Київ, 11 липня 2003 року.
Надія Степула
Вітаємо вас, дорогі слухачі.
В ефірі новий випуск радіожурналу “Сюжети” вами – автор і ведуча – я, Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.
Неосяжна безкінечність вічного небуття лякає людей, мабуть, від часів Адама і Єви. Подолати безодню забування може хіба пам’ять. Чи не тому здатність пам’ятати цінується в людському світі так високо? Чи не тому пунктирними лініями пронизують простір і час кургани, піраміди, колони і стели?
Людина залишає слід по собі – знаючи, що не назавжди, та полишає – в архітектурі, скульптурі, у музиці, на полотні, в посадженому дереві , у зведеній капличці… Минають роки чи століття – із плином часу стає зрозумілішим сенс чийогось прожитого життя. Може, й справді, як писав двісті літ тому Йоган Ріхтер, “пам’ять – це той єдиний рай, з якого ніхто нас не може вигнати”.
Розповідає Ірина Біла.
Ірина Біла
Навряд чи придворний співчий Качановський міг передбачити, бодай приблизно уявити цю долю, яка очікує хутір, подарований йому ніженським греком Федором Болгарином. Навіть найсміливіша уява не змогла намалювати палац, що постане на місці невеличких хатинок і сільське життя притягуватиме сюди найвизначніших митців України 19 століття, так само як і родина Тарновських не могла уявити, що на місці, які відвідувала мистецька родина України, і не лише України, буде діяти туберкульозний диспансер, втім відомо, що час все розставляє на свої місця.
Надія Степула Цікаво, якою могла бути культурна, побутова чи духовна атмосфера садиби в Качанівці? Очевидно, - неповторною, якщо об’єднувала своєю гостинністю таких відомих людей свого і майбутнього часу, як поети, музиканти, історики, етнографи, перекладачі, археологи, громадські діячі, письменники, дипломати - Микола Маркевич, Михайло Максимович, Дмитро Яворницький, Петро Кочубей, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Ілля Рєпін, Олександр Лазаревський, граф Петро Капніст і багато інших.
У чому сьогодні полягає значення “парково-палацового комплексу”, Національного історико-культурного заповідника “Качанівка”?
Послухаймо інтерв’ю з міністром культури і мистецтв України Юрієм Богуцьким.
Надія Степула
Пане Богуцький, Качанівка - колишній маєток трьох поколінь магнатів Тарновських. Там бували не раз Шевченко, Куліш, Рєпін, Глінка, багато інших осіб, які, без сумніву, увійшли в історію. Чи можна сподіватися, що із збігом часів ці імена в контексті Качанівки стануть озвученішими, що про факти їхнього там перебування буде відомо трохи ширше?
Юрій Богуцький
Ми визначилися, що Качанівка є перлиною української культури, української історії, з цим місцем дуже багато пов’язано наших історичних постатей, не лише митці, не лише поети, але й державні діячі. Взагалі родина Тарновських дуже багато зробила для української культури, української духовності. Не дарма цей заповідник указом Президента визначено, і надано йому статус національного. Прекрасна там архітектура і прекрасне паркове рішення, ландшафтне вирішення. Нині Міністерство культури цей заповідник включила у велику програму, яка в дійсності відноситься до таких, як Хортиця, Херсонес, Києво-Печерська і багато інших.
Але Качанівка, дійсно, там нормальне керівництво, і слава Богу цього року йде 100%-ве співіснування з приводу бюджетних призначень, тобто роботи йдуть упоряджувальні, і нині ми в туристичній адміністрації розробили маршрути по Україні для туристів, для гостей, для громадян України, щоб більше могли знати свою історію, і дійсно, це прекрасна пам’ятка. У цьому плані чільне місце є для Качанівки. Качанівка зручно..
Надія Степула
Пане міністре, такий заповідник, як Качанівка, адже і в Європі їх не надто багато, в Україні їх декілька, чи зусиллями держави, може Ви маєте якихось ентузіастів, які б допомагали теж відновлювати всі ці речі. Чи Ви знаєте такі факти, чи ні?
Юрій Богуцький
Знаю, нащадки Тарнавських із роду Тарнавських, вони допомагають, створили фонди, на жаль, він наповнюється невеличко, але навіть символічний внесок є симптоматичним для нас, я думаю, з часом, коли і наші меценати відчують патріотизм - більший, ніж на сьогодні є, то ті внески пожертви благодійні будуть внесені і будуть великою часткою для відновлювальних робіт на таких перлинах, як Качанівка. Надія Степула “Істина – донька часу” - зауважив якось Клод Гельвецій. Кожен сам шукає свою істину. Кілька поколінь Тарновських, очевидно, теж її шукали…
Про те, ким залишаються вони в пам’яті людей і чим залишаються полишені ними в історії сліди - у розмові з Валерієм Ващевським, заступником Голови Селянської Спілки України:
Надія Степула
Пане Ващевський, яке, на Вашу думку, значення мають пам’ятки культури - такі, як Качанівка?
Валерій Ващевський
Це особливе місце, я про нього міг би розказати більше, оскільки виріс і народився в цих краях і багато разів бував там, і я знаю багато різних історій, які можна прочитати, але разом з цим , в чому унікальність Качанівки. По-перше, якщо брати в історичному плані, який зберігся в Україні садово-парковий комплекс, він належав знаменитим в ті часи родині Тарновських, які зробили величезний внесок в розвиток української культури, і вони стояли, якщо можна так сказати, біля джерел всього того, що ми сьогодні називаємо українською історією в тому вигляді, і якому ми сьогодні маємо.
Тарновські – це були ті люди, які підтримували створення за часів царизму, українська мова і українська історія... забороняли, про це ніхто не говорив, але Тарновський, меценати – були перші люди, які давали кошти на створення першого українського часопису в Петербурзі, в якому почав працювати Шевченко.
І багато, багато чого ще зробили для того, щоб українська історія не була втрачена. У музеї Тарновських можна побачити багато унікальних, збережених ними витворів культури з тих часів. Унікальність Качанівки в тому, що садово-парковий замок з озерами, які там є – водне дзеркало, по величині воно друге після Гачінського, яке є в Петербурзі, і збережене до сьогоднішніх часів. Унікальність в тому, що цей комплекс був збережений в тому вигляді, в якому був 200 років, тому фактично збережений до сьогоднішніх часів.
Надія Степула
Ви згадали про цікаві історії, може, поділитеся з нашими слухачами, бодай однією маленькою?
Валерій Ващевський
Ось одна історія, яка жива з нащадків роду Тарновських, я з нею багато разів зустрічався, і у цієї жінки є багато історичних свідоцтв, як жили нащадки Тарновських вже за радянські часи. Вона має контакти, і зараз живуть в Англії дві дочки Тарновських, пряма лінія, які колись емігрували до війни, і вони два роки тому приїжджали, ми з ними зустрічалися в Качанівці. І в їхніх сімейних спогадах є цікаві деталі. Ми говоримо, що Тарновські свого часу займалися меценатством, витрачали величезні кошти, купували картини, підтримували українських, особливо, поетів, композиторів. Вони збідніли і вимушені були продати на момент, коли вони продавали цей маєток, було 2 тисячі скульптур італійських митців, кожна з яких представляла певну художню цінність. Десь біля 5 тисяч картин, які були передані до музею, деякі з них збереглися, коли Тарновські залишали цей маєток, була залишена величезна бібліотека, яка збереглася в дореволюційні часи, але, на жаль, вона не збереглася до сьогодні, в цій бібліотеці були, як вони кажуть, унікальні книги, одні з перших.. не знаю, чи це правда, але кажуть, що Тарновський свого часу купив, і зберігав, і залишив одне з видань “Слова о Полку”, яке було одне з перших, яке було знайдене... і ним куплений. На його кошти, до речі, був похований Шевченко, там є плита, і там коваль зробив якійсь знак, який до сьогодні зберігається в Каневі.
Це прізвище повинно було б звучати в українській історії. Його внесок у розвиток збереження українських традицій, він був збирачем козацької доби і так далі, його внесок просто колосальний, не кажучи вже про те, що приїздив до нього і гостив багато разів і Шевченко, і Гоголь. Дійсно, це така сторінка історії, яка незаслужено забута, вона повинна бути відома. Навіть в підручниках з історії України такі речі повинні бути більш детальніше, тому що вони заслуговують на особливу увагу і повагу.
Надія Степула
Пане Ващевський, як Ви вважаєте, чому люди мають потребу у пам’ятках з історії і культури, чому оберігають їх, відновлюють реставрують, навіщо це?
Валерій Ващевський
Складно нам сьогодні сказати, яким був дід, прадід, два покоління тому, це нормальна потреба будь-якої людини знати про те, як жили люди на цій землі, і нащадками чого ми насправді є. Ми є нащадками величезних надбань культурних, в будь-якій галузі. Ми повинні це природне прагнення знати якомога більше, тому що ми дійсно пережили такий період в історії, в Радянські часи, коли це було штучно перервано, і зараз надзвичайно важливо повернутися до першоджерел. Надія Степула
Як ведеться сьогодні Національному історико-культурному заповіднику “Качанівка”? Про це моя колега Ірина Біла розпитувала його директора - Володимира Буренка.
Ірина Біла
Сьогодні слава і велич Качанівки поступово повертається. Якщо держава не випустить з поля зору цю пам’ятку, то найближчими роками вдячні нащадки зможуть побачити відреставровану і відновлену унікальну садибну архітектуру Качанівки такою, якою її бачили найвизначніші постаті вже позаминулого століття. Говорить директор Національного історико-культурного заповідника Качанівка Володимир Буренко.
Володимир Буренко
Зараз реставраційні і ремонтні роботи ідуть повним ходом, якщо буде фінансування з боку держави, яка зараз іде, то у мене надія сто процентів, що ми завершимо реставрацію найближчих 3-4 роки.
Ірина Біла
На жаль, навіть найщедріше фінансування не зможе омолодити вигляд качанівського парку, що є найдавнішим і найдавнішим на Чернігівщині. Але для належного обслуговування садово-паркового витвору все ж таки, кошти потрібні.
Продовжує Володимир Буренко.
Володимир Буренко
Це велика проблема. Все-таки обсяг заповідника 732 га, а 439 га - паркова зона. Якщо у кріпосних селян було 400 душ, які доглядали за цим парком, то у нас 16 працівників, які доглядають за цим парком. Просто руки не доходять.
Ірина Біла
Водночас з відновлювальними роботами повертається інтерес людей до цього місця. За словами Володимира Буренка, три невеличкі готелі, що діють на території заповідника, нестатку у відвідувачів не відчувають, на найближчий місяць всі місця у нього вже заброньовані. Унікальну колекцію, в яку входили козацькі реліквії і безцінна шевченкіана, навряд чи зможуть побачити відвідувачі Качанівки. Вони, схоже, довічно посіли в Київських та Чернігівських музеях, але відчути ту атмосферу, збагнути, що ж надихало тут Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Глинку та інших, все ж таки зможуть. Земляки, для яких слово Качанівка – це лише назва сусіднього села, також почали глибше нею цікавитися і частіше сюди навідуватися. Директор Качанівського заповідника Володимир Буренко не відразу збагнув унікальність цього краю. Володимир Буренко
Коли я прийшов вперше робить сюди, я ж теж місцевий, родом звідсіля, мені навіть соромно це сказать, я навіть не знав, що таке Качанівка. Ну Качанівка, так Качанівка, тут рядом Качанівка, але коли я глибше вник в історію цієї Качанівка, я зрозумів, що такого місця тут немає, садиба 18 століття в комплексі, яка збереглася єдина на всю Україну. Зараз у нас... потяглися навіть дорослі, всі починають розуміти, що Качанівка - це унікальне явище на території України.
Надія Степула
Заповідник “Качанівка” – мов живописна, вражаюча ілюстрація того, про що дотепний французький письменник Жан Кокто сказав: “Справжні урни з прахом – не на цвинтарях, а - в непам’ятливих серцях”.
Реставруючи давні стіни, повертаючи з небуття колишню красу та означуючи велич людей, причетних до непроминальної духовної культури, усі, хто сьогодні опікується національним заповідником Качанівка, торкаються не праху, а – пам’яті. Живої пам’яті. Це був радіожурнал “Сюжети”. Дякуємо за увагу, дорогі слухачі. З вами на тиждень прощаються - автор і ведуча Надія Степула.
Звукорежисер – Наталя Антоненко. Зичимо вам радісних днів. Говорить радіо “Свобода”.
Надія Степула
Вітаємо вас, дорогі слухачі.
В ефірі новий випуск радіожурналу “Сюжети” вами – автор і ведуча – я, Надія Степула та звукорежисер – Наталя Антоненко.
Неосяжна безкінечність вічного небуття лякає людей, мабуть, від часів Адама і Єви. Подолати безодню забування може хіба пам’ять. Чи не тому здатність пам’ятати цінується в людському світі так високо? Чи не тому пунктирними лініями пронизують простір і час кургани, піраміди, колони і стели?
Людина залишає слід по собі – знаючи, що не назавжди, та полишає – в архітектурі, скульптурі, у музиці, на полотні, в посадженому дереві , у зведеній капличці… Минають роки чи століття – із плином часу стає зрозумілішим сенс чийогось прожитого життя. Може, й справді, як писав двісті літ тому Йоган Ріхтер, “пам’ять – це той єдиний рай, з якого ніхто нас не може вигнати”.
Розповідає Ірина Біла.
Ірина Біла
Навряд чи придворний співчий Качановський міг передбачити, бодай приблизно уявити цю долю, яка очікує хутір, подарований йому ніженським греком Федором Болгарином. Навіть найсміливіша уява не змогла намалювати палац, що постане на місці невеличких хатинок і сільське життя притягуватиме сюди найвизначніших митців України 19 століття, так само як і родина Тарновських не могла уявити, що на місці, які відвідувала мистецька родина України, і не лише України, буде діяти туберкульозний диспансер, втім відомо, що час все розставляє на свої місця.
Надія Степула Цікаво, якою могла бути культурна, побутова чи духовна атмосфера садиби в Качанівці? Очевидно, - неповторною, якщо об’єднувала своєю гостинністю таких відомих людей свого і майбутнього часу, як поети, музиканти, історики, етнографи, перекладачі, археологи, громадські діячі, письменники, дипломати - Микола Маркевич, Михайло Максимович, Дмитро Яворницький, Петро Кочубей, Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Пантелеймон Куліш, Ілля Рєпін, Олександр Лазаревський, граф Петро Капніст і багато інших.
У чому сьогодні полягає значення “парково-палацового комплексу”, Національного історико-культурного заповідника “Качанівка”?
Послухаймо інтерв’ю з міністром культури і мистецтв України Юрієм Богуцьким.
Надія Степула
Пане Богуцький, Качанівка - колишній маєток трьох поколінь магнатів Тарновських. Там бували не раз Шевченко, Куліш, Рєпін, Глінка, багато інших осіб, які, без сумніву, увійшли в історію. Чи можна сподіватися, що із збігом часів ці імена в контексті Качанівки стануть озвученішими, що про факти їхнього там перебування буде відомо трохи ширше?
Юрій Богуцький
Ми визначилися, що Качанівка є перлиною української культури, української історії, з цим місцем дуже багато пов’язано наших історичних постатей, не лише митці, не лише поети, але й державні діячі. Взагалі родина Тарновських дуже багато зробила для української культури, української духовності. Не дарма цей заповідник указом Президента визначено, і надано йому статус національного. Прекрасна там архітектура і прекрасне паркове рішення, ландшафтне вирішення. Нині Міністерство культури цей заповідник включила у велику програму, яка в дійсності відноситься до таких, як Хортиця, Херсонес, Києво-Печерська і багато інших.
Але Качанівка, дійсно, там нормальне керівництво, і слава Богу цього року йде 100%-ве співіснування з приводу бюджетних призначень, тобто роботи йдуть упоряджувальні, і нині ми в туристичній адміністрації розробили маршрути по Україні для туристів, для гостей, для громадян України, щоб більше могли знати свою історію, і дійсно, це прекрасна пам’ятка. У цьому плані чільне місце є для Качанівки. Качанівка зручно..
Надія Степула
Пане міністре, такий заповідник, як Качанівка, адже і в Європі їх не надто багато, в Україні їх декілька, чи зусиллями держави, може Ви маєте якихось ентузіастів, які б допомагали теж відновлювати всі ці речі. Чи Ви знаєте такі факти, чи ні?
Юрій Богуцький
Знаю, нащадки Тарнавських із роду Тарнавських, вони допомагають, створили фонди, на жаль, він наповнюється невеличко, але навіть символічний внесок є симптоматичним для нас, я думаю, з часом, коли і наші меценати відчують патріотизм - більший, ніж на сьогодні є, то ті внески пожертви благодійні будуть внесені і будуть великою часткою для відновлювальних робіт на таких перлинах, як Качанівка. Надія Степула “Істина – донька часу” - зауважив якось Клод Гельвецій. Кожен сам шукає свою істину. Кілька поколінь Тарновських, очевидно, теж її шукали…
Про те, ким залишаються вони в пам’яті людей і чим залишаються полишені ними в історії сліди - у розмові з Валерієм Ващевським, заступником Голови Селянської Спілки України:
Надія Степула
Пане Ващевський, яке, на Вашу думку, значення мають пам’ятки культури - такі, як Качанівка?
Валерій Ващевський
Це особливе місце, я про нього міг би розказати більше, оскільки виріс і народився в цих краях і багато разів бував там, і я знаю багато різних історій, які можна прочитати, але разом з цим , в чому унікальність Качанівки. По-перше, якщо брати в історичному плані, який зберігся в Україні садово-парковий комплекс, він належав знаменитим в ті часи родині Тарновських, які зробили величезний внесок в розвиток української культури, і вони стояли, якщо можна так сказати, біля джерел всього того, що ми сьогодні називаємо українською історією в тому вигляді, і якому ми сьогодні маємо.
Тарновські – це були ті люди, які підтримували створення за часів царизму, українська мова і українська історія... забороняли, про це ніхто не говорив, але Тарновський, меценати – були перші люди, які давали кошти на створення першого українського часопису в Петербурзі, в якому почав працювати Шевченко.
І багато, багато чого ще зробили для того, щоб українська історія не була втрачена. У музеї Тарновських можна побачити багато унікальних, збережених ними витворів культури з тих часів. Унікальність Качанівки в тому, що садово-парковий замок з озерами, які там є – водне дзеркало, по величині воно друге після Гачінського, яке є в Петербурзі, і збережене до сьогоднішніх часів. Унікальність в тому, що цей комплекс був збережений в тому вигляді, в якому був 200 років, тому фактично збережений до сьогоднішніх часів.
Надія Степула
Ви згадали про цікаві історії, може, поділитеся з нашими слухачами, бодай однією маленькою?
Валерій Ващевський
Ось одна історія, яка жива з нащадків роду Тарновських, я з нею багато разів зустрічався, і у цієї жінки є багато історичних свідоцтв, як жили нащадки Тарновських вже за радянські часи. Вона має контакти, і зараз живуть в Англії дві дочки Тарновських, пряма лінія, які колись емігрували до війни, і вони два роки тому приїжджали, ми з ними зустрічалися в Качанівці. І в їхніх сімейних спогадах є цікаві деталі. Ми говоримо, що Тарновські свого часу займалися меценатством, витрачали величезні кошти, купували картини, підтримували українських, особливо, поетів, композиторів. Вони збідніли і вимушені були продати на момент, коли вони продавали цей маєток, було 2 тисячі скульптур італійських митців, кожна з яких представляла певну художню цінність. Десь біля 5 тисяч картин, які були передані до музею, деякі з них збереглися, коли Тарновські залишали цей маєток, була залишена величезна бібліотека, яка збереглася в дореволюційні часи, але, на жаль, вона не збереглася до сьогодні, в цій бібліотеці були, як вони кажуть, унікальні книги, одні з перших.. не знаю, чи це правда, але кажуть, що Тарновський свого часу купив, і зберігав, і залишив одне з видань “Слова о Полку”, яке було одне з перших, яке було знайдене... і ним куплений. На його кошти, до речі, був похований Шевченко, там є плита, і там коваль зробив якійсь знак, який до сьогодні зберігається в Каневі.
Це прізвище повинно було б звучати в українській історії. Його внесок у розвиток збереження українських традицій, він був збирачем козацької доби і так далі, його внесок просто колосальний, не кажучи вже про те, що приїздив до нього і гостив багато разів і Шевченко, і Гоголь. Дійсно, це така сторінка історії, яка незаслужено забута, вона повинна бути відома. Навіть в підручниках з історії України такі речі повинні бути більш детальніше, тому що вони заслуговують на особливу увагу і повагу.
Надія Степула
Пане Ващевський, як Ви вважаєте, чому люди мають потребу у пам’ятках з історії і культури, чому оберігають їх, відновлюють реставрують, навіщо це?
Валерій Ващевський
Складно нам сьогодні сказати, яким був дід, прадід, два покоління тому, це нормальна потреба будь-якої людини знати про те, як жили люди на цій землі, і нащадками чого ми насправді є. Ми є нащадками величезних надбань культурних, в будь-якій галузі. Ми повинні це природне прагнення знати якомога більше, тому що ми дійсно пережили такий період в історії, в Радянські часи, коли це було штучно перервано, і зараз надзвичайно важливо повернутися до першоджерел. Надія Степула
Як ведеться сьогодні Національному історико-культурному заповіднику “Качанівка”? Про це моя колега Ірина Біла розпитувала його директора - Володимира Буренка.
Ірина Біла
Сьогодні слава і велич Качанівки поступово повертається. Якщо держава не випустить з поля зору цю пам’ятку, то найближчими роками вдячні нащадки зможуть побачити відреставровану і відновлену унікальну садибну архітектуру Качанівки такою, якою її бачили найвизначніші постаті вже позаминулого століття. Говорить директор Національного історико-культурного заповідника Качанівка Володимир Буренко.
Володимир Буренко
Зараз реставраційні і ремонтні роботи ідуть повним ходом, якщо буде фінансування з боку держави, яка зараз іде, то у мене надія сто процентів, що ми завершимо реставрацію найближчих 3-4 роки.
Ірина Біла
На жаль, навіть найщедріше фінансування не зможе омолодити вигляд качанівського парку, що є найдавнішим і найдавнішим на Чернігівщині. Але для належного обслуговування садово-паркового витвору все ж таки, кошти потрібні.
Продовжує Володимир Буренко.
Володимир Буренко
Це велика проблема. Все-таки обсяг заповідника 732 га, а 439 га - паркова зона. Якщо у кріпосних селян було 400 душ, які доглядали за цим парком, то у нас 16 працівників, які доглядають за цим парком. Просто руки не доходять.
Ірина Біла
Водночас з відновлювальними роботами повертається інтерес людей до цього місця. За словами Володимира Буренка, три невеличкі готелі, що діють на території заповідника, нестатку у відвідувачів не відчувають, на найближчий місяць всі місця у нього вже заброньовані. Унікальну колекцію, в яку входили козацькі реліквії і безцінна шевченкіана, навряд чи зможуть побачити відвідувачі Качанівки. Вони, схоже, довічно посіли в Київських та Чернігівських музеях, але відчути ту атмосферу, збагнути, що ж надихало тут Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Глинку та інших, все ж таки зможуть. Земляки, для яких слово Качанівка – це лише назва сусіднього села, також почали глибше нею цікавитися і частіше сюди навідуватися. Директор Качанівського заповідника Володимир Буренко не відразу збагнув унікальність цього краю. Володимир Буренко
Коли я прийшов вперше робить сюди, я ж теж місцевий, родом звідсіля, мені навіть соромно це сказать, я навіть не знав, що таке Качанівка. Ну Качанівка, так Качанівка, тут рядом Качанівка, але коли я глибше вник в історію цієї Качанівка, я зрозумів, що такого місця тут немає, садиба 18 століття в комплексі, яка збереглася єдина на всю Україну. Зараз у нас... потяглися навіть дорослі, всі починають розуміти, що Качанівка - це унікальне явище на території України.
Надія Степула
Заповідник “Качанівка” – мов живописна, вражаюча ілюстрація того, про що дотепний французький письменник Жан Кокто сказав: “Справжні урни з прахом – не на цвинтарях, а - в непам’ятливих серцях”.
Реставруючи давні стіни, повертаючи з небуття колишню красу та означуючи велич людей, причетних до непроминальної духовної культури, усі, хто сьогодні опікується національним заповідником Качанівка, торкаються не праху, а – пам’яті. Живої пам’яті. Це був радіожурнал “Сюжети”. Дякуємо за увагу, дорогі слухачі. З вами на тиждень прощаються - автор і ведуча Надія Степула.
Звукорежисер – Наталя Антоненко. Зичимо вам радісних днів. Говорить радіо “Свобода”.
