Київ, 31 серпня 2001 – Більшість поточних подій у партійно-політичному житті України цього тижня була пов’язана з майбутніми виборами. Партії гуртувалися навколо лідерів або розбігалися хто куди; лідери закликали інших лідерів до створення потужних блоків, при цьому не бажаючи поступитися своєю першістю. Іншими словами, все було дуже жваво і дуже по-українськиому. Тим часом, навіть за даними дещо підкоригованих партійними політтехнологами соціологічних опитувань, визначилися ймовірні лідери наступних виборчих перегонів.
Три основні учасники наступних виборчих перегонів уже, видається, визначені. Якщо вони не нароблять надто великих дурниць або якщо не відбудеться істотних персональних змін у вищих ешелонах влади, найбільше місць у Верховній Раді четвертого скликання за партійними списками одержать: КПУ, “Наша Україна” і ТУНДРА.
Із першими, себто комуністами, все зрозуміло. Офіційна опозиція його величності президента. Що матиме добрі рейтинґи у квазісоціологічних квазідослідженнях. Мовляв, усі люди лівих поглядів, голосуйте за найпотужнішу ліву партію. І хіба ж пустять когось у телестудію, аби пояснив річ елементарну, як двічі по два – чотири: комуністи – зовсім не ліва партія, бо ліві прагнуть осуспільнити державу, а КПУ – одержавити суспільство; і зовсім не опозиційна – подивіться лишень на результати голосувань у Верховній Раді за останні півроку.
Із “Нашою Україною” і Віктором Ющенком теж майже все зрозуміло. Зациклившись на національно-демократичному таборі, вже традиційно роздертому чварами і зрадами, Віктор Андрійович утратив шанс стати всеукраїнським лідером політичних сил європейського спрямування. А це – значно серйозніше, ніж націонал-демократи. Найкраще для “Нашої України” взагалі було б, якби в першій п’ятірці списку поряд із Ющенком були не партійні лідери, а широковідомі незалежні інтелектуали. Це вибило б частину карт із рук ворогів “Нашої України”, які щосили “мочитимуть” її у своїх мас-медіа за націоналізм.
Але, попри все, виборчі уподобання – річ досить-таки іраціональна. І КПУ, і “Наша Україна” мають достатньо своїх фанатів. Щоправда, “ющенківців” могло б бути вдвічі більше, але… Коні не винні.
І нарешті ТУНДРА, як звуть журналісти об’єднання “трудовиків”, народних демократів, реґіоналів та аґраріїв. Тут уподобання виборців (крім тих, хто завжди голосує за владу, бо це влада) ні при чому. Тут адмін-ресурс, медіа-ресурс, кадровий ресурс, фінансовий ресурс. І так далі. Тут – і творці російського “Медведя”, тобто парламентської опори Путіна, склепаної за місяць із абсолютної порожнечі. І це все скромно зветься “центризмом” – очевидно, внаслідок наближеності до центру влади. Хоч і схоже на європейський центризм, як свиня на коня.
Три основні учасники наступних виборчих перегонів уже, видається, визначені. Якщо вони не нароблять надто великих дурниць або якщо не відбудеться істотних персональних змін у вищих ешелонах влади, найбільше місць у Верховній Раді четвертого скликання за партійними списками одержать: КПУ, “Наша Україна” і ТУНДРА.
Із першими, себто комуністами, все зрозуміло. Офіційна опозиція його величності президента. Що матиме добрі рейтинґи у квазісоціологічних квазідослідженнях. Мовляв, усі люди лівих поглядів, голосуйте за найпотужнішу ліву партію. І хіба ж пустять когось у телестудію, аби пояснив річ елементарну, як двічі по два – чотири: комуністи – зовсім не ліва партія, бо ліві прагнуть осуспільнити державу, а КПУ – одержавити суспільство; і зовсім не опозиційна – подивіться лишень на результати голосувань у Верховній Раді за останні півроку.
Із “Нашою Україною” і Віктором Ющенком теж майже все зрозуміло. Зациклившись на національно-демократичному таборі, вже традиційно роздертому чварами і зрадами, Віктор Андрійович утратив шанс стати всеукраїнським лідером політичних сил європейського спрямування. А це – значно серйозніше, ніж націонал-демократи. Найкраще для “Нашої України” взагалі було б, якби в першій п’ятірці списку поряд із Ющенком були не партійні лідери, а широковідомі незалежні інтелектуали. Це вибило б частину карт із рук ворогів “Нашої України”, які щосили “мочитимуть” її у своїх мас-медіа за націоналізм.
Але, попри все, виборчі уподобання – річ досить-таки іраціональна. І КПУ, і “Наша Україна” мають достатньо своїх фанатів. Щоправда, “ющенківців” могло б бути вдвічі більше, але… Коні не винні.
І нарешті ТУНДРА, як звуть журналісти об’єднання “трудовиків”, народних демократів, реґіоналів та аґраріїв. Тут уподобання виборців (крім тих, хто завжди голосує за владу, бо це влада) ні при чому. Тут адмін-ресурс, медіа-ресурс, кадровий ресурс, фінансовий ресурс. І так далі. Тут – і творці російського “Медведя”, тобто парламентської опори Путіна, склепаної за місяць із абсолютної порожнечі. І це все скромно зветься “центризмом” – очевидно, внаслідок наближеності до центру влади. Хоч і схоже на європейський центризм, як свиня на коня.
