Київ, 13 серпня 2002 - Делегацію України представляв заступник держсекретаря Міністерства закордонних справ Олександр Моцик, Росії – заступник міністра закордонних справ Анатолій Потапов. Як поінформували журналістів на брифінгу у зовнішньополітичному відомстві України, переговорний процес із цього питання триватиме. Зрозуміло, що від того, яким чином удасться розв'язати це питання, залежить не лише можливість отримання Україною досить значної частки майна екс-СРСР, розташованого за кордоном: певною мірою, можна казати про імідж України, як держави, що здатна – чи, навпаки, НЕ здатна – відвоювати своє право на це майно.
Ще 4-го грудня 1991-го року у договорі “Про правонаступництво відносно державного боргу та активів колишнього Радянського Союзу” Україна взяла на себе зобов’язання обслуговувати більш як 16 відсотків зовнішнього боргу екс-Союзу, і прийняла права власності на такі ж відсотки його активів. У червні 92-го року Україна й Росія торкнулись питання розподілу колишньої радянської власності в угоді “Про подальший розвиток міждержавних відносин”. А 9-го грудня 94-го року Україна і Росія у відповідній угоді спробували врегулювати питання щодо Радянського зовнішнього боргу та активів за принципом “нульового варіанта”. Пізніше – у 97-му році - Верховна Рада ухвалила відповідну постанову з питань ратифікації цього документу, в якій зажадала від Росії повної інформації про пасиви та активи колишнього СРСР, які знаходяться за кордоном, а також даних про частку власності України в Алмазному фонді Радянського Союзу. Росія досі не надала цієї інформації, а український парламент, відповідно, досі не ратифікував договір, в якому йдеться про “нульовий варіант”. Таким чином, і нинішній раунд переговорів не вніс ясності: за повідомленням МЗС, (цитую) “обговорено широке коло питань щодо передачі Україні нерухомого майна колишнього СРСР за кордоном, а також механізми його передачі” (кінець цитати). Але це суто дипломатичне висловлювання не дає змоги зрозуміти, чи готова Росія переглянути угоду про “нульовий варіант”, на чому наполягає Україна.
Ще 4-го грудня 1991-го року у договорі “Про правонаступництво відносно державного боргу та активів колишнього Радянського Союзу” Україна взяла на себе зобов’язання обслуговувати більш як 16 відсотків зовнішнього боргу екс-Союзу, і прийняла права власності на такі ж відсотки його активів. У червні 92-го року Україна й Росія торкнулись питання розподілу колишньої радянської власності в угоді “Про подальший розвиток міждержавних відносин”. А 9-го грудня 94-го року Україна і Росія у відповідній угоді спробували врегулювати питання щодо Радянського зовнішнього боргу та активів за принципом “нульового варіанта”. Пізніше – у 97-му році - Верховна Рада ухвалила відповідну постанову з питань ратифікації цього документу, в якій зажадала від Росії повної інформації про пасиви та активи колишнього СРСР, які знаходяться за кордоном, а також даних про частку власності України в Алмазному фонді Радянського Союзу. Росія досі не надала цієї інформації, а український парламент, відповідно, досі не ратифікував договір, в якому йдеться про “нульовий варіант”. Таким чином, і нинішній раунд переговорів не вніс ясності: за повідомленням МЗС, (цитую) “обговорено широке коло питань щодо передачі Україні нерухомого майна колишнього СРСР за кордоном, а також механізми його передачі” (кінець цитати). Але це суто дипломатичне висловлювання не дає змоги зрозуміти, чи готова Росія переглянути угоду про “нульовий варіант”, на чому наполягає Україна.