБО.

Це рішення є правильним з економічної та політичної точки зору, але воно не достатнє для мінімізації фінансової потуги проросійських сил, наголошує Сергій Дяченко. Він припускає, що потрібна ревізія всіх енергетичних активів країни та впливів проросійських гравців на них.

«Треба дивитися на всі стратегічні об'єкти, треба розбиратися, хто ними насправді керує. Облгази – окреме питання, з яким треба розбиратися. Наразі проросійські олігархи підбираються і до «Енергоатому» – імовірно, щоб знецінити компанію та в перспективі дешево приватизувати», – попереджає експерт.

За словами Дяченка, без «труби Медведчука» проросійська група в Україні не потоне, однак втратить частину фінансування. І якщо тенденція не зміниться, то її вплив ослаблюватиметься і надалі. Сергій Дяченко вважає, що це є закономірним наслідком системної помилки кума Путіна.

«Не можна жити в Україні й працювати проти неї. Це від початку було тупиковою гілкою руху: і з політичного, і з морального боку», – каже він.

Віктор Медведчук, його дружина Оксана Марченко та його політичне оточення мають розгалужену бізнес-імперію в Україні, в Росії та в інших державах. Серед них – проєкт із будівництва переправи з Росії в Китай, нафтовидобувні та нафтопереробні підприємства, медійні та інші активи. Статки Медведчука були темою численних журналістських розслідувань Радіо Свобода.

19 лютого РНБО ухвалила рішення щодо повернення у державну власність частини нафтопроводу «Самара – Західний напрямок». Того ж дня РНБО вирішила запровадити санкції до 19 юридичних та восьми фізичних осіб, зокрема, проти проросійського політика, народного депутата від «ОПЗЖ» Віктора Медведчука і його дружини Оксани Марченко.

Правоохоронцям доручили розслідувати, як державна власність опинилася у приватних руках.

Раніше у Службі безпеки заявили, що експертові, який сприяв виведенню з державної власності стратегічного об’єкта нафтогазової інфраструктури, повідомили про підозру через неправомірні дії.