Москва, 10 червня 2002 – Великого розголосу у світових засобах масової інформації набуло вчорашнє масове безладдя у Москві, що його влаштували футбольні вболівальники після програшу російської команди на Чемпіонаті світу з футболу. Спершу молоді люди, більшість із котрих були напідпитку, громили, нищили усе, що могли. А згодом, підрозділи правоохоронних органів, які не змогли запобігти цьому, застосували грубу силу до учасників вуличного безладдя. Нагадаю, що в результаті 1 особа загинула і близько ста поранено. Чи є у тому, що сталося якийсь політичний підтекст, і як можна прокоментувати ці події у контексті демократичності російського суспільства?
Я тільки що повернувся з прогулянки Тверською вулицею, центральною вулицею Москви, і приголомшений тим, що побачив. Вона стала справжньою ареною погрому – побиті вітрини, усюди через добу після того, що відбулося, скло. Практично більшість будинків, фешенебельних магазинів, що розташовані на цій вулиці, зазнали серйозних втрат. Дійсно, було таке безладдя, яке призвело до погрому на центральних вулицях Москви.
Щодо того, чи є тут політичний контекст, то сьогодні шукають, чи не було серед футбольних уболівальників, як у багатьох країнах Європи, представників екстремістських організацій і рухів. Чи не було це спеціально організовано на центральному майдані російської столиці, на Манежному майдані, у зв’язку з переглядом футбольного матчу?
Навіть якщо уявити собі, що все це не було організованим, треба усвідомити, яким сьогодні є соціальне розчарування у російському суспільстві. Ці результати недореформованої економіки, непроведення справжніх демократичних реформ і призвели до серйозного розчарування.
Очевидці подій 9 червня на центральних вулицях Москви говорили про те, що молоді люди, які громили ці магазини, були здебільшого з підмосковних міст чи селищ або з окраїнних робітничих районів Москви. Вони не приховували своєї ненависті до того, що бачать навколо, та кричали:«У нас бідні батьки, ми бідні і не можемо цим скористатися», і били вітрини магазинів, ресторанів чи житлових будинків, вікна яких їм не подобалися.
Можна сказати, що це прелюдія до соціальних заворушень, які можуть відбутися з будь-якого незначного, можливо, спортивного приводу. Це серйозна проблема для російського та всього пострадянського суспільства.
Якщо ми усвідомимо, яким серйозним є соціальне розчарування в українському суспільстві, ми можемо легко уявити такий само натовп на вулицях Києва, Харкова, Дніпропетровська та інших міст України. Це вже не фантастика. Те, що 9 червня ми бачили в Москві, може статися в будь-якому нереформованому суспільстві, де олігархія й номенклатура продовжують вірити, що вони захищені правоохоронними органами від власного, бідного і дезорієнтованого населення.
Як ці події можуть позначитися на подальшій ролі правоохоронних органів у російському суспільстві, на їхній здатності протистояти екстремізмові? Що, власне, розуміє російська влада під поняттям екстремізм? Адже у Державній Думі лежить законопроект про боротьбу з політичним екстремізмом, і вже дехто з російських політиків проводить паралелі між цими подіями і політичним екстремізмом.
Сьогодні можна говорити достатньо серйозно про те, як дійсно скористаються цим правоохоронні органи. 9 червня було очевидним, що правоохоронні органи, які так багато говорять про свою здатність боротися з екстремізмом і представники яких перевіряють паспорти на вулицях Москви у людей з кавказькими рисами обличчя і таким чином заробляють собі на життя, нездатні протистояти реальному екстремізмові, коли він стається. Не вистачає сил, немає реального бажання, бо це не приносить грошей, і нема чого ризикувати. Міліціонери в Росії не одержують нормальної зарплатні і теж не хочуть ризикувати життям. 9 червня на вулицях Москви були молоді люди, які проходять службу у внутрішніх військах. Це була навіть не московська міліція.
Якщо говорити, що таким чином виявляється політичний екстремізм, то ми маємо усвідомити, що сьогодні російські правоохоронні органи не здатні протистояти політичному екстремізмові в його масових проявах, що вони здатні протистояти лише одиноким епізодам, боротися з екологічними організаціями і з легальними політичними мітингами, тобто з політично-орієнтованим суспільством, яке виходить на мітинги і шанує законодавство і не є екстремістським.
Ось у чому найсерйозніша проблема для майбутнього російського суспільства, якщо не буде точно визначено, що таке екстремізм, які сили можуть бути вжиті в боротьбі з ним, як має бути забезпечено порядок у місцях масових заворушень. Ситуацію, яку ми бачили 9 червня на московських вулицях, ми будемо зустрічати постійно, і це буде призводити до більших жертв.
Я тільки що повернувся з прогулянки Тверською вулицею, центральною вулицею Москви, і приголомшений тим, що побачив. Вона стала справжньою ареною погрому – побиті вітрини, усюди через добу після того, що відбулося, скло. Практично більшість будинків, фешенебельних магазинів, що розташовані на цій вулиці, зазнали серйозних втрат. Дійсно, було таке безладдя, яке призвело до погрому на центральних вулицях Москви.
Щодо того, чи є тут політичний контекст, то сьогодні шукають, чи не було серед футбольних уболівальників, як у багатьох країнах Європи, представників екстремістських організацій і рухів. Чи не було це спеціально організовано на центральному майдані російської столиці, на Манежному майдані, у зв’язку з переглядом футбольного матчу?
Навіть якщо уявити собі, що все це не було організованим, треба усвідомити, яким сьогодні є соціальне розчарування у російському суспільстві. Ці результати недореформованої економіки, непроведення справжніх демократичних реформ і призвели до серйозного розчарування.
Очевидці подій 9 червня на центральних вулицях Москви говорили про те, що молоді люди, які громили ці магазини, були здебільшого з підмосковних міст чи селищ або з окраїнних робітничих районів Москви. Вони не приховували своєї ненависті до того, що бачать навколо, та кричали:«У нас бідні батьки, ми бідні і не можемо цим скористатися», і били вітрини магазинів, ресторанів чи житлових будинків, вікна яких їм не подобалися.
Можна сказати, що це прелюдія до соціальних заворушень, які можуть відбутися з будь-якого незначного, можливо, спортивного приводу. Це серйозна проблема для російського та всього пострадянського суспільства.
Якщо ми усвідомимо, яким серйозним є соціальне розчарування в українському суспільстві, ми можемо легко уявити такий само натовп на вулицях Києва, Харкова, Дніпропетровська та інших міст України. Це вже не фантастика. Те, що 9 червня ми бачили в Москві, може статися в будь-якому нереформованому суспільстві, де олігархія й номенклатура продовжують вірити, що вони захищені правоохоронними органами від власного, бідного і дезорієнтованого населення.
Як ці події можуть позначитися на подальшій ролі правоохоронних органів у російському суспільстві, на їхній здатності протистояти екстремізмові? Що, власне, розуміє російська влада під поняттям екстремізм? Адже у Державній Думі лежить законопроект про боротьбу з політичним екстремізмом, і вже дехто з російських політиків проводить паралелі між цими подіями і політичним екстремізмом.
Сьогодні можна говорити достатньо серйозно про те, як дійсно скористаються цим правоохоронні органи. 9 червня було очевидним, що правоохоронні органи, які так багато говорять про свою здатність боротися з екстремізмом і представники яких перевіряють паспорти на вулицях Москви у людей з кавказькими рисами обличчя і таким чином заробляють собі на життя, нездатні протистояти реальному екстремізмові, коли він стається. Не вистачає сил, немає реального бажання, бо це не приносить грошей, і нема чого ризикувати. Міліціонери в Росії не одержують нормальної зарплатні і теж не хочуть ризикувати життям. 9 червня на вулицях Москви були молоді люди, які проходять службу у внутрішніх військах. Це була навіть не московська міліція.
Якщо говорити, що таким чином виявляється політичний екстремізм, то ми маємо усвідомити, що сьогодні російські правоохоронні органи не здатні протистояти політичному екстремізмові в його масових проявах, що вони здатні протистояти лише одиноким епізодам, боротися з екологічними організаціями і з легальними політичними мітингами, тобто з політично-орієнтованим суспільством, яке виходить на мітинги і шанує законодавство і не є екстремістським.
Ось у чому найсерйозніша проблема для майбутнього російського суспільства, якщо не буде точно визначено, що таке екстремізм, які сили можуть бути вжиті в боротьбі з ним, як має бути забезпечено порядок у місцях масових заворушень. Ситуацію, яку ми бачили 9 червня на московських вулицях, ми будемо зустрічати постійно, і це буде призводити до більших жертв.
