Київ, 17 грудня 2001 - З приєднанням Наддніпрянщини у середині ХІV століття до Великого князівства Литовського династію Рюриковичів на Київському престолі змінила династія Ґедиміновичів. Тогочасна Литовська держава була своєрідною федерацією литовських, білоруських та українських земель, і автономний статус Київського удільного князівства надавав його правителям певного суверенітету. Так, останній київський князь Семен Олелькович самостійно воював з татарами, підтримував стосунки із сусідніми державами, домігся відновлення Київської митрополії, реставрував усипальницю княжих родів – Успенський собор Києво-Печерського монастиря. Виходячи з цього, молдовська хроніка 1463 року назвала Семена «царем».
З посиленням централізації Литовської держави існування удільного Київського князівства виглядало анахронізмом. І смерть князя Семена 3 грудня 1470 року стала для великого князя Литовського Казимира Яґайловича формальним приводом для перетворення Київської землі на воєводство.
Напередодні своєї кончини Семен відправив Казимиру власного коня та лук, що за лицарським етикетом означало покору сеньйору. Однак Казимир не підтвердив права Семенових спадкоємців – малолітнього сина Володимира та молодшого брата Михайла, – на київський престол, зазначивши: «Дід їхній бігав на Москву і тим пробігав отчину свою Київ».
Кияни просили Казимира затвердити на княжому столі будь-якого іншого православного князя. Але Казимир у середині грудня призначив до Києва своїм намісником віленського воєводу, литвина-католика Мартина Ґаштольда, який, за словами сучасника, «не лише не був князем, а навіть походив на ляха». Городяни зачинилися у місті і не пустили Ґаштольда, якому довелося здобувати Київ силою. Факт ліквідації Київського князівства літописець зафіксував словами: «На Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи постали».
З посиленням централізації Литовської держави існування удільного Київського князівства виглядало анахронізмом. І смерть князя Семена 3 грудня 1470 року стала для великого князя Литовського Казимира Яґайловича формальним приводом для перетворення Київської землі на воєводство.
Напередодні своєї кончини Семен відправив Казимиру власного коня та лук, що за лицарським етикетом означало покору сеньйору. Однак Казимир не підтвердив права Семенових спадкоємців – малолітнього сина Володимира та молодшого брата Михайла, – на київський престол, зазначивши: «Дід їхній бігав на Москву і тим пробігав отчину свою Київ».
Кияни просили Казимира затвердити на княжому столі будь-якого іншого православного князя. Але Казимир у середині грудня призначив до Києва своїм намісником віленського воєводу, литвина-католика Мартина Ґаштольда, який, за словами сучасника, «не лише не був князем, а навіть походив на ляха». Городяни зачинилися у місті і не пустили Ґаштольда, якому довелося здобувати Київ силою. Факт ліквідації Київського князівства літописець зафіксував словами: «На Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи постали».
