Київ, 19 серпня 2002 - Люди кажуть: як назвеш корабель, так він і попливе. У більш розжованому вигляді сентенція означає: – як ти себе усвідомлюєш, таке життя у тебе й буде. Тільки-но президент призначив свято українського війська на 23-тє “хвевраля”, як з військом почалися негаразди. Відчувши себе замість молодої козацької потуги склеротичною совітською армією, “салдатушкі-братушкі” в генеральських погонах тут же стали фатально помилятись. То по Броварах вметелять, то по мирному іноземному літаку, ба, навіть свій літак вбиває своїх. Економіка від цього бадьорого контексту не відстає – одне приватизують та перепродують, інше, у тому ж совковому ключі, тримається на хирлявму пострадянському ентузіазмі, сиріч, на терпінні та мертво зціплених зубах. Запитально-розпачлива фраза Гаранта “що ж ми будуємо?” добре ліпиться на борт корабля, який “нікуди не пливе”. Тим більше приводів святкувати власний день варення у Москві, в обіймах того, на кому повисла підозра Березовського у масовому знищенні власних громадян задля високої і, може через те недосяжної імперської мети. Далі Віктор Недоступ. Огляд віртуальної преси.
День народження Кучми в Росії, яким він, якщо вірити російській пресі, залишився задоволеним, “Газета СНГ” прокоментувала самовпевнено – “Кучма приїхав проситися до Євро Аз Ес.” Тобто – у Євразію. Тим часом, як заявив у інтерв’ю “РІА-Новості” міністр економіки та питань європейської інтеграції Олександр Шлапак, за останні півроку Україна втратила 30% експорту у Росію. Попередні публікації “Газети СНГ” натякають на елегійну неспроможність дотримуватись якоїсь однієї думки. Тиждень тому передовою була думка депутата Думи на прізвище Коптєв-Дворніков, що Україна мусить розплатитись за газ озброєнням, з яким не може впоратись. А ще раніше – навпаки, панічні вигуки: “Україна озброєна та дуже небезпечна!” Отаке-то СНД.
У внутрішньо російських медіа панує більш конкретна теза: “Дружба міцніє на зустрічах президентів, по закінченні – знов холоне”. “Незавісімая Газєта” підґрунтям дружби бачить економіку, і одразу зазначає, що дружити економіками не виходить. Російська надто жадібна, а українська – шизофренічна. “Московскіє новості” інформують, що, не зважаючи на катастрофи, Донбас завозить шахтарів з Росії. На забезпечені шахти, де вчасно платять. На іншу розруху – є українська хлопська сила, що роками може працювати без грошей.
Військова присутність сусіда теж потроху здувається. “Грані.ру” з мужньою гіркотою визнають – Севастополю оплотом російської присутності вже не бути. Флагман російського флоту, ракетний крейсер “Москва” відпливає на навчання до Адріатики і вже не повернеться. Берегова навігаційна інфраструктура за борги відійшла Україні. Спустило колесо. Найбільше цей факт уїв мера Лужкова – стільки грошей вгатив патріот у русифікацію, а вся агітація за “Велікую і Нєделімую матушку” пішла в пісок.
Обережні українські аналітики сором’язливо підповзають до думки, що за такої сусідської оказії пора би вже ставати на власні ноги. І одразу отримують жменю суто українських реалій. Справа Гонгадзе зусиллями генпрокуратури повзе у глухий кут. “Кореспондент-нет” з гіркотою дійшов висновку, що це – чергове окозамилювання. Про це заявила парламентська комісія зі справи Гонгадзе. Це правовий показник. Економічний показник не гірший – “Українська правда” пише, що у звіті Світового банку про стан світової економіки Україна за рівнем прибутків на душу населення залишається сусідкою Афганістану та Зімбабве. На цьому тлі повідомлення “Правди. Ру” про те, що троє білорусів, тікаючи від репресій бацьки Лукашенка, попросили політичного притулку в Україні – виглядає доволі сумнівною втіхою.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Без особливої ностальгії і, тим більше, втіхи згадую київські інтелектуальні тусовки. Літературні, театральні, кіношні… Збирались там “почесать язиками”, як правило ті, кому бракувало творчого пороху. Ясна річ, усім тим Горпиненкам, Фердищенкам та Голопупенкам з Кацапєтовки імпонувала культурна та інтелектуальна мова спілкування. Жоден з них навіть припустити не міг, що “о високом іскуствє” можна балакати “нарєчієм” батьків. Нині, ця “продвинута” публіка плеще язиками на інтернет-форумах. А ось про що, розповість нам Уляна Глібчук.
Якщо російські паперові медіа більш-менш відмежовуються од вульгарної брехні про Україну, то у віртуальному просторі – вольному воля. Залишається тільки розвести руками, мовляв “платок” на чорний “роток” – справа безнадійна. Надто вже дражлива тема: мовне питання. “Хватіт тєрпєть издєвательства кучкі сумашедших националистов”, - напружує воло якийсь там Льовушка. В Україні - ґвалт. Нехтують права “значітєльной часті граждан”. Не дають російській мові статусу державної. Далі Льовушка попускає пасок ще на кілька дірочок: “Або Україна, як європейська держава, буде визнавати європейські звичаї, або ми їй покажемо “мать Кузьми”. Нехай розберуться з отими нациками, котрі “мало чєм отличаются от талібов”. Льова, Льоха та Владлен у цьому не сумніваються. На жаль в Україні таких мудрагеликів з п’ятої колони чимало. Українці, знову ж таки, на жаль, ганебно толерантні до таких ось “льовушек”. Знайшовся, щоправда один козак з хрестоматійного “міліона свинопасів”... Заправив на форум “Мігньюс сом” цитатник європейських сучасників “гражданіна Росії” Валуєва. Професор університету в Катанії Маріо Рапізарді: “Указ 1876 року є ганьбою цивілізації”. Професор Римського університету Де Губернатіс: “Я не знаю самих українців, тільки їх народну літературу, якою захоплююсь. Народ цей був би щасливий, якби виборов собі свободу...”. Далі великий гуманіст, посол в Парламенті Швеції доктор Адольф Гедін: “Мова це дихання народу. Затискати інтелектуально і морально незалежне життя нації – означає відібрати у цивілізації життєві сили для просування вперед...”. В цьому ж дусі три дрібно списані сторінки. Львушкам все це “по барабану”. “Інтєрєсная інформація, - блискавично реагують вони, - Значіт Австрія всьо-такі готовіла волнєнія на Украінє...”. Інший братішка, в унісон Льовушкам, ділиться щойно спеченою “мислішкою”: “Нє такой он уж іностранний, украінскій язик...”. Ще інший б’є наповал: “А ось болгарською читати значно важче. Как по польскі. Очевидно українська розійшлася з російською не так давно, як “другіє слов’янскіє язици...”. Читаєш це все і подумки кричиш: “Лікаря нещасним...”. Або ж цитуючи Булгакова шепочеш: “Яду мнє, яду...”.
Уляна Глібчук.
У свіжоспеченому президентському указі “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості діяльності органів державної влади” надибав я на слушну пропозицію зробити нарешті обов’язковим, цитую, “ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування веб-сторінок і оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів...”. Прочитав те все і подумав: що ж то воно буде? Невже тепер будь який дядько з поганеньким компютером матиме можливість лазити офіційною павутиною і без жодних проблем отримувати все, що захоче? Отак задумався, а потім попросив Євгена Зелінського перевірити сайти деяких із найзакритіших, державних структур на предмет, так би мовити, підвладності букві і духу президентського указу.
Текст.
Обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка ще рік тому пропонувала читачам безкоштовні послуги в користуванні Інтернетом. Це стало можливим завдяки перемозі в конкурсі для бібліотек країни, оголошеному посольством США. Нещодавно курси з вивчення методів роботи у Всесвітній мережі пройшли місцеві журналісти. З подробицями наш івано-франківський кореспондент Іван Костюк.
Упродовж двох років більше як 20 тисяч абонентів мають змогу безкоштовно отримувати необхідну інформацію за допомогою Інтернету в Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці імені Івана Франка. Саме вона стала переможцем конкурсу “Інтернет для читачів публічних бібліотек”, що його оголосило посольство США в Україні. На сьогоднішній день, а з початку проекту минуло майже 7 місяців, безкоштовними послугами Інтернету в обласній бібліотеці скористалося майже 4 тисячі відвідувачів. У бібліотеці постійно проводяться безплатні навчальні курси щодо роботи з персональним комп’ютером і методики пошуку інформації в Інтернеті. Кожен з читачів обласної бібліотеки має можливість працювати у Всесвітній мережі впродовж години. Журналісти місцевих видань на Прикарпатті також узяли участь у цій програмі. Вони впродовж двох тижнів навчилися методам роботи в Інтернеті. Цікавим є також той факт, що перемога в конкурсі “Інтернет для читачів публічних бібліотек” спонукала івано-франківські підприємства також допомогти обласній бібліотеці. Будівельники безкоштовно відремонтували третій поверх бібліотеки, а відкрите акціонерне товариство “Івано-Франківськцемент” та мерія обласного центру Прикарпаття надали вагому фінансову допомогу на придбання книг та закупівлю необхідних меблів. Представники регіональних владних структур також пообіцяли, що після використання коштів передбачених грантом, бібліотечний Інтернет- центр фінансуватимуть з місцевого бюджету.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Батьки і вчителі юних “комп’ютероманів”, а за ними і правоохоронці б’ють на сполох: так званий комп’ютерний сказ зi швидкістю епідемії розповсюджується серед фанатів комп’ютерних ігор. Віртуальний і, часом, доволі кривавий простір прагне матеріалізації. На тему, що з усього того може вийти, розмірковує моя колега Богдана Костюк.
На власному досвіді переконалася, що комп’ютерні ігри можуть бути небезпечними для здоров’я. Мені вистачило два тижні пограти у безпечний – за сучасними критеріями – «ДУМ», і збагнути, що моя психіка перестала відчувати межу між реальним і віртуальним світом, між грою і дійсністю. Я зупинила себе у той момент, коли око звично шукало ворогів і снайперів – породження комп’ютерної гри – на цілком реальному Хрещатику...
Багато хто зупинитися не може – гра захоплює, пошук і ліквідація ворога перетворюється на сенс реального буття – при тому, що сам по собі ворог мешкає у сповненому крові і насильства віртуальному світі. І, як стверджують правоохоронці і психологи Америки, Німеччини, Великобританії, кров і насильство “зривають дах” підліткової психики, викликають розлад нервової системи, спричиняють спалахи насильства у середньостатистичних, патріархальних містечках, перетворюючи учора тихих хлорчиків в окулярах на ледве не на серійних убивць.
В Україні випадків убивств, скоєних по сценаріях комп’ютерних ігор, поки що не зафіксовано, але це не виключає їхньої появи у майбутньому. Адже віртуальні убивства не знають кордонів, їхні герої та анти-герої успішно долають тисячокілометрові географічні відстані і однаково негативно діють на психічне, фізичне і моральне здоров’я юних американців, українців, німців чи росіян.
Богдана Костюк в «Інтернет-майдан».
Передача добігає кінця і прагне рожевої перспективи. Ну а дарує нам її північно-східний лозунг «Только трєзвая Россія станєт вєлікой». Прочитав я цю фразу на сайті «Утро ру» під заголовком «Путь к деградаціі лєжит чєрєз кєфір». Справа в тому, що свіжоспечений клуб «Трєзвая Россія» заборонив вживання кефіру, через вміст в останньому дещиці алкоголю. Автор статті тут же навів довжелезний список різного їдла і питва з вмістом чортового зілля, перекресливши тим самим перспективу так бажаної величі. На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
День народження Кучми в Росії, яким він, якщо вірити російській пресі, залишився задоволеним, “Газета СНГ” прокоментувала самовпевнено – “Кучма приїхав проситися до Євро Аз Ес.” Тобто – у Євразію. Тим часом, як заявив у інтерв’ю “РІА-Новості” міністр економіки та питань європейської інтеграції Олександр Шлапак, за останні півроку Україна втратила 30% експорту у Росію. Попередні публікації “Газети СНГ” натякають на елегійну неспроможність дотримуватись якоїсь однієї думки. Тиждень тому передовою була думка депутата Думи на прізвище Коптєв-Дворніков, що Україна мусить розплатитись за газ озброєнням, з яким не може впоратись. А ще раніше – навпаки, панічні вигуки: “Україна озброєна та дуже небезпечна!” Отаке-то СНД.
У внутрішньо російських медіа панує більш конкретна теза: “Дружба міцніє на зустрічах президентів, по закінченні – знов холоне”. “Незавісімая Газєта” підґрунтям дружби бачить економіку, і одразу зазначає, що дружити економіками не виходить. Російська надто жадібна, а українська – шизофренічна. “Московскіє новості” інформують, що, не зважаючи на катастрофи, Донбас завозить шахтарів з Росії. На забезпечені шахти, де вчасно платять. На іншу розруху – є українська хлопська сила, що роками може працювати без грошей.
Військова присутність сусіда теж потроху здувається. “Грані.ру” з мужньою гіркотою визнають – Севастополю оплотом російської присутності вже не бути. Флагман російського флоту, ракетний крейсер “Москва” відпливає на навчання до Адріатики і вже не повернеться. Берегова навігаційна інфраструктура за борги відійшла Україні. Спустило колесо. Найбільше цей факт уїв мера Лужкова – стільки грошей вгатив патріот у русифікацію, а вся агітація за “Велікую і Нєделімую матушку” пішла в пісок.
Обережні українські аналітики сором’язливо підповзають до думки, що за такої сусідської оказії пора би вже ставати на власні ноги. І одразу отримують жменю суто українських реалій. Справа Гонгадзе зусиллями генпрокуратури повзе у глухий кут. “Кореспондент-нет” з гіркотою дійшов висновку, що це – чергове окозамилювання. Про це заявила парламентська комісія зі справи Гонгадзе. Це правовий показник. Економічний показник не гірший – “Українська правда” пише, що у звіті Світового банку про стан світової економіки Україна за рівнем прибутків на душу населення залишається сусідкою Афганістану та Зімбабве. На цьому тлі повідомлення “Правди. Ру” про те, що троє білорусів, тікаючи від репресій бацьки Лукашенка, попросили політичного притулку в Україні – виглядає доволі сумнівною втіхою.
Віктор Недоступ в “Інтернет-майдан”.
Без особливої ностальгії і, тим більше, втіхи згадую київські інтелектуальні тусовки. Літературні, театральні, кіношні… Збирались там “почесать язиками”, як правило ті, кому бракувало творчого пороху. Ясна річ, усім тим Горпиненкам, Фердищенкам та Голопупенкам з Кацапєтовки імпонувала культурна та інтелектуальна мова спілкування. Жоден з них навіть припустити не міг, що “о високом іскуствє” можна балакати “нарєчієм” батьків. Нині, ця “продвинута” публіка плеще язиками на інтернет-форумах. А ось про що, розповість нам Уляна Глібчук.
Якщо російські паперові медіа більш-менш відмежовуються од вульгарної брехні про Україну, то у віртуальному просторі – вольному воля. Залишається тільки розвести руками, мовляв “платок” на чорний “роток” – справа безнадійна. Надто вже дражлива тема: мовне питання. “Хватіт тєрпєть издєвательства кучкі сумашедших националистов”, - напружує воло якийсь там Льовушка. В Україні - ґвалт. Нехтують права “значітєльной часті граждан”. Не дають російській мові статусу державної. Далі Льовушка попускає пасок ще на кілька дірочок: “Або Україна, як європейська держава, буде визнавати європейські звичаї, або ми їй покажемо “мать Кузьми”. Нехай розберуться з отими нациками, котрі “мало чєм отличаются от талібов”. Льова, Льоха та Владлен у цьому не сумніваються. На жаль в Україні таких мудрагеликів з п’ятої колони чимало. Українці, знову ж таки, на жаль, ганебно толерантні до таких ось “льовушек”. Знайшовся, щоправда один козак з хрестоматійного “міліона свинопасів”... Заправив на форум “Мігньюс сом” цитатник європейських сучасників “гражданіна Росії” Валуєва. Професор університету в Катанії Маріо Рапізарді: “Указ 1876 року є ганьбою цивілізації”. Професор Римського університету Де Губернатіс: “Я не знаю самих українців, тільки їх народну літературу, якою захоплююсь. Народ цей був би щасливий, якби виборов собі свободу...”. Далі великий гуманіст, посол в Парламенті Швеції доктор Адольф Гедін: “Мова це дихання народу. Затискати інтелектуально і морально незалежне життя нації – означає відібрати у цивілізації життєві сили для просування вперед...”. В цьому ж дусі три дрібно списані сторінки. Львушкам все це “по барабану”. “Інтєрєсная інформація, - блискавично реагують вони, - Значіт Австрія всьо-такі готовіла волнєнія на Украінє...”. Інший братішка, в унісон Льовушкам, ділиться щойно спеченою “мислішкою”: “Нє такой он уж іностранний, украінскій язик...”. Ще інший б’є наповал: “А ось болгарською читати значно важче. Как по польскі. Очевидно українська розійшлася з російською не так давно, як “другіє слов’янскіє язици...”. Читаєш це все і подумки кричиш: “Лікаря нещасним...”. Або ж цитуючи Булгакова шепочеш: “Яду мнє, яду...”.
Уляна Глібчук.
У свіжоспеченому президентському указі “Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості діяльності органів державної влади” надибав я на слушну пропозицію зробити нарешті обов’язковим, цитую, “ведення органами державної влади та органами місцевого самоврядування веб-сторінок і оперативного розміщення на них офіційної інформації про діяльність відповідних органів, виконання програм, планів...”. Прочитав те все і подумав: що ж то воно буде? Невже тепер будь який дядько з поганеньким компютером матиме можливість лазити офіційною павутиною і без жодних проблем отримувати все, що захоче? Отак задумався, а потім попросив Євгена Зелінського перевірити сайти деяких із найзакритіших, державних структур на предмет, так би мовити, підвладності букві і духу президентського указу.
Текст.
Обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка ще рік тому пропонувала читачам безкоштовні послуги в користуванні Інтернетом. Це стало можливим завдяки перемозі в конкурсі для бібліотек країни, оголошеному посольством США. Нещодавно курси з вивчення методів роботи у Всесвітній мережі пройшли місцеві журналісти. З подробицями наш івано-франківський кореспондент Іван Костюк.
Упродовж двох років більше як 20 тисяч абонентів мають змогу безкоштовно отримувати необхідну інформацію за допомогою Інтернету в Івано-Франківській обласній науковій бібліотеці імені Івана Франка. Саме вона стала переможцем конкурсу “Інтернет для читачів публічних бібліотек”, що його оголосило посольство США в Україні. На сьогоднішній день, а з початку проекту минуло майже 7 місяців, безкоштовними послугами Інтернету в обласній бібліотеці скористалося майже 4 тисячі відвідувачів. У бібліотеці постійно проводяться безплатні навчальні курси щодо роботи з персональним комп’ютером і методики пошуку інформації в Інтернеті. Кожен з читачів обласної бібліотеки має можливість працювати у Всесвітній мережі впродовж години. Журналісти місцевих видань на Прикарпатті також узяли участь у цій програмі. Вони впродовж двох тижнів навчилися методам роботи в Інтернеті. Цікавим є також той факт, що перемога в конкурсі “Інтернет для читачів публічних бібліотек” спонукала івано-франківські підприємства також допомогти обласній бібліотеці. Будівельники безкоштовно відремонтували третій поверх бібліотеки, а відкрите акціонерне товариство “Івано-Франківськцемент” та мерія обласного центру Прикарпаття надали вагому фінансову допомогу на придбання книг та закупівлю необхідних меблів. Представники регіональних владних структур також пообіцяли, що після використання коштів передбачених грантом, бібліотечний Інтернет- центр фінансуватимуть з місцевого бюджету.
Для радіо “Свобода” з Івано-Франківська Іван Костюк.
Батьки і вчителі юних “комп’ютероманів”, а за ними і правоохоронці б’ють на сполох: так званий комп’ютерний сказ зi швидкістю епідемії розповсюджується серед фанатів комп’ютерних ігор. Віртуальний і, часом, доволі кривавий простір прагне матеріалізації. На тему, що з усього того може вийти, розмірковує моя колега Богдана Костюк.
На власному досвіді переконалася, що комп’ютерні ігри можуть бути небезпечними для здоров’я. Мені вистачило два тижні пограти у безпечний – за сучасними критеріями – «ДУМ», і збагнути, що моя психіка перестала відчувати межу між реальним і віртуальним світом, між грою і дійсністю. Я зупинила себе у той момент, коли око звично шукало ворогів і снайперів – породження комп’ютерної гри – на цілком реальному Хрещатику...
Багато хто зупинитися не може – гра захоплює, пошук і ліквідація ворога перетворюється на сенс реального буття – при тому, що сам по собі ворог мешкає у сповненому крові і насильства віртуальному світі. І, як стверджують правоохоронці і психологи Америки, Німеччини, Великобританії, кров і насильство “зривають дах” підліткової психики, викликають розлад нервової системи, спричиняють спалахи насильства у середньостатистичних, патріархальних містечках, перетворюючи учора тихих хлорчиків в окулярах на ледве не на серійних убивць.
В Україні випадків убивств, скоєних по сценаріях комп’ютерних ігор, поки що не зафіксовано, але це не виключає їхньої появи у майбутньому. Адже віртуальні убивства не знають кордонів, їхні герої та анти-герої успішно долають тисячокілометрові географічні відстані і однаково негативно діють на психічне, фізичне і моральне здоров’я юних американців, українців, німців чи росіян.
Богдана Костюк в «Інтернет-майдан».
Передача добігає кінця і прагне рожевої перспективи. Ну а дарує нам її північно-східний лозунг «Только трєзвая Россія станєт вєлікой». Прочитав я цю фразу на сайті «Утро ру» під заголовком «Путь к деградаціі лєжит чєрєз кєфір». Справа в тому, що свіжоспечений клуб «Трєзвая Россія» заборонив вживання кефіру, через вміст в останньому дещиці алкоголю. Автор статті тут же навів довжелезний список різного їдла і питва з вмістом чортового зілля, перекресливши тим самим перспективу так бажаної величі. На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Сергій Балабанов. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. «Радіо Свобода». Київ.
