Прага, 11 жовтня 2002 - Лауреатом цьогорічної нобелівської премії миру став 39-ий американський президент Джіммі Картер. «Якось непристойно приймати нобелівську премію миру тоді, коли так багато людей у світі позбавлені мирного життя та існування», сказав торічний лауреат премії генсек ООН Кофі Аннан. І справді, багато хто запитує: чи варто присуджувати премію миру, коли у світі стільки воєнних конфліктів, коли близький схід палає, як ніколи, коли між Пакистаном та Індією чи не кожного місяця перестрілки, коли в Африці та Латинській Америці постійно вибухають повстання та путчі, коли Сполучені Штати готуються до війни з Іраком?
Скажу відверто, я зраділа, коли дізналася, що премію миру присудили Картерові. Зраділа, бо завжди мала велику симпатію до цього скромного чоловіка, який так схарактеризував термін свого перебування при владі: «Я дуже старався робити все, що було правильним. Але не завжди з успіхом. Може я був занадто наївним і ніколи не зумів переконати американців, що я був міцним лідером.»
Невдачу в Білому Домі Картер перетворив на великій успіх на міжнародній арені. Забутий колишній президент перетворився на старшого державного мужа. Тихо, спокійно, без гучних заяв та прес конференцій, він намагається удосконалити те, що було розпочато 1978-го року, коли Ізраїль та Єгипет при сприянні Картера, припинили воювати й підписали мирну угоду. Того ж року президенти Єгипту Анвар Садат та прем’єр Ізраїлю Менахем Бейґін стали лауреатами нобелівської премії миру. Хоча мир на Близькому Сході залишається майже неосяжною мрією, Картер невтомно продовжує працювати для цієї великої мети.
Розв’язання криз – це своєрідне гоббі допомогло Картерові здобути нинішню премію. Він підтримував і сприяв мирним переговорам між Ефіопією та Ерітреєю. В 90-му році Картер очолював групу спостерігачів в Нікарагуа, де санданістський уряд Данієля Ортейґи передав владу опозиції. Подібну місію Картер виконав і в Панамі де 1989-го року Мануель Норіеґа намагався саботувати вибори. Зусилля Картера допомогли розвіяти ядерну напругу в Кореї та запобігли вторгнення американських військ до Гаїті 1994-го року. Інститут який носить його ім’я, Центр Картера, допоміг розробити програми в країнах третього світу які захищають людей від страшних хвороб. У себе дома, Картер та його дружина Розалин, невтомно працюють для того, щоб забезпечити бідних житлом. Сам Картер дуже часто допомагає на будівельних майданчиках.
Оголошуючи цьогорічного лауреата миру, голова нобелівського комітету Ґуннар Берґе сказав, що премію присуджено Картерові за його невтомні зусилля мирно розв’язати міжнародні конфлікти, сприяти розвитку демократії та прав людини, підтримувати економічний та соціальний розвиток людства. Берґе додав, що присудження премії миру Картерові також слід розцінювати як критику сучасної американської політику щодо Іраку.
Першу нобелівську премію миру присудили 1901-го року. Ïї лауреатом став засновник Червоного Хреста, швейцарець Жан Анрі Дюнант. Нобелівський комітет у цьому році отримав аж 156 номінацій, 117 осіб та 39 груп. Номінації залишаються таємницею на 50 років, проте, організації, які їх висувають, іноді публікують імена тих, кого вважають достойними кандидатами на нобелівську премію миру. Джіммі Картер уже кілька разів був номінованим. І нарешті, виграв.
Скажу відверто, я зраділа, коли дізналася, що премію миру присудили Картерові. Зраділа, бо завжди мала велику симпатію до цього скромного чоловіка, який так схарактеризував термін свого перебування при владі: «Я дуже старався робити все, що було правильним. Але не завжди з успіхом. Може я був занадто наївним і ніколи не зумів переконати американців, що я був міцним лідером.»
Невдачу в Білому Домі Картер перетворив на великій успіх на міжнародній арені. Забутий колишній президент перетворився на старшого державного мужа. Тихо, спокійно, без гучних заяв та прес конференцій, він намагається удосконалити те, що було розпочато 1978-го року, коли Ізраїль та Єгипет при сприянні Картера, припинили воювати й підписали мирну угоду. Того ж року президенти Єгипту Анвар Садат та прем’єр Ізраїлю Менахем Бейґін стали лауреатами нобелівської премії миру. Хоча мир на Близькому Сході залишається майже неосяжною мрією, Картер невтомно продовжує працювати для цієї великої мети.
Розв’язання криз – це своєрідне гоббі допомогло Картерові здобути нинішню премію. Він підтримував і сприяв мирним переговорам між Ефіопією та Ерітреєю. В 90-му році Картер очолював групу спостерігачів в Нікарагуа, де санданістський уряд Данієля Ортейґи передав владу опозиції. Подібну місію Картер виконав і в Панамі де 1989-го року Мануель Норіеґа намагався саботувати вибори. Зусилля Картера допомогли розвіяти ядерну напругу в Кореї та запобігли вторгнення американських військ до Гаїті 1994-го року. Інститут який носить його ім’я, Центр Картера, допоміг розробити програми в країнах третього світу які захищають людей від страшних хвороб. У себе дома, Картер та його дружина Розалин, невтомно працюють для того, щоб забезпечити бідних житлом. Сам Картер дуже часто допомагає на будівельних майданчиках.
Оголошуючи цьогорічного лауреата миру, голова нобелівського комітету Ґуннар Берґе сказав, що премію присуджено Картерові за його невтомні зусилля мирно розв’язати міжнародні конфлікти, сприяти розвитку демократії та прав людини, підтримувати економічний та соціальний розвиток людства. Берґе додав, що присудження премії миру Картерові також слід розцінювати як критику сучасної американської політику щодо Іраку.
Першу нобелівську премію миру присудили 1901-го року. Ïї лауреатом став засновник Червоного Хреста, швейцарець Жан Анрі Дюнант. Нобелівський комітет у цьому році отримав аж 156 номінацій, 117 осіб та 39 груп. Номінації залишаються таємницею на 50 років, проте, організації, які їх висувають, іноді публікують імена тих, кого вважають достойними кандидатами на нобелівську премію миру. Джіммі Картер уже кілька разів був номінованим. І нарешті, виграв.
