Київ, 23 вересня 2002 – Упродовж століть Поділ був головним осередком ділової активності Києва, а підприємництво було для його мешканців родинною справою. Серед відомих підприємницьких родин Київського Подолу вирізняються Григоровичі-Барські – купці, діячі маґістрату, промисловці, архітектори, будівничі, мандрівники.
Засновник роду Григоровичів 1195 року отримав шляхетство та герб «Любеч» за участь у війні з пруссами. 1648 року родина Григоровичів переїхала з міста Бара на Поділлі до містечка Літків на Київщині, а 1710 року – до Києва, на Печерськ. Невдовзі Григорій Григорович-Барський придбав садибу у центрі Подолу – біля церкви Богородиці Пирогощі – і відкрив там першу в Києві універсальну крамницю.
Двоє з десяти дітей Григорія – сини Василь та Іван – навчалися у Києво-Могилянській академії. Василь 24 роки подорожував країнами Європи та Середземномор’я, викладав латину на Кіпрі, у Дамаску постригся в ченці, заснував школу на Патмосі. Усі ці мандри він описав у своїй книзі зі власними ста п’ятдесятьма малюнками.
Іван Григорович-Барський торгував у своїй крамниці тканинами, був обраний до маґістрату депутатом, лавником (тобто членом суду) та райцею (членом Ради), працював міським архітектором. Тридцяти п’яти років він побудував міський водогін із фонтаном «Самсон», після чого почав отримувати замовлення на зведення будинків. Упродовж тридцяти семи років Григорович-Барський у самому тільки Києві побудував понад тридцять споруд: міські зерносховище та готель, Гостинний двір, бурсу Києво-Могилянської академії, низку житлових будинків, відновлював Маріїнський палац. Він був не лише автором проектів будівель, а й підрядником на їхньому будівництві.
Проте основними творами архітектора-підприємця були київські храми: церкви Миколи Набережного та Покровська на Подолі, Всіх Святих на Щекавиці, дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Петропавлівського та Кирилівського монастирів, церков Костянтина і Єлени, Катерининської та Богородиці Пирогощі. Він побудував келії Грецького монастиря, перебудував Трапезну Софійського монастиря. У Золотоноші на Черкащині Григорович-Барський збудував Преображенську церкву Красногірського монастиря, у селі Лемешах на Чернігівщині – Трьохсвятительську церкву, у Козельці – собор Різдва Богородиці та полкову канцелярію. Усі церкви Григоровича-Барського споруджені в стилі українського бароко з елементами рококо і класицизму.
З п’ятнадцяти дітей архітектора сини Олександр та Іван теж займалися підприємництвом. Олександр був головою Управи київських ремісничих цехів, а Іван володів цегляними заводами на Подолі та на березі Либіді, згодом успадкованими його сином Якимом.
Засновник роду Григоровичів 1195 року отримав шляхетство та герб «Любеч» за участь у війні з пруссами. 1648 року родина Григоровичів переїхала з міста Бара на Поділлі до містечка Літків на Київщині, а 1710 року – до Києва, на Печерськ. Невдовзі Григорій Григорович-Барський придбав садибу у центрі Подолу – біля церкви Богородиці Пирогощі – і відкрив там першу в Києві універсальну крамницю.
Двоє з десяти дітей Григорія – сини Василь та Іван – навчалися у Києво-Могилянській академії. Василь 24 роки подорожував країнами Європи та Середземномор’я, викладав латину на Кіпрі, у Дамаску постригся в ченці, заснував школу на Патмосі. Усі ці мандри він описав у своїй книзі зі власними ста п’ятдесятьма малюнками.
Іван Григорович-Барський торгував у своїй крамниці тканинами, був обраний до маґістрату депутатом, лавником (тобто членом суду) та райцею (членом Ради), працював міським архітектором. Тридцяти п’яти років він побудував міський водогін із фонтаном «Самсон», після чого почав отримувати замовлення на зведення будинків. Упродовж тридцяти семи років Григорович-Барський у самому тільки Києві побудував понад тридцять споруд: міські зерносховище та готель, Гостинний двір, бурсу Києво-Могилянської академії, низку житлових будинків, відновлював Маріїнський палац. Він був не лише автором проектів будівель, а й підрядником на їхньому будівництві.
Проте основними творами архітектора-підприємця були київські храми: церкви Миколи Набережного та Покровська на Подолі, Всіх Святих на Щекавиці, дзвіниці на Ближніх і Дальніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Петропавлівського та Кирилівського монастирів, церков Костянтина і Єлени, Катерининської та Богородиці Пирогощі. Він побудував келії Грецького монастиря, перебудував Трапезну Софійського монастиря. У Золотоноші на Черкащині Григорович-Барський збудував Преображенську церкву Красногірського монастиря, у селі Лемешах на Чернігівщині – Трьохсвятительську церкву, у Козельці – собор Різдва Богородиці та полкову канцелярію. Усі церкви Григоровича-Барського споруджені в стилі українського бароко з елементами рококо і класицизму.
З п’ятнадцяти дітей архітектора сини Олександр та Іван теж займалися підприємництвом. Олександр був головою Управи київських ремісничих цехів, а Іван володів цегляними заводами на Подолі та на березі Либіді, згодом успадкованими його сином Якимом.
