Прага, 7 жовтня 2002 – Президенти Україні й Росії взяли минулої неділі участь у торжествах присвячених 70-річчю з дня пуску Дніпровської ГЕС. Було на цьому святі все: і квіти, і вінки, і меморіальні дошки, і запуск Путіним та Кучмою відремонтованого агрегату. Була навіть спільна чайна церемонія лідерів двох сусідніх країн, хоча тло для неї було не зовсім підходяще – демонстрації опозиції під гаслом: «Україна – без Кучми, і Росія - із салом». Але все ж таки, чим насправді є для України Дніпрогес – чи найбільшою із шести Дніпровських гідроелектростанцій, чи символом входження до невдалого історичного тоталітарного проекту під назвою СРСР, від якого чи не найбільше постраждав український народ, чи ще чимось?
Насамперед, скажу , що Дніпрельстан почали будувати у кінці 1927 року, коли стало зрозуміло, що у жорстокій внутріпартійній боротьбі в Кремлі переміг Йосип Сталін. Тобто, Дніпрогес можна вважати символічним початком сталінізму і для українського народу. У Росії, до речі, не без вказівки Путіна, у якого під цивільним жакетом вимальовуються погони полковника КДБ, поспішають під гаслом державності реабілітувати, реставрувати все, що можливо зі сталінської доби. Історія з пам’ятником Дзержинського це лише маленький штришок із цієї російської реставраційної ходи. Може урочистості на Дніпрі – це й подібний сигнал для України?
Але, Василю, Дніпрогес у 1939 році став найбільшою електростанцією Європи?
З одного боку – це так, а з другого, що ця будова обійшлася, як і вся радянська індустріалізація, Україні в 16-17 мільйонів людських жертв- голод 1932-33 років близько 10-11 мільйонів загиблих і репресованих у республіці за час будівництва Дніпрельстану – 6-7 мільйонів осіб. До речі, цього року 60 років із дня організації Голодомору. Чи поклав Володимир Путін вінок на символічну могилу жертв голодомору в Україні? Можна вважати, що так. Бо та ціна, яку заплатили українці за індустріалізацію і за Дніпрогес, гідна пам’ятника, котрий не змогли підірвати навіть нацисти...Але чи думав Володимир Путін про те, куди він кладе квіти і вінки, це вже його справа. Хоча Леонід Кучма про історію держави, котрою він керує, не думає ніколи, за нього на цій ділянці думають литвини. А український глава дбає лише про своє майбутнє, для чого він і влаштував оце відзначення на берегах Дніпра. Але свята, як такого не вийшло, бо його зіпсував народ, який проводжав обох президентів із Запоріжжя до історично знаменитої ГЕС гаслами: «Геть Кучму!» «Путін, не подай Кучмі руки!». Хоча російський лідер подав руку українському президентові. І чи пробачить це Путінові український народ? У всякому разі, та його частина, що думає про майбутнє своєї держави, мабуть, що ні.
Насамперед, скажу , що Дніпрельстан почали будувати у кінці 1927 року, коли стало зрозуміло, що у жорстокій внутріпартійній боротьбі в Кремлі переміг Йосип Сталін. Тобто, Дніпрогес можна вважати символічним початком сталінізму і для українського народу. У Росії, до речі, не без вказівки Путіна, у якого під цивільним жакетом вимальовуються погони полковника КДБ, поспішають під гаслом державності реабілітувати, реставрувати все, що можливо зі сталінської доби. Історія з пам’ятником Дзержинського це лише маленький штришок із цієї російської реставраційної ходи. Може урочистості на Дніпрі – це й подібний сигнал для України?
Але, Василю, Дніпрогес у 1939 році став найбільшою електростанцією Європи?
З одного боку – це так, а з другого, що ця будова обійшлася, як і вся радянська індустріалізація, Україні в 16-17 мільйонів людських жертв- голод 1932-33 років близько 10-11 мільйонів загиблих і репресованих у республіці за час будівництва Дніпрельстану – 6-7 мільйонів осіб. До речі, цього року 60 років із дня організації Голодомору. Чи поклав Володимир Путін вінок на символічну могилу жертв голодомору в Україні? Можна вважати, що так. Бо та ціна, яку заплатили українці за індустріалізацію і за Дніпрогес, гідна пам’ятника, котрий не змогли підірвати навіть нацисти...Але чи думав Володимир Путін про те, куди він кладе квіти і вінки, це вже його справа. Хоча Леонід Кучма про історію держави, котрою він керує, не думає ніколи, за нього на цій ділянці думають литвини. А український глава дбає лише про своє майбутнє, для чого він і влаштував оце відзначення на берегах Дніпра. Але свята, як такого не вийшло, бо його зіпсував народ, який проводжав обох президентів із Запоріжжя до історично знаменитої ГЕС гаслами: «Геть Кучму!» «Путін, не подай Кучмі руки!». Хоча російський лідер подав руку українському президентові. І чи пробачить це Путінові український народ? У всякому разі, та його частина, що думає про майбутнє своєї держави, мабуть, що ні.
