В українських новинах поруч з його ім’ям завжди йде згадка про Маріуполь, Львову-Бєлову, викрадення та Гаагу.
В російських новинах – все те саме, тільки замість Гааги та викрадення – про «покинутого сироту» та набуте «щасливе опікунство».
Пилип Головня – 17-річний підліток з окупованого Маріуполя, якого навесні 2022 року примусово вивезли на територію Росії. Депортація його та інших українських дітей стала причиною для видачі Міжнародним кримінальним судом у Гаазі ордеру на арешт уповноваженої президента РФ з прав дитини Марії Львової-Бєлової та, власне, самого Володимира Путіна. Російські ЗМІ розповідають про «дивовижну історію всиновлення» українського хлопця Львовою-Бєловою і згадують про його «нестерпне життя» до цього в Україні.
«Схемам» (Радіо Свобода) вдалось з’ясувати, як Пилипа Головню вивозили до РФ, де він мешкав у зруйнованому Маріуполі, а також поговорити з його близькими та знайомими, щоб зіставити все це із тим, що транслює російська пропаганда.
«Дивлюсь, а наш будинок уже горить»
Приморський район у Маріуполі Донецької області з березня минулого року впритул обстрілювала російська армія, розповідають очевидці.
Тепер там безліч напівзруйнованих будівель, в яких ніхто не живе.
Серед них – будинок під номером 30 на вулиці Зелінського, де в одній із квартир, як з’ясували «Схеми», мешкав Пилип Головня.
«Наш район росіяни почали обстрілювати десь з 11 березня. Влучили в будинок на Зелінського, 30, ближче до 20-х чисел, люди там могли жити лише у підвалі, переховувались у сусідніх будівлях», – згадує голова місцевого ОСББ Дмитро Харчуков.
«Дивлюсь, а наш будинок вже горить», – а це вже розповідає сам Пилип Головня у пропагандистському фільмі про його шлях з Маріуполя до сім’ї Марії Львової-Бєлової у Москву. Його зняв прокремлівський телеканал «Царьград», який контролює підсанкційний російський бізнесмен та який пов’язують з керівництвом Російської православної церкви.
От тільки справжню причину того, чому палав будинок, у фільмі не наводять. Звинувачують у всьому українську армію і вкладають цю версію у легенду про українського підлітка: «Коли почалася «спецоперація» (повномасштабне вторгнення Росії в Україну – ред.) та ЗСУ почали буквально стирати Маріуполь з лиця землі, опікуни Пилипа просто викинули йому сумку з речами та документи, сказавши, що тепер кожен сам за себе».
30-й будинок на Зелінського окупаційна влада спочатку планувала знести, але згодом чомусь передумала.
«Тепер там вирішили робити капітальний ремонт, хоча дім на Зелінського, 30 був пошкоджений, наприклад, більше, ніж на Зелінського, 27, який вже знесли. Але в них там постійно щось змінюється…», – так нині стан справ описує Харчуков.
У квартиру цього будинку хлопець разом з опікунами – колишнім чоловіком матері Пилипа Сергієм Головнею та його дружиною Іриною Калаталовою – переїхали влітку 2021-го. Тут вони і зустріли повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Рідна мати Пилипа Вікторія померла у червні 2017 року, коли йому було 11 років. З того часу він був під наглядом опікунів.
«Відносини були нормальні, хоча Пилип і сам з характером. Сергій не міг його вигнати, посваритись трохи могли, звісно. Більше того, в нього була дружина Іра, яка до Пилипа ставилась дуже добре», – розповів журналістам брат вітчима Пилипа Віталій Головня.
Спростовує версію російської пропаганди про «вигнання» і розповідь вчительки Пилипа, з якою «Схемам» вдалось зв’язатись. До початку повномасштабної війни вона час від часу провідувала хлопця вдома, але з міркувань безпеки просить не називати її ім’я.
«Опікуни добросовісно виконували свої обов’язки і з’являлись на батьківських зборах, приходили до школи у разі необхідності. Пилип завжди був доглянутий, нагодований і добре вдягнений. Зауважень до опікунів у нас не було», – підкреслила вчителька.
Одна з сусідок сім’ї Людмила розповіла «Схемам», що виїхала з Маріуполя наприкінці квітня минулого року, коли будинок вже був у напівзруйнованому стані і майже непридатний до життя. Сім’я Головні на той момент вже там не мешкала.
«Я поїхала з Маріуполя 22 квітня 2022 року. Їх уже у квартирі не було. Коли вони пішли, не знаю. Я спілкувалася тільки із Сергієм. Нормальні сусіди, ніхто на них не скаржився. Кілька разів Пилипа бачила, гарний хлопчик», – розповіла сусідка Людмила.
На зв’язок з опікунами журналістам вийти не вдалось, всі встановлені телефонні номери відключені або ніхто не відповідає. Брат опікуна Віталій каже, що теж немає прямого контакту з Сергієм, але дізнавався через знайомих, що прийомні батьки Пилипа залишаються у Маріуполі.
Маріуполь-Донецьк-Росія
Російська пропаганда каже, що підліток виїхав у березні, водночас опитані «Схемами» знайомі сім’ї стверджують, що це сталось у квітні.
«До Донецька його вивезли російські МНСники, коли він прийшов до супермаркету «Метро». Там в той час роздавали гуманітарну допомогу», – розповідає вчителька.
Сам Пилип під запис камер телеканалу «Царьград» каже, що якийсь час жив у Донецьку.
«У Донецьку ми мешкали у лікарні, там були діти. Такі, як я, із Маріуполя, теж сироти: без батьків або щось трапилось», – каже хлопець.
Лікарня, до якої могли звозити дітей з окупованих територій України, швидше за все, це колишня обласна лікарня імені Вишневського в Донецьку. За словами радника міського голови Маріуполя Петра Андрющенка, саме туди окупанти звозили дітей та вагітних жінок.
Далі, згідно з документами, які отримали журналісти проєкту Радіо Свобода «Ти як?» (автентичність яких підтвердили два незалежних один від одного джерела, в тому числі й у правоохоронній системі), Пилипа могли утримувати у так званому дитячому соціальному центрі так званої адміністрації міста Донецька до 27 травня 2022 року. І вже звідти його та ще щонайменше 30 українських дітей вивезли до Росії – у пансіонат «Поляни» Одінцовського району Московської області. Цей санаторій входить до складу Дитячого медичного центру Управління справами президента РФ.
Серед цих дітей було і троє неповнолітніх дітей Євгена Межевого, яких розлучили з батьком на блокпосту в Маріуполі російські військові. Пізніше Межевому вдалось повернути своїх дітей та виїхати в Латвію.
10-та прийомна дитина для омбудсменки
Згодом, як мовиться в фільмі прокремлівського телеканалу, в «Поляни» приїхала уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова. Там вони особисто познайомились з Пилипом.
«Я відчула, що це моя дитина», – переконує на камери Львова-Бєлова.
Так Пилип став 10-ю прийомною дитиною в родині російської омбудсменки. Вже у вересні 2022-го підліток отримав паспорт громадянина РФ – про це також зняли окремий сюжет.
«Сьогодні дуже важливий день для нашої родини. Мій прийомний син отримує паспорт громадянина Російської Федерації. І насправді це така знакова подія. По-перше, тому що ми розуміємо, що це зовсім інший статус. Це інші можливості, зрозуміло, що і інша відповідальність», – сказала Марія Львова-Бєлова.
Раніше, під час особистої зустрічі з Путіним, омбудсменка повідомила, що в Росії вже «вишикувалась черга» з тих, хто хоче взяти українських дітей під опіку, але, мовляв, є складнощі – через те, що у них немає російських паспортів. Президент РФ пообіцяв це спростити.
17 березня Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордер на арешт Володимира Путіна, а також Марії Львової-Бєлової.
За версією суду, вони особисто відповідальні за примусову депортацію дітей із окупованих українських територій до Росії.
Львова-Бєлова у відповідь на рішення МКС заявила, що таким чином міжнародна спільнота «оцінила її роботу з допомоги дітям». Під час конференції 4 квітня вона згадала і про «нового сина» – дещо нарікає на поведінку хлопця і розповідає, що проводить з ним виховну роботу.
«Не можу сказати, що все проходить гладко і без жодних труднощів. Важко реагувати, коли твоя дитина бігає за молодшими дітьми і каже: «З’їм москалятко», – розповіла під час конференції 4 квітня Львова-Бєлова.
Що робить Україна для повернення викрадених дітей?
Наразі українській владі достеменно відомо про понад 19 тисяч дітей, вивезених з окупованих територій до Росії, але точно підрахувати їх складно через те, що частина території залишається окупованою.
«Ми розглядаємо звернення батьків, які змогли виїхати з окупації та навіть тих, хто залишається на окупованих територіях. Намагаємось вивезти їх та повернути їм дітей з РФ. На жаль, наразі це досить складний процес», – розповів у коментарі «Схемам» Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради України з прав людини.
Омбудсмен також зазначив, що в діях Російської Федерації, зокрема у примусовому переміщенні дітей з одних окупованих територій на інші окуповані території або в Росію, є ознаки геноциду.
Розслідує такі випадки, в тому числі, департамент захисту прав дітей та протидії насильству Офісу генерального прокурора України. Там «Схемам» повідомили, що у них є одне велике кримінальне провадження, в межах якого перевіряється інформація про незаконне вивезення та переміщення понад 19 тисяч українських дітей.
Також правоохоронці повідомили, що станом на 6 квітня до сімей вдалось повернути 328 українських дітей.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.
