Н’ю Йорк, 18 січня 2002 - Американські газети повідомили про цю подію. Телевізійні новини показають сюжети на цю тему. Звичайно відкриття десь там, у Москві, ще одного пам’ятника не привернуло б уваги засобів масової інформації. Але тут тема незвичайна, йдеться ж бо про пам’ятник єврейському літераторові в Росії, яку традиційно ототожнюють з антисемітизмом - державним, насаджуваним згори ще від часів російського самодержавства і радянських вождів, і антисемітизмом знизу, спонтанним, так би мовити, відповідно до настроїв натовпу. Врешті решт, серед російських слів, які без перекладу перейшли до англійської мови як поняття унікальні, поруч таких термінів як большевик, колхоз, совєт та інших подібних, знаходимо слово “погром”. Ось переді мною останнє, четверте видання популярного енциклопедичного словника Америкен Герітедж. На сторінці 1354-ій знаходимо статтю ПОГРОМ. Звідти дізнаємося, що ПОГРОМ – це “Організоване, часто офіційно заохочуване убивство або побиття національних меншостей; жертвами погромів найчастіше були євреї. Слово російське, походить від ПОГРОМИТЬ”.
Читач Нью-Йорк Таймс Сол Сілвермен пише в листі до газети, що Росія, з її історичним корінням антисемітизму, – найменш підходяща країна для пам”ятника Шолом-Алейхемові. Справді, можна згадати, що герої його творів змушені були втікати з Російської імперії, рятуючись від погромів та дискримінації. Тевьє-молочник переїхав до Палестини, сирота Мотл подався до Америки, де також шукали своєї долі Роза й Лео з роману “Блукаючі зірки”. Та й сам Шолом-Алейхем імігрував до Сполучених Штатів, слідом за своїми героями. Він помер у Нью-Йорку 1916 року. Пам”ятник у Москві поставили у скверику за рогом, можливо, щоб очі не муляв, неподалік будинку, де колись знаходився Єврейський театр. Там грав знаменитий Соломон Михоелс, вбитий за наказом вождя народів під час антисемітської кампанії в Радянському Союзі невдовзі після Другої світової війни.
Як пише Нью-Йорк Таймс, ідею пам’ятника Шолом-Алейхемові гаряче схвалив мер Москви Юрій Лужков, але грошей не дав. Спонсором став російський бізнесмен Таранцев, людина із сумнівною репутацією, принаймні так пише американська газета. І навіть нині, коли антисемітизм в Росії владою нібито не заохочується, скульптор Юрій Чернов, автор пам’ятника, вельми обережно підходить до національного походження Шолом Алейхема. “Я завжди підкреслюю, - ніби виправдуючись, каже скульптор, - що він не єврейський письменник, а російський письменник, який писав про євреїв”.
Цікава думка, якщо зважити на той факт, що Шолом-Алейхем таки був єврейським письменником, писав мовою їдиш і друкував свої твори у єврейських газетах. Це вже потім їх перекладали іншими мовами, включно з російською. “Все одно, це не російський монумент і нам він не потрібний”, - категорично заявили американському репортерові дві московські дами, що трапилися поруч.
Між тим, ось уже майже шість років, як існує у Києві скромніший за розмірами, але, як на мій погляд, значно тепліший за настроєм і ближчий за духом до Шолом-Алейхема пам’ятник. І американські євреї не знизують плечима на запитання про логічність його місцезнаходження. Адже Шолом-Алейхем за походженням українець, народився на Полтавщині.
І гроші на створення пам’ятника не треба було просити у жертводавців з темною біографією. Кошти виділила міська влада Києва. І стоїть нині Шолом-Алейхем на вулиці Рогнединській, неподалік синагоги Бродського, будинок якої український уряд повернув єврейській громаді Києва. А для театру ляльок знайшли інше місце. А на сусідній Басейній вулиці – на будинку номер 5, якщо не помиляюсь, бачимо барельєф Голди Меїр, як сказано на дошці – видатному ізраїльському діячеві.
Повернувся в Україну Тев’є-молочник, втілений на сцені театру імені Івана Франка великим актором Богданом Ступкою. Минулого літа ваш кореспондент мав нагоду бачити спектакль “Тев’є-Тевел”. Найглибше враження на мене справила тривала овація, що нею стоячи нагородила українських акторів єврейського спектаклю українська публіка.
Багато що критики нині закидають незалежній Україні, але ні в кого не повернеться язик закинути їй антисемітизм. Можливо, це справді вже нове суспільство, що позбулося старих забобонів.
Читач Нью-Йорк Таймс Сол Сілвермен пише в листі до газети, що Росія, з її історичним корінням антисемітизму, – найменш підходяща країна для пам”ятника Шолом-Алейхемові. Справді, можна згадати, що герої його творів змушені були втікати з Російської імперії, рятуючись від погромів та дискримінації. Тевьє-молочник переїхав до Палестини, сирота Мотл подався до Америки, де також шукали своєї долі Роза й Лео з роману “Блукаючі зірки”. Та й сам Шолом-Алейхем імігрував до Сполучених Штатів, слідом за своїми героями. Він помер у Нью-Йорку 1916 року. Пам”ятник у Москві поставили у скверику за рогом, можливо, щоб очі не муляв, неподалік будинку, де колись знаходився Єврейський театр. Там грав знаменитий Соломон Михоелс, вбитий за наказом вождя народів під час антисемітської кампанії в Радянському Союзі невдовзі після Другої світової війни.
Як пише Нью-Йорк Таймс, ідею пам’ятника Шолом-Алейхемові гаряче схвалив мер Москви Юрій Лужков, але грошей не дав. Спонсором став російський бізнесмен Таранцев, людина із сумнівною репутацією, принаймні так пише американська газета. І навіть нині, коли антисемітизм в Росії владою нібито не заохочується, скульптор Юрій Чернов, автор пам’ятника, вельми обережно підходить до національного походження Шолом Алейхема. “Я завжди підкреслюю, - ніби виправдуючись, каже скульптор, - що він не єврейський письменник, а російський письменник, який писав про євреїв”.
Цікава думка, якщо зважити на той факт, що Шолом-Алейхем таки був єврейським письменником, писав мовою їдиш і друкував свої твори у єврейських газетах. Це вже потім їх перекладали іншими мовами, включно з російською. “Все одно, це не російський монумент і нам він не потрібний”, - категорично заявили американському репортерові дві московські дами, що трапилися поруч.
Між тим, ось уже майже шість років, як існує у Києві скромніший за розмірами, але, як на мій погляд, значно тепліший за настроєм і ближчий за духом до Шолом-Алейхема пам’ятник. І американські євреї не знизують плечима на запитання про логічність його місцезнаходження. Адже Шолом-Алейхем за походженням українець, народився на Полтавщині.
І гроші на створення пам’ятника не треба було просити у жертводавців з темною біографією. Кошти виділила міська влада Києва. І стоїть нині Шолом-Алейхем на вулиці Рогнединській, неподалік синагоги Бродського, будинок якої український уряд повернув єврейській громаді Києва. А для театру ляльок знайшли інше місце. А на сусідній Басейній вулиці – на будинку номер 5, якщо не помиляюсь, бачимо барельєф Голди Меїр, як сказано на дошці – видатному ізраїльському діячеві.
Повернувся в Україну Тев’є-молочник, втілений на сцені театру імені Івана Франка великим актором Богданом Ступкою. Минулого літа ваш кореспондент мав нагоду бачити спектакль “Тев’є-Тевел”. Найглибше враження на мене справила тривала овація, що нею стоячи нагородила українських акторів єврейського спектаклю українська публіка.
Багато що критики нині закидають незалежній Україні, але ні в кого не повернеться язик закинути їй антисемітизм. Можливо, це справді вже нове суспільство, що позбулося старих забобонів.
