Багдад-Київ, 6 травня 2002 - Країна з назвою Ірак після вторгнення до Кувейту впродовж останніх 11 років перебуває під санкціями ООН. Лідера Іраку – Саддама Хусейна підозрюють у виготовленні зброї масового ураження, в той час як саме населення Іраку потерпає від браку харчів та речей першої необхідності.
Коли виходиш із літака у безлюдному міжнародному аеропорту Багдада, мусиш пройтись по трапу з написом червоною фарбою «Down USA». Щось на кшталт того що «скинемо, опустимо, розрахуємося» із Штатами. У самій столиці вздовж запилених вулиць із старими розмальованими фарбами авто і на фасадах будинків щедро розвішані портрети Саддама Хусейна.
Багдад був зруйнований лише один раз. Армадою Тамерлана в 1401 році. Рівно через 590 років сухопутні війська міжнародної коаліції під лідерством США після п'яти тижнів авіанальотів, практично не зустрічаючи опору, звільнили захоплений Іраком Кувейт. Ця операція звалася "Буря в пустелі". Багдад і Хусейна тоді не чіпали. Але проти Іраку того ж 1991 були введені санкції ООН. Було вирішено, що всі держави повинні заборонити імпорт з Іраку, припинити фінансову й економічної допомогу і, звісно, не постачати зброю. Проти Іраку діє і повітряне ембарго, що передбачає заборону на перевезення в Ірак будь-яких вантажів, крім продуктів харчування і гуманітарної допомоги. Але Хусейн й досі при владі і не впускає до країни інспекторів ООН, що є однією з умов зняття блокади. А в самому Іракові насамперед помітно те, що зовнішній тиск влада країни дуже вдало використовує як консолідуючий чинник для для формування у населення образу ворога в обличчі США. Це чимось нагадує 30 роки Радянського Союзу, який був готовий воювати з усім світом, свято вірячи у геній Сталіна. Інакшого не існувало. І Ірак можна вважати дуже здібним учнем саме такого Радянського Союзу.
В Багдаді мені довелося поговорити з жіночкою, яку звуть Наталією і яка 27 років в Астрахані вийшла заміж за іракця. Тепер її прізвище Хадауи. Вона каже, що американці заважають жити Іракові.
- Ну звичайно. Якби не блокада оці 11 років, то Ірак займав би зовсім інше місце у світі. І нам би було краще.
Середня зарплата тепер мізерна.
- Ну дуже маленька зарплатня. Мізерна. П’ятнадцять тисяч динарів. Це лише сім із половиною доларів.
Ця жіночка каже, що ще їм раз на місяць влада видає харчовий пайок. Там мука, олія, цукор, рис та трохи мила. Але насправді в Іракові рівень забезпеченості його громадян найважливішими продуктами харчування й медикаментами складає всього 10% від потреби. А ще вона каже, що за останні дві три-роки в Іракові почало з’являтися більше і росіян, і українців.
- Чекають їх і запрошують. І працюють і з українцями, росіянами, та білорусами. В першу чергу саме з цих країн. І вони роблять тут усе більше контрактів, - каже колишня громадянка СРСР Наталя.
А чи знають араби-іракці про Україну? Блукаючи вулицями Багдаду і Тікріту – а це місто, де народився Саддам і за порядком у якому доглядають особливо вибагливо – таких обізнаних серед простих іракців зустрів двічі. Один із них знав слово українське “солодощі”. Інший був таксистом. Той дуже здивувався, що Динамо Київ – це українська футбольна команда. Бо Динамо було йому відоме. Проте решта намагань пояснити, що Росія, Білорусь та Україна – це різні держави, розбивалися об стійке переконання, що всі люди звідти – це “русіш”.
В консульському відділі посольства України в Іраку – а воно діє у Багдаді з минулого року – пояснили, що офіційно в них зареєстровано 20 громадян з України, які мають справи у Іраку. Неофіційно працює значно більше – близько 300-400. В переважній більшості вони працюють на об’єктах і за контрактами, які укладені між Іраком та російськими фірмами.
«Ми були на вавілонському фольклорному фестивалі і були приємно здивовані, коли побачили, як група глядачів розмахує українськими прапорами. Виявилось, що це група наших спеціалістів, які будують тут теплову електростанцію. Вони узнали, що буде виступати українська команда, вночі пошили прапори і приїхали за сотню кілометрів, щоб тільки підтримати виступ наших артистів, але ці українські спеціалісти працюють на російських фірмах» - каже віце-президент українського товариства дружби з іракським народом «Маздар аль Хайат» Сергій Хоменко.
Проте бізнес в Іраку намагаються робити не лише українці на російських фірмах, а й власне українські структури та окремі політичні сили. Що з того виходить - наступним разом.
Коли виходиш із літака у безлюдному міжнародному аеропорту Багдада, мусиш пройтись по трапу з написом червоною фарбою «Down USA». Щось на кшталт того що «скинемо, опустимо, розрахуємося» із Штатами. У самій столиці вздовж запилених вулиць із старими розмальованими фарбами авто і на фасадах будинків щедро розвішані портрети Саддама Хусейна.
Багдад був зруйнований лише один раз. Армадою Тамерлана в 1401 році. Рівно через 590 років сухопутні війська міжнародної коаліції під лідерством США після п'яти тижнів авіанальотів, практично не зустрічаючи опору, звільнили захоплений Іраком Кувейт. Ця операція звалася "Буря в пустелі". Багдад і Хусейна тоді не чіпали. Але проти Іраку того ж 1991 були введені санкції ООН. Було вирішено, що всі держави повинні заборонити імпорт з Іраку, припинити фінансову й економічної допомогу і, звісно, не постачати зброю. Проти Іраку діє і повітряне ембарго, що передбачає заборону на перевезення в Ірак будь-яких вантажів, крім продуктів харчування і гуманітарної допомоги. Але Хусейн й досі при владі і не впускає до країни інспекторів ООН, що є однією з умов зняття блокади. А в самому Іракові насамперед помітно те, що зовнішній тиск влада країни дуже вдало використовує як консолідуючий чинник для для формування у населення образу ворога в обличчі США. Це чимось нагадує 30 роки Радянського Союзу, який був готовий воювати з усім світом, свято вірячи у геній Сталіна. Інакшого не існувало. І Ірак можна вважати дуже здібним учнем саме такого Радянського Союзу.
В Багдаді мені довелося поговорити з жіночкою, яку звуть Наталією і яка 27 років в Астрахані вийшла заміж за іракця. Тепер її прізвище Хадауи. Вона каже, що американці заважають жити Іракові.
- Ну звичайно. Якби не блокада оці 11 років, то Ірак займав би зовсім інше місце у світі. І нам би було краще.
Середня зарплата тепер мізерна.
- Ну дуже маленька зарплатня. Мізерна. П’ятнадцять тисяч динарів. Це лише сім із половиною доларів.
Ця жіночка каже, що ще їм раз на місяць влада видає харчовий пайок. Там мука, олія, цукор, рис та трохи мила. Але насправді в Іракові рівень забезпеченості його громадян найважливішими продуктами харчування й медикаментами складає всього 10% від потреби. А ще вона каже, що за останні дві три-роки в Іракові почало з’являтися більше і росіян, і українців.
- Чекають їх і запрошують. І працюють і з українцями, росіянами, та білорусами. В першу чергу саме з цих країн. І вони роблять тут усе більше контрактів, - каже колишня громадянка СРСР Наталя.
А чи знають араби-іракці про Україну? Блукаючи вулицями Багдаду і Тікріту – а це місто, де народився Саддам і за порядком у якому доглядають особливо вибагливо – таких обізнаних серед простих іракців зустрів двічі. Один із них знав слово українське “солодощі”. Інший був таксистом. Той дуже здивувався, що Динамо Київ – це українська футбольна команда. Бо Динамо було йому відоме. Проте решта намагань пояснити, що Росія, Білорусь та Україна – це різні держави, розбивалися об стійке переконання, що всі люди звідти – це “русіш”.
В консульському відділі посольства України в Іраку – а воно діє у Багдаді з минулого року – пояснили, що офіційно в них зареєстровано 20 громадян з України, які мають справи у Іраку. Неофіційно працює значно більше – близько 300-400. В переважній більшості вони працюють на об’єктах і за контрактами, які укладені між Іраком та російськими фірмами.
«Ми були на вавілонському фольклорному фестивалі і були приємно здивовані, коли побачили, як група глядачів розмахує українськими прапорами. Виявилось, що це група наших спеціалістів, які будують тут теплову електростанцію. Вони узнали, що буде виступати українська команда, вночі пошили прапори і приїхали за сотню кілометрів, щоб тільки підтримати виступ наших артистів, але ці українські спеціалісти працюють на російських фірмах» - каже віце-президент українського товариства дружби з іракським народом «Маздар аль Хайат» Сергій Хоменко.
Проте бізнес в Іраку намагаються робити не лише українці на російських фірмах, а й власне українські структури та окремі політичні сили. Що з того виходить - наступним разом.
