Київ-Прага, 18 червня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «Ми українcький народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.
В Україні рідко можна почути українську ж сучасну музику – ту, яку фахівці звуть “музикою, альтернативною до попсової”. Наша колега Богдана Костюк спробувала з’ясувати, якими проблемами переймаються виконавці альтернативної музики.
Богдана Костюк
Сучасні українські виконавці переконані, що – традиційно – музику замовляє той, хто дає гроші на розкрутку цієї музики. Крім того, не варто забувати про специфічний менталітет чиновників від культури, яких частіше можна побачити на концертах російських поп-виконавців, ніж на фестивалях сучасної української музики. Чому так відбувається? Слово – продюсеру і музиканту Анатолієві Ремєзову:
Анатолій Ремєзов
Це, з однієї сторони, байдужість не тільки чиновничої влади, а, навіть, відсутність якогось креативу з боку нашого шоу-бізнесу. Тобто, досить мало з’являється дійсно цікавих проектів, які можуть про себе заявити і бути конкурентоспособними на цьому ринку. Дійсно, гроші роблять все. Російський шоу-бізнес – він дійсно багатший за український. Коли мені розказують про український шоу-бізнес – мені досить смішно стає, бо це такий трошки містечковий бізнес, в якому все вирішується не прямими, скажімо так, взаєморозрахунками, а якось мажеться салом.
Філіп Кіркоров усім тут вже набрид. Усі хочуть, щоб з’явились якісь українські проекти, але їх немає. Тобто, їх десь притримують, не дають їм нормально розвиватись – у них просто не вкладаються гроші. Тут звикли так, що сьогодні дав гривню – а завтра віддай мені дві. Ніхто не розуміє, що подібні проекти – це проекти надовго, на 5 – 7 років, а тут так не хочуть.
Богдана Костюк
Що ж заважає розвивати сучасний музичний шоу-бізнес, розробляти проекти для вітчизняних виконавців? Ось міркування поета, композитора і рок-виконавця Віктора Недоступа:
Віктор Недоступ
Ну, я скажу, що це – «совок», або «пост-совок». Шоу-бізнес, як такий у «пост-совку»... Раніше він у «совку» обслуговував партійні структури, зараз він іде слідом за державними, кримінальними - за потужними структурами, які й визначають так чи інакше політику. Що робить Росія? Росія продає нафту, мізки і так далі. І крім цього, лізе на інші ринки зі своєю продукцією, причому на ринки найслабші – українські, чи там киргизькі. Що робить Україна? Україна побудувала трубу і перепродає все це діло. Значить, вигідніше цим чиновникам від бізнесу зробити таку ж саму трубу щодо музики і перепродавати. Але не виходить, навіть в Румунію. Там Кіркоров, Кобзон, і вся ця маячня не потрібні. Там якийсь Драпеску має значно потужніший голос і співає там десь в селі і все нормально. Там 150 таких на кожне село, і це не вважається шоу-бізнесом. Значить, давайте “втюхувати” це нашим, притрушеним цим майже п’ятнадцятирічним пилом громадянам, які думають: «От, ми наче раніше в «совкє» непогано жили, а тепер ми начебто «руські люди». Тобто, публіка не хоче бути сама собою, чиновники – це колишні «комсюки», навіть не партійці, вони мали рівень «комсомол, БАМ, трам-тарарам», тобто музикою там взагалі не пахло, поезією - тим більше. І ясно, що вони навіть просто інтуїтивно за смаком підбирають, те, що їм зрозуміло, тому що незрозуміле таких людей заштампованих лякає, і це для них небезпечне якоюсь ментальною катастрофою. А так – приїхав Кіркоров, приїхав Кобзон, і начебто сходили, і начебто все «жирно», «по понятіях».
Богдана Костюк
І за таких умов схема співпраці чиновника – спонсора – музиканта носить непрозорий, “тіньовий” характер, стверджує Віктор Недоступ:
Віктор Недоступ
Навіть в Росії кримінальній схеми ці більш-менш прозорі: ясно, хто кому дав гроші, у що вклав, і що вони з цього зняли, і які податки заплатили. Тут схеми ці, якщо не прозорі, то або подвійні, або тіньові. Таке тіньове сало!
Богдана Костюк
Ще один учасник дискусії - соліст гурту “Vasya Club” Василь Гонтарський – зазначив, що він – людина творча, і що для нього найважливіше, аби ніхто не заважав йому нормально творити. Але можливого втручання чиновників від культури у свою творчість пан Василь не виключає:
Василь Гонтарський
Так буде, мабуть, скоро. Для того, щоб доповнити ту картину, що хлопці намалювали, я хочу вам ще один випадок розповісти. Не так давно хлопець, який грає у нас на акордеоні, Марлєн, дуже талановита людина, приїхав з Криму... Він каже: «Я хожу по Києву і бачу масу площадок концертних, де можна працювати, але вони пустують! Чому вони пустують?» Я кажу: «Марлєн, це тому, що у нас цеглою викладають Хрещатик, - то й площадки будуть пустувати!» -
Богдана Костюк
- стверджує Василь Гонтарський. А тим часом, якби місцева влада дозволила молодим музикантам влаштовувати сольники на таких майданчиках, це стало би для багатьох з них першим кроком до успішної кар’єри, чи то «до розкрутки», - переконані Віктор Недоступ та Анатолій Ремєзов. Далі – пан Ремєзов:
Анатолій Ремєзов
Точно не знаю, але мені друзі-музиканти сказали, що навіть вийшов указ, який забороняє у Києві грати на вулицях. Так що, якщо ми захочемо пограти, як то кажуть, “на шляпу”, серед вулиці – то міліція має право ... ну, не знаю навіть, що вони там – податки хочуть якісь несплачені відслідити, чи що.
Богдана Костюк
Про “розкрутку” виконавців сучасної української музики розмірковує Віктор Не доступ.
Віктор Недоступ
Є законодавча база, якої треба дотримуватись. Скажімо, кричати там, що немає українського, є російське... Наприклад, в статті Анжеліка Рудницька згадує про “Русскіє горкі” – немає там наших музикантів. Але це – відеокліпи, відеокліпи – це відеоряд. І в основному за рахунок шоу, за рахунок іміджмейкерства може “вигрібати” якась “сірятина”. Мусять бути професійні вимоги, мусять дотримуватись закону. Тоді все запрацює. Далі – чесні правила гри, і тут немає такого, що хтось якусь музику десь гальмує.
Богдана Костюк
І все-таки, за словами соліста гурту “Vasya Club” Василя Гонтарського, його творчість, як і творчість його колег, пов’язана з Україною:
Василь Гонтарський
Ми дуже любимо культуру свого народу, ми любимо свій нарід і тому ми нікуди не поїдем... І я вважаю, хай би нас продавали, - я не знаю, хто нас купить, - але ми навряд чи продамося.
Богдана Костюк
Навіть за відсутності можливостей бути присутніми у телевізійному чи радіо-ефірі, своїх слухачів група має:
Василь Гонтарський
Мене дуже втішає та думка, що це люди досить розумні, це люди досить інтелігентні, і я вважаю, що це одні з кращих людей цього міста і цієї країни.
Богдана Костюк
- зазначив Василь Гонтарський. З Києва для “Радіо Свобода” – Богдана Костюк.
Олекса Боярко
Від рок-музики перейдемо до богослов‘я і геополітики. Навесні цього року товариство “Бойківщина” започаткувало новий проект. Розповідає член правління цього товариства, дрогобицький музикознавець Володимир Грабовський
Володимир Грабовський
Науково - культурологічне товариство “Бойківщина” спільно з українським Богословським науковим товариством започаткувало у Дрогобичі серію культурологічно - богословських бесід у характері круглих столів. Адресовані вони неширокому колу фахівців-вчених з різних галузей гуманітаристики: культурологів, богословів, мистецтвознавців, педагогів, істориків, тощо. Запрошуються також студенти, аспіранти. За задумом ініціаторів, такі заходи повинні пожвавити духовну ауру в місті. Живе спілкування, досить гостра дискусія, полеміка, співставлення різних, часом полярних думок – ось ті компоненти, що мали б сприяти цьому. На даний час відбулися тематичні засідання згаданих зустрічей:
“Богопізнання у Церкві Христовій – духовно-особовий рівень”, автор - отець-магістр Іван Гаваньо, і “Сучасний геополітично-цивілізаційний пошук України”, автор – доцент Олег Бган. До початку чергового засідання організатори здійснюють видання брошури на дану тему, у якій викладають основні положення теми, таким чином учасники круглого столу мають можливість з нею познайомитись. Засідання відбуваються щомісячно, торкаючи віддалених чи абстрагованих тем, все ж так чи інакше торкаються найбільш болючих сьогоднішніх аспектів. Для прикладу: дві різні позиції у богопізнанні й привели остаточно до двох богословських християнських традицій - східної та західної. Захід зробив акцент на раціональному аспекті богослов’я, а Схід – на містичному. Ці два підходи замість доповнювати один одного, в історії церкви, на жаль, здебільшого протиставляються. А Україна часто-густо є якщо не в епіцентрі, то практично ареною цих співставлень. Культурологічно-богословський пошук триває. Організатори планують нові дискусії. На черзі теми: “Інкультурація християнства” – засідання за мотивами книги філософа Романа Кіся зі Львова “Мова. Думка, Культурна реальність” і так далі. Володимир Грабовський для “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
На черзі – “Історичний календар”. 14 червня виповнилося 216 років від утворення на півдні України Катеринославського козацького війська. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Зруйнування Запорозької Січі російською армією 1775 року позбавило захисту південь України. З огляду на потребу у легкій кавалерії для війни з Туреччиною, царським указом від 14 червня 1787 року був створений особливий напівреґулярний козацький корпус. А 12 листопада він отримав назву «Катеринославське козацьке військо».
До Війська записували колишніх запорожців, поселенців Катеринославщини, козаків Бузького, Малоросійського та Конвойного полків. Російський уряд відвів козакам землі у міжріччі Інгулу та Південного Бугу, проте не надав цим землям окремого адміністративного статусу, що свідчило про тимчасовий характер нового Війська. На чолі Катеринославського війська був поставлений донський козак Матвій Платов.
На початку 1788 року до Війська були приписані всі старообрядці, міщани та ремісники Катеринославської і Харківської губерній. Загальна кількість населення на землях Катеринославського війська становила 50 тисяч осіб, з них близько десяти тисяч боєздатних козаків, об’єднаних у 10 полків.
Катеринославське козацтво на боці російської армії брало участь у російсько-турецькій війні 1787–91 років. Козаки відзначилися при здобутті турецьких фортець Акермана (нині Білгород-Дністровський), Очакова, Кілії та Ізмаїла. Натомість на турецькому боці воювали козаки Задунайської Січі.
Катеринославське козацьке військо проіснувало 9 років і було ліквідоване російським урядом 5 червня 1796 року. А через 6 років населення його колишніх земель було переселене на Кубань.
Олекса Боярко
І завершує програму “Етнографічний нарис” Олени Боряк, в якому вона розповідає про долю українських переселенців у російському Поволжі.
Олена Боряк
За даними перепису населення 1926 року обабіч Волги від Саратова до Астрахані мешкало 202 тис. українців. Тут були цілі райони компактного заселення українців, про що свідчать українські топоніми – російською мовою перекласти їх неможливо: Олександрів Гай, Красний Кут, Світлий Яр, Кам’яний Яр, Чорний Яр.
Миколаївський район Волгоградської області розташований на Лівобережжі Волги. Цей край веде свою історію заселення від кінця XVIII століття, коли в імператорському указі наказувалося поселити тут малоросіян для, цитую: “вивозу солі в магазини”. Отже, йшлося про заснування чумацьких сел, і про три категорії українських поселенців: “соляних возчиків”, “казенних малоросіян”, і “владельческих малоросіян”. Всі вони дотримувалися своєї національної відрубності. Цікаво, що коли село заселялося переселенцями з різних етнічних територій, асиміляції тут довгий час не відбувалося. Так, у селі Рудня Миколаївського району, було окремо засновано українську і російську слободи, із окремим управлінням і церквою. Навіть молодь гуляла окремо, і мішані шлюби зустрічалися рідко. Та ж сама тенденція зберіглася й у мові: навіть досі у російському наріччі українців зберігається своєрідний український акцент.
Саме місто Миколаївськ, по-суті, нове, а те давнє – що називалося Слобода Миколаївська чи просто Слобода, у 1958 році затопили, і на його місці (так само як і на місці багатьох сіл в Україні) – тепер рукотворне море. А вгору по течії – Заволжя. Як обнадійливо і звабливо звучать назви населених пунктів: Стара і Нова Полтавка, Мовчанівка, Очкурівка, Ковелівка. Відомо, що село Очкурівка було засноване ще на початку ХVII ст. переселенцями з Полтавщини. Перші його мешканці були втікачами з України. Тут і досі де-не-де чути співучу говірку, і скоріше відчувається, ніж уявляється, колишнє життя, сповнене думками про далеку Батьківщину.
Олекса Боярко
На цьому ми прощаємося з вами і завершуємо програму «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. З празької студії вів передачу Олекса Боярко. Над випуском у Києві працювали: співукладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Сергій Балабанов. На все добре.
Говорить радіо «Свобода»!
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма «Ми українcький народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.
В Україні рідко можна почути українську ж сучасну музику – ту, яку фахівці звуть “музикою, альтернативною до попсової”. Наша колега Богдана Костюк спробувала з’ясувати, якими проблемами переймаються виконавці альтернативної музики.
Богдана Костюк
Сучасні українські виконавці переконані, що – традиційно – музику замовляє той, хто дає гроші на розкрутку цієї музики. Крім того, не варто забувати про специфічний менталітет чиновників від культури, яких частіше можна побачити на концертах російських поп-виконавців, ніж на фестивалях сучасної української музики. Чому так відбувається? Слово – продюсеру і музиканту Анатолієві Ремєзову:
Анатолій Ремєзов
Це, з однієї сторони, байдужість не тільки чиновничої влади, а, навіть, відсутність якогось креативу з боку нашого шоу-бізнесу. Тобто, досить мало з’являється дійсно цікавих проектів, які можуть про себе заявити і бути конкурентоспособними на цьому ринку. Дійсно, гроші роблять все. Російський шоу-бізнес – він дійсно багатший за український. Коли мені розказують про український шоу-бізнес – мені досить смішно стає, бо це такий трошки містечковий бізнес, в якому все вирішується не прямими, скажімо так, взаєморозрахунками, а якось мажеться салом.
Філіп Кіркоров усім тут вже набрид. Усі хочуть, щоб з’явились якісь українські проекти, але їх немає. Тобто, їх десь притримують, не дають їм нормально розвиватись – у них просто не вкладаються гроші. Тут звикли так, що сьогодні дав гривню – а завтра віддай мені дві. Ніхто не розуміє, що подібні проекти – це проекти надовго, на 5 – 7 років, а тут так не хочуть.
Богдана Костюк
Що ж заважає розвивати сучасний музичний шоу-бізнес, розробляти проекти для вітчизняних виконавців? Ось міркування поета, композитора і рок-виконавця Віктора Недоступа:
Віктор Недоступ
Ну, я скажу, що це – «совок», або «пост-совок». Шоу-бізнес, як такий у «пост-совку»... Раніше він у «совку» обслуговував партійні структури, зараз він іде слідом за державними, кримінальними - за потужними структурами, які й визначають так чи інакше політику. Що робить Росія? Росія продає нафту, мізки і так далі. І крім цього, лізе на інші ринки зі своєю продукцією, причому на ринки найслабші – українські, чи там киргизькі. Що робить Україна? Україна побудувала трубу і перепродає все це діло. Значить, вигідніше цим чиновникам від бізнесу зробити таку ж саму трубу щодо музики і перепродавати. Але не виходить, навіть в Румунію. Там Кіркоров, Кобзон, і вся ця маячня не потрібні. Там якийсь Драпеску має значно потужніший голос і співає там десь в селі і все нормально. Там 150 таких на кожне село, і це не вважається шоу-бізнесом. Значить, давайте “втюхувати” це нашим, притрушеним цим майже п’ятнадцятирічним пилом громадянам, які думають: «От, ми наче раніше в «совкє» непогано жили, а тепер ми начебто «руські люди». Тобто, публіка не хоче бути сама собою, чиновники – це колишні «комсюки», навіть не партійці, вони мали рівень «комсомол, БАМ, трам-тарарам», тобто музикою там взагалі не пахло, поезією - тим більше. І ясно, що вони навіть просто інтуїтивно за смаком підбирають, те, що їм зрозуміло, тому що незрозуміле таких людей заштампованих лякає, і це для них небезпечне якоюсь ментальною катастрофою. А так – приїхав Кіркоров, приїхав Кобзон, і начебто сходили, і начебто все «жирно», «по понятіях».
Богдана Костюк
І за таких умов схема співпраці чиновника – спонсора – музиканта носить непрозорий, “тіньовий” характер, стверджує Віктор Недоступ:
Віктор Недоступ
Навіть в Росії кримінальній схеми ці більш-менш прозорі: ясно, хто кому дав гроші, у що вклав, і що вони з цього зняли, і які податки заплатили. Тут схеми ці, якщо не прозорі, то або подвійні, або тіньові. Таке тіньове сало!
Богдана Костюк
Ще один учасник дискусії - соліст гурту “Vasya Club” Василь Гонтарський – зазначив, що він – людина творча, і що для нього найважливіше, аби ніхто не заважав йому нормально творити. Але можливого втручання чиновників від культури у свою творчість пан Василь не виключає:
Василь Гонтарський
Так буде, мабуть, скоро. Для того, щоб доповнити ту картину, що хлопці намалювали, я хочу вам ще один випадок розповісти. Не так давно хлопець, який грає у нас на акордеоні, Марлєн, дуже талановита людина, приїхав з Криму... Він каже: «Я хожу по Києву і бачу масу площадок концертних, де можна працювати, але вони пустують! Чому вони пустують?» Я кажу: «Марлєн, це тому, що у нас цеглою викладають Хрещатик, - то й площадки будуть пустувати!» -
Богдана Костюк
- стверджує Василь Гонтарський. А тим часом, якби місцева влада дозволила молодим музикантам влаштовувати сольники на таких майданчиках, це стало би для багатьох з них першим кроком до успішної кар’єри, чи то «до розкрутки», - переконані Віктор Недоступ та Анатолій Ремєзов. Далі – пан Ремєзов:
Анатолій Ремєзов
Точно не знаю, але мені друзі-музиканти сказали, що навіть вийшов указ, який забороняє у Києві грати на вулицях. Так що, якщо ми захочемо пограти, як то кажуть, “на шляпу”, серед вулиці – то міліція має право ... ну, не знаю навіть, що вони там – податки хочуть якісь несплачені відслідити, чи що.
Богдана Костюк
Про “розкрутку” виконавців сучасної української музики розмірковує Віктор Не доступ.
Віктор Недоступ
Є законодавча база, якої треба дотримуватись. Скажімо, кричати там, що немає українського, є російське... Наприклад, в статті Анжеліка Рудницька згадує про “Русскіє горкі” – немає там наших музикантів. Але це – відеокліпи, відеокліпи – це відеоряд. І в основному за рахунок шоу, за рахунок іміджмейкерства може “вигрібати” якась “сірятина”. Мусять бути професійні вимоги, мусять дотримуватись закону. Тоді все запрацює. Далі – чесні правила гри, і тут немає такого, що хтось якусь музику десь гальмує.
Богдана Костюк
І все-таки, за словами соліста гурту “Vasya Club” Василя Гонтарського, його творчість, як і творчість його колег, пов’язана з Україною:
Василь Гонтарський
Ми дуже любимо культуру свого народу, ми любимо свій нарід і тому ми нікуди не поїдем... І я вважаю, хай би нас продавали, - я не знаю, хто нас купить, - але ми навряд чи продамося.
Богдана Костюк
Навіть за відсутності можливостей бути присутніми у телевізійному чи радіо-ефірі, своїх слухачів група має:
Василь Гонтарський
Мене дуже втішає та думка, що це люди досить розумні, це люди досить інтелігентні, і я вважаю, що це одні з кращих людей цього міста і цієї країни.
Богдана Костюк
- зазначив Василь Гонтарський. З Києва для “Радіо Свобода” – Богдана Костюк.
Олекса Боярко
Від рок-музики перейдемо до богослов‘я і геополітики. Навесні цього року товариство “Бойківщина” започаткувало новий проект. Розповідає член правління цього товариства, дрогобицький музикознавець Володимир Грабовський
Володимир Грабовський
Науково - культурологічне товариство “Бойківщина” спільно з українським Богословським науковим товариством започаткувало у Дрогобичі серію культурологічно - богословських бесід у характері круглих столів. Адресовані вони неширокому колу фахівців-вчених з різних галузей гуманітаристики: культурологів, богословів, мистецтвознавців, педагогів, істориків, тощо. Запрошуються також студенти, аспіранти. За задумом ініціаторів, такі заходи повинні пожвавити духовну ауру в місті. Живе спілкування, досить гостра дискусія, полеміка, співставлення різних, часом полярних думок – ось ті компоненти, що мали б сприяти цьому. На даний час відбулися тематичні засідання згаданих зустрічей:
“Богопізнання у Церкві Христовій – духовно-особовий рівень”, автор - отець-магістр Іван Гаваньо, і “Сучасний геополітично-цивілізаційний пошук України”, автор – доцент Олег Бган. До початку чергового засідання організатори здійснюють видання брошури на дану тему, у якій викладають основні положення теми, таким чином учасники круглого столу мають можливість з нею познайомитись. Засідання відбуваються щомісячно, торкаючи віддалених чи абстрагованих тем, все ж так чи інакше торкаються найбільш болючих сьогоднішніх аспектів. Для прикладу: дві різні позиції у богопізнанні й привели остаточно до двох богословських християнських традицій - східної та західної. Захід зробив акцент на раціональному аспекті богослов’я, а Схід – на містичному. Ці два підходи замість доповнювати один одного, в історії церкви, на жаль, здебільшого протиставляються. А Україна часто-густо є якщо не в епіцентрі, то практично ареною цих співставлень. Культурологічно-богословський пошук триває. Організатори планують нові дискусії. На черзі теми: “Інкультурація християнства” – засідання за мотивами книги філософа Романа Кіся зі Львова “Мова. Думка, Культурна реальність” і так далі. Володимир Грабовський для “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
На черзі – “Історичний календар”. 14 червня виповнилося 216 років від утворення на півдні України Катеринославського козацького війська. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Зруйнування Запорозької Січі російською армією 1775 року позбавило захисту південь України. З огляду на потребу у легкій кавалерії для війни з Туреччиною, царським указом від 14 червня 1787 року був створений особливий напівреґулярний козацький корпус. А 12 листопада він отримав назву «Катеринославське козацьке військо».
До Війська записували колишніх запорожців, поселенців Катеринославщини, козаків Бузького, Малоросійського та Конвойного полків. Російський уряд відвів козакам землі у міжріччі Інгулу та Південного Бугу, проте не надав цим землям окремого адміністративного статусу, що свідчило про тимчасовий характер нового Війська. На чолі Катеринославського війська був поставлений донський козак Матвій Платов.
На початку 1788 року до Війська були приписані всі старообрядці, міщани та ремісники Катеринославської і Харківської губерній. Загальна кількість населення на землях Катеринославського війська становила 50 тисяч осіб, з них близько десяти тисяч боєздатних козаків, об’єднаних у 10 полків.
Катеринославське козацтво на боці російської армії брало участь у російсько-турецькій війні 1787–91 років. Козаки відзначилися при здобутті турецьких фортець Акермана (нині Білгород-Дністровський), Очакова, Кілії та Ізмаїла. Натомість на турецькому боці воювали козаки Задунайської Січі.
Катеринославське козацьке військо проіснувало 9 років і було ліквідоване російським урядом 5 червня 1796 року. А через 6 років населення його колишніх земель було переселене на Кубань.
Олекса Боярко
І завершує програму “Етнографічний нарис” Олени Боряк, в якому вона розповідає про долю українських переселенців у російському Поволжі.
Олена Боряк
За даними перепису населення 1926 року обабіч Волги від Саратова до Астрахані мешкало 202 тис. українців. Тут були цілі райони компактного заселення українців, про що свідчать українські топоніми – російською мовою перекласти їх неможливо: Олександрів Гай, Красний Кут, Світлий Яр, Кам’яний Яр, Чорний Яр.
Миколаївський район Волгоградської області розташований на Лівобережжі Волги. Цей край веде свою історію заселення від кінця XVIII століття, коли в імператорському указі наказувалося поселити тут малоросіян для, цитую: “вивозу солі в магазини”. Отже, йшлося про заснування чумацьких сел, і про три категорії українських поселенців: “соляних возчиків”, “казенних малоросіян”, і “владельческих малоросіян”. Всі вони дотримувалися своєї національної відрубності. Цікаво, що коли село заселялося переселенцями з різних етнічних територій, асиміляції тут довгий час не відбувалося. Так, у селі Рудня Миколаївського району, було окремо засновано українську і російську слободи, із окремим управлінням і церквою. Навіть молодь гуляла окремо, і мішані шлюби зустрічалися рідко. Та ж сама тенденція зберіглася й у мові: навіть досі у російському наріччі українців зберігається своєрідний український акцент.
Саме місто Миколаївськ, по-суті, нове, а те давнє – що називалося Слобода Миколаївська чи просто Слобода, у 1958 році затопили, і на його місці (так само як і на місці багатьох сіл в Україні) – тепер рукотворне море. А вгору по течії – Заволжя. Як обнадійливо і звабливо звучать назви населених пунктів: Стара і Нова Полтавка, Мовчанівка, Очкурівка, Ковелівка. Відомо, що село Очкурівка було засноване ще на початку ХVII ст. переселенцями з Полтавщини. Перші його мешканці були втікачами з України. Тут і досі де-не-де чути співучу говірку, і скоріше відчувається, ніж уявляється, колишнє життя, сповнене думками про далеку Батьківщину.
Олекса Боярко
На цьому ми прощаємося з вами і завершуємо програму «Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. З празької студії вів передачу Олекса Боярко. Над випуском у Києві працювали: співукладач програми Сергій Грабовський та звукооператор Сергій Балабанов. На все добре.
Говорить радіо «Свобода»!
