Київ, 21 грудня 2001 - Телевізійні дебати кандидатів у президенти чи до парламенту у прямому ефірі – розповсюджена практика для демократичних держав. Яка, на жаль, прихильників в Україні не зустріла. Принаймні, ухвалений Верховною Радою закон про обов”язкові теледебати під час виборчих кампаній загубився між вулицями Грушевського і Банковою. Не зрозуміли важливості публічних виступів публічних політиків і власники – або директори – телевізійних каналів України.
Пропозиція Міжнародного фонду “Відродження” телекомпаніям -подавати “бізнес-плани теледебатів” на отримання гранту – на сьогодні підтримки у телевізійників не знайшла. А Асоціація сітьових телерадіомовників України навіть звернулася до Президента Кучми з проханням скористатись правом ВЕТО на закон про теледебати учасників виборчих перегонів: члени Асоціації уважають, що реалізація даного закону небезпечна “грубим втручанням у діяльність приватних ЗМІ... та встановленням державного контролю над діяльністю незалежних телерадіомовників”.
Директор Інституту політики Микола Томенко таку позицію телерадіомовників пояснює якраз їхньою залежністю – від фінансових і політичних угруповань, від настроїв і виборчих сподівань власників телеканалів та радіостанцій. А ще це свідчить про відсутність досвіду публічності – чи то відкритості – у діяльності кандидатів у народні депутати. І про факт розподілу недержавних ЗМІ поміж олігархами від бізнесу і від політики. І про те, що навряд чи у найближчому майбутньому Україну можна буде назвати демократичною державою.
Пропозиція Міжнародного фонду “Відродження” телекомпаніям -подавати “бізнес-плани теледебатів” на отримання гранту – на сьогодні підтримки у телевізійників не знайшла. А Асоціація сітьових телерадіомовників України навіть звернулася до Президента Кучми з проханням скористатись правом ВЕТО на закон про теледебати учасників виборчих перегонів: члени Асоціації уважають, що реалізація даного закону небезпечна “грубим втручанням у діяльність приватних ЗМІ... та встановленням державного контролю над діяльністю незалежних телерадіомовників”.
Директор Інституту політики Микола Томенко таку позицію телерадіомовників пояснює якраз їхньою залежністю – від фінансових і політичних угруповань, від настроїв і виборчих сподівань власників телеканалів та радіостанцій. А ще це свідчить про відсутність досвіду публічності – чи то відкритості – у діяльності кандидатів у народні депутати. І про факт розподілу недержавних ЗМІ поміж олігархами від бізнесу і від політики. І про те, що навряд чи у найближчому майбутньому Україну можна буде назвати демократичною державою.
