Прага, 11 лютого 2002 - Нещодавно лідер компартії України Петро Симоненко дав інтерв’ю газеті “День”, в якому він, серед іншого, заявив, що в основі Європейського Союзу покладено “ленінську концепцію” союзу. Чи це могло б означати, що КПУ активно сприятиме процесам інтеграції України в структури ЄС?
Завжди, коли наближаються вибори – президентські чи парламентські – від керівництва компартії України чути заяви, обіцянки, які суттєво відрізняються від заяв і діяльності КПУ в часи “застою”, тобто в часи між виборами.
Так було восени 99-го року, коли Симоненко кандидував на посаду президента України, так і нині, коли точиться боротьба за місця під люстрами зали пленарних засідань у Верховній Раді.
Восени 99-го Симоненко заявляє, що ділити народ України на східняків і західняків – “безглуздо”, а восени 2001-го його однодумець з фракції комуністів Баулін називає представників правих партій у Верховній Раді “оскаженілими галичанами”.
Або ще такий приклад. 1996 року Симоненко заявив, що КПУ – “партія не парламентського, а авангардного типу, завдяння якої “організувати революційний рух трудящихся”.
В інтерв’ю газеті “День” той же товариш запевняє, що комуністи робитимуть усе від них залежне, щоб об”єднати тих, “хто зацікавлений у демократичній державі”. “Ми завжди підемо на такий діалог з іншою політичною силою”, якщо це принесе користь України, каже Симоненко. Біда лише в тому, що розуміти під поняттям “демократична держава” . Якщо за Леніним, на якого моляться комуністи, то напевно не йдеться про багатопартійність і юридично закріплені гарантії на приватну власність. Бо для “вічно живого” всі парламенти, якщо вони повністю не в руках комуністів є – реакційними.
В згаданому інтерв’ю київській газеті Симоненко каже: “Хотів би також відзначити, що тільки наша партія сьогодні в комплекси, скажімо так, веде боротьбу за незалежність України”. Це, “скажімо так”, далеко неоднозначно. Як тоді оцінити подію з червня минулого року – Перший з’їзд слов’янських народів у Москві, участь в якому взяв також Петро Симоненко. З’їзд пройшов під гаслом “три страньі – один народ”. Це формула і нав’язливо повторюване прагнення лідера КПРФ Зюганова, який виступає за "воссоединие триєдинного народа” – “великоросов, малоросов і белорусов”, бо ця “триєдинність” творить основу “життєздатності” Росії, а “імперія – історично і політично олбумовлена форма розвитку російської держави”- твердить російський націонал-комуніст імперських мрій лідер КПРФ Зюганов.
Виникає запитання, чому комуністи України – учасники московської слов’янської тусовки не протестували проти цього абсурдного й образливого для українців з’їздівського гасла? Мабуть тому, що Симонеко про себе заявляє , що “мьі з Зюгановим поддерживаем и координируем друг друга”.
Ось тобі приклад, “скажімо так”, боротьбі комуністів “за незалежність України”.
Звернім увагу ще на одне місце в інтерв’ю лідера КПУ газеті “День”. Він не виступає категорично проти входження України в ЄС чи інші союзи. “Питання, говорить Симоненко, не в тому, в союзі чи ні, а в тому, який союз вигідніше”. Здавалося б, завжди вигідніше мати справу з багатим, який тебе не відштовхує, який допомагає, ніж з бідним. “Європа не пустить нас до себе з нашою продукцією”, вважає лідер КПУ. Звісно, Європейський союз від кандидатів на членство вимагає реформ. Про це можуть багато розповісти чехи, поляки, угорці, словаки та інші кандидати на вступ до ЄС, які, заявив Симоненко у 2000-му році “измєнілі соціалізму”.
То, може й Україні варто піднімати якість своєї продукції, вдосконалювати законодавство, наводити порядок у всіх галузях свого господарства, щоб нарешті вийти із запльованої “труби” постсовєтського безладу?
Росія та інші “есендісти” від України ніяких реформ не вимагають. Хіба ж це означає, що з ними Україна процвітатиме? Чи, може, Україні творити союз із Північною Кореєю, Китаєм, В’єтнамом і Кубою, де, за словами Симоненка “продолжает существовать социализм”? Повернімося все ж таки до багатих. Чому, власне, Україні активно не прагнути членства в Європейському Союзі і цілеспрямовано працювати в цьому напрямі? Адже в своєму інтерв’ю київській газеті лідер КПУ заявив:
“Європа зараз використовує фактично ленінську концепцію союзу”. Шкода, що Симоненко не пояснив це докладно і зрозуміло для виборців України і для керівництва Євросоюзу. В Брюселі напевно зробили б з цього належні висновки, бо, як відомо, в основі СРСР також була ленінська концепіця. Союз нерушимий розвалився. Європейський Союз цього, видно, не лякається – невідомо лише, завдяки чи всупереч ленінської концепції – і цілеспрямовано працює на розширення. То, може б Україні все таки стукати у двері до ЄС? Чи допоможуть в цьому комуністи, враховуючи “ленінську концепцію” Європейського Союзу?
Біда нинішніх комуністів України в тому, що вони в принципі не проти йти до Європі, але не еволюційним шляхом, бо це коштує багато зусиль, а, як мріяв про це свого часу Ленін – революційним шляхом. Руйнувати ж завжди легше, ніж будувати.
Завжди, коли наближаються вибори – президентські чи парламентські – від керівництва компартії України чути заяви, обіцянки, які суттєво відрізняються від заяв і діяльності КПУ в часи “застою”, тобто в часи між виборами.
Так було восени 99-го року, коли Симоненко кандидував на посаду президента України, так і нині, коли точиться боротьба за місця під люстрами зали пленарних засідань у Верховній Раді.
Восени 99-го Симоненко заявляє, що ділити народ України на східняків і західняків – “безглуздо”, а восени 2001-го його однодумець з фракції комуністів Баулін називає представників правих партій у Верховній Раді “оскаженілими галичанами”.
Або ще такий приклад. 1996 року Симоненко заявив, що КПУ – “партія не парламентського, а авангардного типу, завдяння якої “організувати революційний рух трудящихся”.
В інтерв’ю газеті “День” той же товариш запевняє, що комуністи робитимуть усе від них залежне, щоб об”єднати тих, “хто зацікавлений у демократичній державі”. “Ми завжди підемо на такий діалог з іншою політичною силою”, якщо це принесе користь України, каже Симоненко. Біда лише в тому, що розуміти під поняттям “демократична держава” . Якщо за Леніним, на якого моляться комуністи, то напевно не йдеться про багатопартійність і юридично закріплені гарантії на приватну власність. Бо для “вічно живого” всі парламенти, якщо вони повністю не в руках комуністів є – реакційними.
В згаданому інтерв’ю київській газеті Симоненко каже: “Хотів би також відзначити, що тільки наша партія сьогодні в комплекси, скажімо так, веде боротьбу за незалежність України”. Це, “скажімо так”, далеко неоднозначно. Як тоді оцінити подію з червня минулого року – Перший з’їзд слов’янських народів у Москві, участь в якому взяв також Петро Симоненко. З’їзд пройшов під гаслом “три страньі – один народ”. Це формула і нав’язливо повторюване прагнення лідера КПРФ Зюганова, який виступає за "воссоединие триєдинного народа” – “великоросов, малоросов і белорусов”, бо ця “триєдинність” творить основу “життєздатності” Росії, а “імперія – історично і політично олбумовлена форма розвитку російської держави”- твердить російський націонал-комуніст імперських мрій лідер КПРФ Зюганов.
Виникає запитання, чому комуністи України – учасники московської слов’янської тусовки не протестували проти цього абсурдного й образливого для українців з’їздівського гасла? Мабуть тому, що Симонеко про себе заявляє , що “мьі з Зюгановим поддерживаем и координируем друг друга”.
Ось тобі приклад, “скажімо так”, боротьбі комуністів “за незалежність України”.
Звернім увагу ще на одне місце в інтерв’ю лідера КПУ газеті “День”. Він не виступає категорично проти входження України в ЄС чи інші союзи. “Питання, говорить Симоненко, не в тому, в союзі чи ні, а в тому, який союз вигідніше”. Здавалося б, завжди вигідніше мати справу з багатим, який тебе не відштовхує, який допомагає, ніж з бідним. “Європа не пустить нас до себе з нашою продукцією”, вважає лідер КПУ. Звісно, Європейський союз від кандидатів на членство вимагає реформ. Про це можуть багато розповісти чехи, поляки, угорці, словаки та інші кандидати на вступ до ЄС, які, заявив Симоненко у 2000-му році “измєнілі соціалізму”.
То, може й Україні варто піднімати якість своєї продукції, вдосконалювати законодавство, наводити порядок у всіх галузях свого господарства, щоб нарешті вийти із запльованої “труби” постсовєтського безладу?
Росія та інші “есендісти” від України ніяких реформ не вимагають. Хіба ж це означає, що з ними Україна процвітатиме? Чи, може, Україні творити союз із Північною Кореєю, Китаєм, В’єтнамом і Кубою, де, за словами Симоненка “продолжает существовать социализм”? Повернімося все ж таки до багатих. Чому, власне, Україні активно не прагнути членства в Європейському Союзі і цілеспрямовано працювати в цьому напрямі? Адже в своєму інтерв’ю київській газеті лідер КПУ заявив:
“Європа зараз використовує фактично ленінську концепцію союзу”. Шкода, що Симоненко не пояснив це докладно і зрозуміло для виборців України і для керівництва Євросоюзу. В Брюселі напевно зробили б з цього належні висновки, бо, як відомо, в основі СРСР також була ленінська концепіця. Союз нерушимий розвалився. Європейський Союз цього, видно, не лякається – невідомо лише, завдяки чи всупереч ленінської концепції – і цілеспрямовано працює на розширення. То, може б Україні все таки стукати у двері до ЄС? Чи допоможуть в цьому комуністи, враховуючи “ленінську концепцію” Європейського Союзу?
Біда нинішніх комуністів України в тому, що вони в принципі не проти йти до Європі, але не еволюційним шляхом, бо це коштує багато зусиль, а, як мріяв про це свого часу Ленін – революційним шляхом. Руйнувати ж завжди легше, ніж будувати.
