Прага, 1 квітня 2002 – Кореспондент американської газети «Крісчен Сайенс Монітор» вражений міжетнічною рівновагою в українському Закарпатті, яке межує з п’ятьма країнами Європи і зберігає мир між чотирма великими релігійними громадами.
Американський журналіст Арі Фарнем порівнює Закарпаття з Кашміром, Балканами і Близьким Сходом і каже, що у згаданих регіонах світу на міжетнічний і релігійній основі тривають конфлікти і ллється кров, але в багатоетнічній закарпатській Україні здавна панує мир. Тут проживають представники близько 60 різних національностей і найбільше українців, угорців, росіян, русинів, німців, євреїв, поляків, словаків, циган, татар. Представники цих народів тут ніколи не ополчувалися один проти одного. Американська газета посилається на розмову з місцевим науковцем і видавцем Валерієм Падяком, котрий вважає, що найбільшим багатством цього гірського краю є мир між людьми. Нагадується також, що ООН і Організація з безпеки й співпраці у Європі вважають Закарпаття своєрідною моделлю «мирного співіснування різних національних груп». Особливо наголошено на поліетнічному характері місцевих масмедій і великій кількісті міжетнічних шкіл, що є свідченням культурно-національної автономії різних груп населення цієї області України. Автор статті в «Крісчен Сайенс Монітор» не перестає дивуватися тому, що цей край є чи не єдиною територією у Європі, де цигани почувають себе цілком комфортно! «Це є нашою маленькою загадкою»,- каже Валерій Падяк.
Але не все, як то кажуть, так гарно у нашому королівстві і «Крісчен Сайенс Монітор» звертає увагу на вражаючі злидні місцевого населення, на пересічного жителя, з одного мільйона трьохсот тисяч громадян області, припадає для існування на день менше одного долара. Це абсолютна бідність за світовою шкалою ООН. Тому й молодь тисячами втікає до Словаччини, Угорщини, Німеччини, Польщі, де рівень життя у кілька разів вищий від місцевого. Чи не всі євреї й німці вже покинули край.
Звичайно, приклад українського Закарпаття, який американський журналіст наводить, як зразок міжетнічного, міжрелігійного миру в центрі Європи, виглядає досить гарно. Але кореспондентові «Крісчен Сайенс Монітор» мабуть було важко розібратися у тому, що деякі сили все ж намагалися «підігріти» міжетнічну ситуацію в області. І, наприклад, в 1991 році ніякого референдуму про автономію в краї не було, а всього на всього опитування, спровоковане проросійськими лівими силами, на досить не етичному рівні, про так звану самоврядну територію в складі України. І може американський журналіст не все зрозумів з розповіді Падяка, або сам Падяк не досить чітко пояснив легенду про Олексу Довбуша, котрий був не надетнічним героєм, а вождем непокірних розбійників-гуцулів, гірської етнічної групи українців, котрі складають в Закарпатті національну більшість і свідомі цього, не зважаючи на перебування, впродовж майже тисячі років, під владою чотирьох різних держав
А в цілому американський часопис змалював досить привабливий образ одного з географічних, етнічних куточків України, як європейської держави.
Американський журналіст Арі Фарнем порівнює Закарпаття з Кашміром, Балканами і Близьким Сходом і каже, що у згаданих регіонах світу на міжетнічний і релігійній основі тривають конфлікти і ллється кров, але в багатоетнічній закарпатській Україні здавна панує мир. Тут проживають представники близько 60 різних національностей і найбільше українців, угорців, росіян, русинів, німців, євреїв, поляків, словаків, циган, татар. Представники цих народів тут ніколи не ополчувалися один проти одного. Американська газета посилається на розмову з місцевим науковцем і видавцем Валерієм Падяком, котрий вважає, що найбільшим багатством цього гірського краю є мир між людьми. Нагадується також, що ООН і Організація з безпеки й співпраці у Європі вважають Закарпаття своєрідною моделлю «мирного співіснування різних національних груп». Особливо наголошено на поліетнічному характері місцевих масмедій і великій кількісті міжетнічних шкіл, що є свідченням культурно-національної автономії різних груп населення цієї області України. Автор статті в «Крісчен Сайенс Монітор» не перестає дивуватися тому, що цей край є чи не єдиною територією у Європі, де цигани почувають себе цілком комфортно! «Це є нашою маленькою загадкою»,- каже Валерій Падяк.
Але не все, як то кажуть, так гарно у нашому королівстві і «Крісчен Сайенс Монітор» звертає увагу на вражаючі злидні місцевого населення, на пересічного жителя, з одного мільйона трьохсот тисяч громадян області, припадає для існування на день менше одного долара. Це абсолютна бідність за світовою шкалою ООН. Тому й молодь тисячами втікає до Словаччини, Угорщини, Німеччини, Польщі, де рівень життя у кілька разів вищий від місцевого. Чи не всі євреї й німці вже покинули край.
Звичайно, приклад українського Закарпаття, який американський журналіст наводить, як зразок міжетнічного, міжрелігійного миру в центрі Європи, виглядає досить гарно. Але кореспондентові «Крісчен Сайенс Монітор» мабуть було важко розібратися у тому, що деякі сили все ж намагалися «підігріти» міжетнічну ситуацію в області. І, наприклад, в 1991 році ніякого референдуму про автономію в краї не було, а всього на всього опитування, спровоковане проросійськими лівими силами, на досить не етичному рівні, про так звану самоврядну територію в складі України. І може американський журналіст не все зрозумів з розповіді Падяка, або сам Падяк не досить чітко пояснив легенду про Олексу Довбуша, котрий був не надетнічним героєм, а вождем непокірних розбійників-гуцулів, гірської етнічної групи українців, котрі складають в Закарпатті національну більшість і свідомі цього, не зважаючи на перебування, впродовж майже тисячі років, під владою чотирьох різних держав
А в цілому американський часопис змалював досить привабливий образ одного з географічних, етнічних куточків України, як європейської держави.
