Прага, 20 листопада 2001 ― Події останнього часу особливо гостро поставили питання про те, чи є права людини цінностями лише західної цивілізації, чи прагнення до них притаманне всім людям, незалежно від походження та релігійних переконань. Чим є права людини: західною культурною експансією, чи загальнолюдськими цінностями – цій темі присвячена стаття фахівця із прав людини, професора Гарвардського університету Майкла Іґнатьєффа, що її публікує американський часопис Foreign Affairs.
Ще у 1947 році, коли декларація прав людини лише обговорювалася, Саудівська Аравія висловила свій протест проти статті 16, котра говорить про свободу одруження та статті 18 про свободу вірсповідання. Зробивши заяву, що свобода вибору партнера у шлюбі – це експериментування західної цивілізації, яке не може порівнятися із мудрістю вікової традиції Сходу, Саудівська Аравія відмовилася ухвалювати декларацію. Подальші спроби примирити права людини з ісламськими цінностями також не увінчалися успіхом. А у 70ті роки іслам перейшов у відкриту конфронтацію, говорить американський дослідник, директор Центру Прав Людини при Гарвардському Універститеті, професор Майкл Іґнатьєфф.
Мусульманські клерики, які прийшли до влади в результаті Ісламської Революції в Ірані, вважають, що західна концепція відокремлення церкви від держави незрозуміла в ісламському світі, і що декларація прав людини немає сенсу в межах теоретичної бази ісламської політичної думки. Захід із цього зробив висновок, що фундаменталізм та іслам – це те саме, говорить професор Іґнатьєфф. Проте на Заході не зауважили, що іслам не є однорідним, і є країни, які зуміли стати на шлях модернізації, залишившись вірними релігійній традиції. Гарвардський вчений наводить приклад Тунісу, чи Єгипту, країн, які витворили середній клас, що є соціальною силою, котра вимагатиме дотримання прав людини. Зокрема у Єгипті, проходить процес ухвалення законодавства, яке закріпить за жінкою право на розлучення.
Дотримання індивідуальних свобод не нав’язує західного способу життя, говорить американський дослідник. Віра у те, що людина має право не зазнавати катування і побиття не вимагає переодягання у західний одяг, чи нехтування здобутками власної цивілізації. Афганські жінки, які хочуть для себе освіти та медичної допомоги не перестають бути мусульманками, і сподіваються, що західні правозахисні організації допоможуть їм обстоювати їхні права.
Ці переконання, які виходять за рамки певної релігійної чи культурної традиції, на думку американського дослідника, зближують позиції правозахисників у різних країнах. Поки що, спільний ґрунт може бути досить обмежений і у дечому інтуітивний, оснований на вірі у те, що спричиняє біль та приниження для однієї людини, так само відчуває і інша. Але те, що спільність поглядів на базисні речі все ж таки існує, на думку американського вченого Майкла Іґнатьєффа, може означати, що існує можливість для діалогу та встановлення спільної мови, котра не буде послуговуватися чиїмись культурними традиціями, і закладе підвалини для вільного розвитку людини у будь-якій частині світу.
Ще у 1947 році, коли декларація прав людини лише обговорювалася, Саудівська Аравія висловила свій протест проти статті 16, котра говорить про свободу одруження та статті 18 про свободу вірсповідання. Зробивши заяву, що свобода вибору партнера у шлюбі – це експериментування західної цивілізації, яке не може порівнятися із мудрістю вікової традиції Сходу, Саудівська Аравія відмовилася ухвалювати декларацію. Подальші спроби примирити права людини з ісламськими цінностями також не увінчалися успіхом. А у 70ті роки іслам перейшов у відкриту конфронтацію, говорить американський дослідник, директор Центру Прав Людини при Гарвардському Універститеті, професор Майкл Іґнатьєфф.
Мусульманські клерики, які прийшли до влади в результаті Ісламської Революції в Ірані, вважають, що західна концепція відокремлення церкви від держави незрозуміла в ісламському світі, і що декларація прав людини немає сенсу в межах теоретичної бази ісламської політичної думки. Захід із цього зробив висновок, що фундаменталізм та іслам – це те саме, говорить професор Іґнатьєфф. Проте на Заході не зауважили, що іслам не є однорідним, і є країни, які зуміли стати на шлях модернізації, залишившись вірними релігійній традиції. Гарвардський вчений наводить приклад Тунісу, чи Єгипту, країн, які витворили середній клас, що є соціальною силою, котра вимагатиме дотримання прав людини. Зокрема у Єгипті, проходить процес ухвалення законодавства, яке закріпить за жінкою право на розлучення.
Дотримання індивідуальних свобод не нав’язує західного способу життя, говорить американський дослідник. Віра у те, що людина має право не зазнавати катування і побиття не вимагає переодягання у західний одяг, чи нехтування здобутками власної цивілізації. Афганські жінки, які хочуть для себе освіти та медичної допомоги не перестають бути мусульманками, і сподіваються, що західні правозахисні організації допоможуть їм обстоювати їхні права.
Ці переконання, які виходять за рамки певної релігійної чи культурної традиції, на думку американського дослідника, зближують позиції правозахисників у різних країнах. Поки що, спільний ґрунт може бути досить обмежений і у дечому інтуітивний, оснований на вірі у те, що спричиняє біль та приниження для однієї людини, так само відчуває і інша. Але те, що спільність поглядів на базисні речі все ж таки існує, на думку американського вченого Майкла Іґнатьєффа, може означати, що існує можливість для діалогу та встановлення спільної мови, котра не буде послуговуватися чиїмись культурними традиціями, і закладе підвалини для вільного розвитку людини у будь-якій частині світу.
